Правове регулювання працевлаштування громадян Украєни
Вирiшення соцiальних та економiчних проблем, якi в сучасних умовах стоять перед Украєною, значною мiрою залежить вiд того, чи будуть забезпечена кожна працездатна людина роботою, мобiлiзованi єє можливостi по пiдвищенню активностi як працiвника i господаря.
Виконувана працiвником робота повинна вiдповiдати iндивiдуальним якостям людини. У разi невiдповiдностi роботи особистим нахилам працiвника така невiдповiднiсть протягом якогось часу тамуватиметься зусиллями волi. Але перенапру-женiсть органiзму обов'язково вiдiб'уться на настроє працiвника, продуктивностi його працi.
Трудова i особливо творча активнiсть працiвникiв залежить також вiд єх здiбностей, нахилiв та можливостей. Формулу трудовоє активностi можна висловити як поуднання трьох чинникiв: потрiбно, можу i хочу. За вiдсутностi хоча б одного з чинникiв активна трудова дiяльнiсть не вiдбудеться, навiть при застосуваннi до працiвника рiзних заходiв заохочення, закликаючи його до сумлiнностi, до виконання обов'язку.
Авторитарнi методи використання i управлiння робочою силою, що базувались на пануваннi державноє власностi i зрiвнялiвцi, порушили природну мотивацiю i стимули до працi. Працiвника зовсiм не цiкавили результати його працi, бо платити йому попередньо встановлений розмiр грошовоє суми, яка результатiв працi не вiдбивала. Зате усi були забезпеченi роботою. Вважалося, що роботи вистачить на всiх. Бiльш того, промисловi пiдприумства постiйно вiдчували потребу в робочих кадрах. i така потреба вважалась не недолiком економiки, а навпаки, перевагою, що створювала передумови розвитку i розквiту держави.
Така офiцiйна державна полiтика в сферi зайнятостi була близька i зрозумiла багатьом мiльйонам трудящих, була основою соцiального оптимiзму. Вона настiльки створювала впевненiсть у завтрашньому днi, що про нього сьогоднi можна було й не думати.
Роздiл VII. Правмо органiзацiя працевлаштування громадян
179
Вiдсутнiсть зацiкавленостi в працi вимагала вiд держави, яка володiла усiма засобами виробництва, пошукiв рiзноманiтних стимулiв до працi, активiзацiє трудовоє дiяльностi. З цiую метою проводилось соцiалiстичне змагання, працiвникiв примушували брати соцiалiстичнi зобов'язання, створювались правовi перешкоди у звiльненнi з роботи з iнiцiативи працiвника, встановлювались негативнi правовi наслiдки при частiй змiнi мiсця роботи.
Методологiчною основою усiх вживаних державою заходiв була марксистсько-ленiнська теорiя, згiдно з якою працiвник при соцiалiзмi у власником усiх засобiв виробництва, i ставлення до цих засобiв як до власних створюу особливий вид вiдносин працiвника з пiдприумством, яке виступало як роботодавець. Вважалося, що це вiдносини спiвдружностi i взаумодопо-ЛШуи. Якщо ж i виникали якiсь конфлiкти, то вони вважались ЙМйЛiДКОМ недостатньоє свiдомостi, бо соцiальна база для виникнення конфлiктiв мiж спiввласниками засобiв виробництва була вiдсутня.
Установка на повну зайнятiсть диктувала низьку цiну робочоє сили, що в свою чергу призводило до низькоє ефективностi працi. Пiдприумствам було невигiдно застосовувати дорогу i високоефективну технiку, а працiвникам - пiдвищувати свою квалiфiкацiю. Фiзична праця залишалась основою усiх виробничих процесiв. У цих умовах i народився сумний жарт:
держава робить вигляд, що вона платить, а працiвники роблять вигляд, що вони працюють.
З переходом краєни до ринкових вiдносин стала реальнiстю загроза повнiй зайнятостi. З'явились ознаки безробiття. При цьому й першими жертвами стали далеко не найгiршi працiвники. У своєй бiльшостi це люди з вищою i середньою спецiальною освiтою, переважно жiнки, люди передпенсiйного вiку.
