Про-
курор спостерігав за призначенням королівських чинов-
ників, оцінюючи, наскільки вони задовольняють встано-
вленим вимогам, за справами релігії і церкви, щоб і тут не
порушувалися інтереси корони.
Прокурор також мав право вникати в діяльність по
відправленню судової процедури.
При цьому значне місце в діяльності прокуратури
Франції, як, утім, надалі і Росії, до складу якої входила
Україна, займала повинність фіскалату, тобто забезпечен-
ня інтересів скарбниці (фіску). Оскільки суд у той час був
одним із головних джерел стягнення податків, прокурор
повинний був піклуватися про те, щоб доводити всілякі
проступки громадян до відома суду, а також про вигідне
для держави судове рішення.
Указом від 27 квітня 1722 р. Петром І було засновано
російську прокуратуру. Перед нею ставилася мета здійс-
Організація судових та правоохоронних органів
нення контролю за дотриманням законності в діяльності
центральних і місцевих органів державної влади. Генерал-
прокурора Петро І визначив «оком государєвим» і «стряп-
чим про справи державні»1.
Генерал-прокурор безпосередньо наглядав за тим,
щоб вищий державний орган — Сенат, розглядаючи всі
справи, які належать до його компетенції, діяв у суворій
відповідності з регламентами та імператорськими указа-
ми. Його було наділено повноваженнями і в сфері право-
творення: він пропонував Сенату приймати укази з пи-
тань, які не врегульовані правом. Йому підпорядковува-
лися обер-прокурор, прокурори колегій Сенату, провінцій
при надвірних судах. Генерал-прокурор підпорядковував-
ся тільки імператору. На прокуратуру покладалося також
постійне спостереження (нагляд) за відповідністю зако-
нам діяльності та рішень піднаглядних їй органів і уста-
нов. У разі виявлення порушення законів прокурори про-
понували усувати і опротестовували незаконні рішення.
На них покладалися також спостереження за інтересами
скарбниці і нагляд за арештантськими справами.
Після Петра І прокуратура двічі фактично ліквідову-
валася, потім її було відновлено імператрицею Єлизаве-
тою Петрівною і сформовано як установу наглядового
типу при Катерині II. За часів її правління завершилося
формування вертикальної ієрархічної прокурорської си-
стеми від центру до повіту. На губернського прокурора
(що вважався вже «оком генерал-прокурора в губернії») та
підпорядкованих йому прокурорських працівників по-
кладалися такі завдання: збереження «цілісності влади,
встановлень та інтересу імператорської величності», спо-
стереження, «щоб ніхто не збирав з народу заборонених
зборів», викоренення «повсюди шкідливих хабарів». Вони
повинні були дивитися і невтомно піклуватися про збере-
ження будь-якого порядку, встановленого законами, в ді-
яльності губернських і повітових органів, у тому числі су-
' Докладніше про це див.: Российская прокуратура сегодня /Под
ред. К.Ф. Скворцова. — М., 199*.
Розділ VII. Органи прокуратури України
дів, перевіряти відповідність законам прийнятих ними
рішень. Нижча ланка прокуратури наглядала за тим, щоб
«у повіті нічого противного владі, законам, установам і
повелінням імператорської величності не відбувалося».
Прокурори охороняли в суді інтереси «осіб безпомічних»
(наприклад, глухонімих, неповнолітніх тощо). На них
покладалося запобігання порушенням законів, вжиття
заходів щодо припинення порушень, опротестування не-
законних актів.
Укладачі Судових Статутів 1864 р. при вирішенні пи- ]
тання про прокуратуру орієнтувалися на західноєвро-1
пейські зразки. Внаслідок цього змінився «тип» російської!
прокуратури: з установи наглядової вона була перетворена 1
в основному в орщн кримінального переслідування. Однак|
невірно було б стверджувати, що діяльність пореформеной
прокуратури зводилася до підтримання державного обви-|
нувачення в суді, а сама вона була звичайним структурнш
підрозділом міністерства юстиції або елементом судової
системи. В дійсності державне обвинувачення (або криміна-|
льне переслідування) розумілося в той час як уся обвинува-
льна діяльність прокуратури, від порушення кримінальної
справи до підтримання обвинувачення в суді. Після рефо-|
рми зберігалася єдина ієрархічна система органів прокура-І
тури, що підпорядковувалися генерал-прокурору (його!
функції покладалися на міністра юстиції). Прокурори пе-|
ребували при «судах», але ніякою мірою не були їм підко-(
нтрольні. Навпаки, прокурор спостерігав за дотриманням!