В тому, що освiченi i квалiфiкованi працiвники виявляються непотрiбними у першу чергу, нiякого протирiччя законам ринку немау. Ринковi вiдносини вибраковують не тiльки поганих працiвникiв, а й недiуздатнi виробничi структури, де можуть бути зайнятими i висококвалiфiкованi працiвники. Це стосууться науково-дослiдних iнститутiв, конструкторських бюро, пiдприумств вiйськово-промислового комплексу, машинобудiвних заводiв, якi ранiше були престижними, багатими, могутнiми, здатними залучити до роботи квалiфiкованих працiвникiв.
180
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Можна навiть вважати, що економiчна криза елiтних органiзацiй - це розплата за тривалi роки не завжди потрiбноє i ефективноє трудовоє дiяльностi за рахунок державноє казни.
В нових умовах господарювання стали оцiнюватись наслiдки вiдчужуваноє працi, а не кiлькiсть працюючих. Значно зменшилась потреба у робочiй силi, i це призвело до вивiльнення надлишковоє робочоє сили. Негативну роль при цьому вiдiграла i криза в економiцi, що викликала значний спад виробництва.
i хоча безробiття стало реальнiстю, квалiфiкованi кадри, як i ранiше, потрiбнi. Але саме квалiфiкованi кадри, а не взагалi робоча сила невисокоє професiйноє квалiфiкацiє.
Для того щоб полегшити громадянам пiдшукання роботи, а пiдприумства забезпечити робочою силою, була створена державна служба зайнятостi. Єє створення було обумовлене тим, що забезпечення зайнятостi i рацiональне розмiщення трудових ресурсiв мають не тiльки соцiально-економiчне, а й глибоке полiтико-юридичне значення.
Зайнятiсть у економiчним поняттям, оскiльки вона становить один з основних елементiв, що сприяу розвитку економiки кожноє краєни. Одночасно зайнятiсть у й гуманiтарним поняттям, бо за єє допомогою трудящим забезпечууться здобуття засобiв до iснування. Зайнятiсть у також умовою для розвитку здiбностей i особистостi людини.
Полiтико-юридичне значення зайнятостi полягау в тому, що <кожна людина мау право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливi умови працi i на захист вiд безробiття> (ст. 23 Загальноє декларацiє прав людини 1948 р.).
Дiяльнiсть служби зайнятостi визначауться Законом Украєни вiд 1 березня 1991 р. <Про зайнятiсть населення> з наступними змiнами та доповненнями.
Вiдповiдно до ст. 1 цього Закону зайнятiсть - це дiяльнiсть громадян, пов'язана iз задоволенням особистих та суспiльних потреб, i така, що приносить єм доход у грошовiй або iншiй формi. Зайнятiсть громадян, якi проживають на територiє Украєни, забезпечууться державою шляхом проведення активноє соцiально-економiчноє полiтики, спрямованоє на задоволення єх потреб у добровiльному виборi виду дiяльностi, стимулювання створення нових робочих мiсць i розвитку пiдприумництва.
Громадяни вiльно обирають види дiяльностi за умови, що вони не забороненi законодавством. Така дiяльнiсть може бути
Роздiл VII. Правова органiзацiя працевлаштування громадян
181
i не пов'язаною з виконанням оплачуваноє роботи. Вiльно обираються також професiя та мiсце роботи вiдповiдно до своєх здiбностей. Примушення до працi в будь-якiй формi не допускауться, за винятком випадкiв, що визначенi законодавством. Добровiльна незайнятiсть громадян не у пiдставою для притягнення єх до адмiнiстративноє або кримiнальноє вiдповiдальностi.
Основнi принципи державноє полiтики зайнятостi населення проявляються у забезпеченнi рiвних можливостей усiм громадянам незалежно вiд походження, соцiального i майнового стану, расовоє та нацiональноє належностi, статi, вiку, полiтичних переконань, ставлення до релiгiє в реалiзацiє права на вiльний вибiр виду дiяльностi вiдповiдно до здiбностей та професiйноє пiдготовки з урахуванням особистих iнтересiв i суспiльних по-iб>сприяннi забезпеченню ефективноє зайнятостi, запобiганнi ^ЛРГВОренню нових робочих мiсць та умов для роз-iИМННЦТВа, координацiє дiяльностi у сферi зайня-ИМКй напрямами економiчноє i соцiальноє полiтики i дбрЖЖВНОЄ та регiональних програм зайнятостi, спiвробiтництвi професiйних спiлок, асоцiацiй та спiлок пiдприумцiв, власникiв пiдприумств або уповноважених ними органiв у взаумодiє з органами державноє виконавчоє влади в розробцi, реа- .
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144
Вирiшення соцiальних та економiчних проблем, якi в сучасних умовах стоять перед Украєною, значною мiрою залежить вiд того, чи будуть забезпечена кожна працездатна людина роботою, мобiлiзованi єє можливостi по пiдвищенню активностi як працiвника i господаря.
Виконувана працiвником робота повинна вiдповiдати iндивiдуальним якостям людини. У разi невiдповiдностi роботи особистим нахилам працiвника така невiдповiднiсть протягом якогось часу тамуватиметься зусиллями волi. Але перенапру-женiсть органiзму обов'язково вiдiб'уться на настроє працiвника, продуктивностi його працi.
Трудова i особливо творча активнiсть працiвникiв залежить також вiд єх здiбностей, нахилiв та можливостей. Формулу трудовоє активностi можна висловити як поуднання трьох чинникiв: потрiбно, можу i хочу. За вiдсутностi хоча б одного з чинникiв активна трудова дiяльнiсть не вiдбудеться, навiть при застосуваннi до працiвника рiзних заходiв заохочення, закликаючи його до сумлiнностi, до виконання обов'язку.
Авторитарнi методи використання i управлiння робочою силою, що базувались на пануваннi державноє власностi i зрiвнялiвцi, порушили природну мотивацiю i стимули до працi. Працiвника зовсiм не цiкавили результати його працi, бо платити йому попередньо встановлений розмiр грошовоє суми, яка результатiв працi не вiдбивала. Зате усi були забезпеченi роботою. Вважалося, що роботи вистачить на всiх. Бiльш того, промисловi пiдприумства постiйно вiдчували потребу в робочих кадрах. i така потреба вважалась не недолiком економiки, а навпаки, перевагою, що створювала передумови розвитку i розквiту держави.
Така офiцiйна державна полiтика в сферi зайнятостi була близька i зрозумiла багатьом мiльйонам трудящих, була основою соцiального оптимiзму. Вона настiльки створювала впевненiсть у завтрашньому днi, що про нього сьогоднi можна було й не думати.
Роздiл VII. Правмо органiзацiя працевлаштування громадян
179
Вiдсутнiсть зацiкавленостi в працi вимагала вiд держави, яка володiла усiма засобами виробництва, пошукiв рiзноманiтних стимулiв до працi, активiзацiє трудовоє дiяльностi. З цiую метою проводилось соцiалiстичне змагання, працiвникiв примушували брати соцiалiстичнi зобов'язання, створювались правовi перешкоди у звiльненнi з роботи з iнiцiативи працiвника, встановлювались негативнi правовi наслiдки при частiй змiнi мiсця роботи.
Методологiчною основою усiх вживаних державою заходiв була марксистсько-ленiнська теорiя, згiдно з якою працiвник при соцiалiзмi у власником усiх засобiв виробництва, i ставлення до цих засобiв як до власних створюу особливий вид вiдносин працiвника з пiдприумством, яке виступало як роботодавець. Вважалося, що це вiдносини спiвдружностi i взаумодопо-ЛШуи. Якщо ж i виникали якiсь конфлiкти, то вони вважались ЙМйЛiДКОМ недостатньоє свiдомостi, бо соцiальна база для виникнення конфлiктiв мiж спiввласниками засобiв виробництва була вiдсутня.
Установка на повну зайнятiсть диктувала низьку цiну робочоє сили, що в свою чергу призводило до низькоє ефективностi працi. Пiдприумствам було невигiдно застосовувати дорогу i високоефективну технiку, а працiвникам - пiдвищувати свою квалiфiкацiю. Фiзична праця залишалась основою усiх виробничих процесiв. У цих умовах i народився сумний жарт:
держава робить вигляд, що вона платить, а працiвники роблять вигляд, що вони працюють.
З переходом краєни до ринкових вiдносин стала реальнiстю загроза повнiй зайнятостi. З'явились ознаки безробiття. При цьому й першими жертвами стали далеко не найгiршi працiвники. У своєй бiльшостi це люди з вищою i середньою спецiальною освiтою, переважно жiнки, люди передпенсiйного вiку.
В тому, що освiченi i квалiфiкованi працiвники виявляються непотрiбними у першу чергу, нiякого протирiччя законам ринку немау. Ринковi вiдносини вибраковують не тiльки поганих працiвникiв, а й недiуздатнi виробничi структури, де можуть бути зайнятими i висококвалiфiкованi працiвники. Це стосууться науково-дослiдних iнститутiв, конструкторських бюро, пiдприумств вiйськово-промислового комплексу, машинобудiвних заводiв, якi ранiше були престижними, багатими, могутнiми, здатними залучити до роботи квалiфiкованих працiвникiв.
180
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Можна навiть вважати, що економiчна криза елiтних органiзацiй - це розплата за тривалi роки не завжди потрiбноє i ефективноє трудовоє дiяльностi за рахунок державноє казни.
В нових умовах господарювання стали оцiнюватись наслiдки вiдчужуваноє працi, а не кiлькiсть працюючих. Значно зменшилась потреба у робочiй силi, i це призвело до вивiльнення надлишковоє робочоє сили. Негативну роль при цьому вiдiграла i криза в економiцi, що викликала значний спад виробництва.
i хоча безробiття стало реальнiстю, квалiфiкованi кадри, як i ранiше, потрiбнi. Але саме квалiфiкованi кадри, а не взагалi робоча сила невисокоє професiйноє квалiфiкацiє.
Для того щоб полегшити громадянам пiдшукання роботи, а пiдприумства забезпечити робочою силою, була створена державна служба зайнятостi. Єє створення було обумовлене тим, що забезпечення зайнятостi i рацiональне розмiщення трудових ресурсiв мають не тiльки соцiально-економiчне, а й глибоке полiтико-юридичне значення.
Зайнятiсть у економiчним поняттям, оскiльки вона становить один з основних елементiв, що сприяу розвитку економiки кожноє краєни. Одночасно зайнятiсть у й гуманiтарним поняттям, бо за єє допомогою трудящим забезпечууться здобуття засобiв до iснування. Зайнятiсть у також умовою для розвитку здiбностей i особистостi людини.
Полiтико-юридичне значення зайнятостi полягау в тому, що <кожна людина мау право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливi умови працi i на захист вiд безробiття> (ст. 23 Загальноє декларацiє прав людини 1948 р.).
Дiяльнiсть служби зайнятостi визначауться Законом Украєни вiд 1 березня 1991 р. <Про зайнятiсть населення> з наступними змiнами та доповненнями.
Вiдповiдно до ст. 1 цього Закону зайнятiсть - це дiяльнiсть громадян, пов'язана iз задоволенням особистих та суспiльних потреб, i така, що приносить єм доход у грошовiй або iншiй формi. Зайнятiсть громадян, якi проживають на територiє Украєни, забезпечууться державою шляхом проведення активноє соцiально-економiчноє полiтики, спрямованоє на задоволення єх потреб у добровiльному виборi виду дiяльностi, стимулювання створення нових робочих мiсць i розвитку пiдприумництва.
Громадяни вiльно обирають види дiяльностi за умови, що вони не забороненi законодавством. Така дiяльнiсть може бути
Роздiл VII. Правова органiзацiя працевлаштування громадян
181
i не пов'язаною з виконанням оплачуваноє роботи. Вiльно обираються також професiя та мiсце роботи вiдповiдно до своєх здiбностей. Примушення до працi в будь-якiй формi не допускауться, за винятком випадкiв, що визначенi законодавством. Добровiльна незайнятiсть громадян не у пiдставою для притягнення єх до адмiнiстративноє або кримiнальноє вiдповiдальностi.
Основнi принципи державноє полiтики зайнятостi населення проявляються у забезпеченнi рiвних можливостей усiм громадянам незалежно вiд походження, соцiального i майнового стану, расовоє та нацiональноє належностi, статi, вiку, полiтичних переконань, ставлення до релiгiє в реалiзацiє права на вiльний вибiр виду дiяльностi вiдповiдно до здiбностей та професiйноє пiдготовки з урахуванням особистих iнтересiв i суспiльних по-iб>сприяннi забезпеченню ефективноє зайнятостi, запобiганнi ^ЛРГВОренню нових робочих мiсць та умов для роз-iИМННЦТВа, координацiє дiяльностi у сферi зайня-ИМКй напрямами економiчноє i соцiальноє полiтики i дбрЖЖВНОЄ та регiональних програм зайнятостi, спiвробiтництвi професiйних спiлок, асоцiацiй та спiлок пiдприумцiв, власникiв пiдприумств або уповноважених ними органiв у взаумодiє з органами державноє виконавчоє влади в розробцi, реа- .
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144