судами правил їх устрою і діловодства, брав участь у роз-"
гляді дисциплінарних справ судових працівників і опроте-
стовував рішення по них, направляв свої характеристики 1
на суддів міністру юстиції*
Закон підпорядковував прокурору поліцейське діз-|
нання, покладав на нього спостереження за проваджен-
ням досудового слідства, в якому поєднувалися керівни-
цтво діями судового слідчого і нагляд за законністю його І
дій і рішень. Прокурор приносив касаційні і апеляційні 1
протести на вироки судів, наглядав за виконанням виро-
Оргонізація судових та правоохоронних органів
ків. При розгляді судами цивільних справ прокуратура
виконувала тільки законоохоронну функцію. Прокурори
наглядали за дотриманням законності в місцях ув'язнен-
ня. За прокурором зберігалося право брати участь у засі-
даннях губернських органів.
У 1917р. прокуратуру було ліквідовано більшовика-
ми, тому що дореволюційна прокуратура, на думку їх ке-
рівництва, була занадто «реакційною», «непролетарсь-
кою».
Проте вже в 1922 р. прокуратуру було відновлено.
Вона стала прокуратурою «змішаного» типу, в її рамках
було поєднано функції дореформеної і пореформеної
прокуратури — нагляд за виконанням законів і криміналь-
не переслідування, які було пристосовано до нових умов.
Прокуратура створювалася як єдина централізована сис-
тема з підпорядкуванням нижчих прокурорів лише ви-
щим і Генеральному прокурору.
Після набуття Україною незалежності, 5 листопаду
1991 р., Верховною Радою України було ухвалено Закон
України «Про прокуратуру», який з окремими змінами та
доповненнями чинний і сьогодні. Відповідно до вимог
Конституції України мас бути підготовлений проект нової
редакції цього Закону.
§ 2. Місце прокуратури в системі органів
державної влади
У теперішній час в Україні триває дискусія серед
учених і практичних працівників про місце прокурату-
ри в системі поділу влад. Ця дискусія після прийняття
Конституції України і в зв'язку з розробкою проекту
нового Закону України «Про прокуратуру» набула де-
,яких інших рис.
Первісно ця дискусія ставила за мету розв'язати в ос-
новному одне питання: чи необхідно зберегти серед функ-
цій прокуратури вищий нагляд за дотриманням і правиль-
ним застосуванням законів всіма органами виконавчої
влади, органами місцевого самоврядування та їх виконав-
Розділ VII. Органи прокуратури України
чими органами, військовими частинами, політичними
партіями, громадськими організаціями, масовими руха-
ми, підприємствами, установами і організаціями, незале-
жно від форм власності, підпорядкованості і належності,
посадовими особами і громадянами (так званий загаль-
ний нагляд)?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72
курор спостерігав за призначенням королівських чинов-
ників, оцінюючи, наскільки вони задовольняють встано-
вленим вимогам, за справами релігії і церкви, щоб і тут не
порушувалися інтереси корони.
Прокурор також мав право вникати в діяльність по
відправленню судової процедури.
При цьому значне місце в діяльності прокуратури
Франції, як, утім, надалі і Росії, до складу якої входила
Україна, займала повинність фіскалату, тобто забезпечен-
ня інтересів скарбниці (фіску). Оскільки суд у той час був
одним із головних джерел стягнення податків, прокурор
повинний був піклуватися про те, щоб доводити всілякі
проступки громадян до відома суду, а також про вигідне
для держави судове рішення.
Указом від 27 квітня 1722 р. Петром І було засновано
російську прокуратуру. Перед нею ставилася мета здійс-
Організація судових та правоохоронних органів
нення контролю за дотриманням законності в діяльності
центральних і місцевих органів державної влади. Генерал-
прокурора Петро І визначив «оком государєвим» і «стряп-
чим про справи державні»1.
Генерал-прокурор безпосередньо наглядав за тим,
щоб вищий державний орган — Сенат, розглядаючи всі
справи, які належать до його компетенції, діяв у суворій
відповідності з регламентами та імператорськими указа-
ми. Його було наділено повноваженнями і в сфері право-
творення: він пропонував Сенату приймати укази з пи-
тань, які не врегульовані правом. Йому підпорядковува-
лися обер-прокурор, прокурори колегій Сенату, провінцій
при надвірних судах. Генерал-прокурор підпорядковував-
ся тільки імператору. На прокуратуру покладалося також
постійне спостереження (нагляд) за відповідністю зако-
нам діяльності та рішень піднаглядних їй органів і уста-
нов. У разі виявлення порушення законів прокурори про-
понували усувати і опротестовували незаконні рішення.
На них покладалися також спостереження за інтересами
скарбниці і нагляд за арештантськими справами.
Після Петра І прокуратура двічі фактично ліквідову-
валася, потім її було відновлено імператрицею Єлизаве-
тою Петрівною і сформовано як установу наглядового
типу при Катерині II. За часів її правління завершилося
формування вертикальної ієрархічної прокурорської си-
стеми від центру до повіту. На губернського прокурора
(що вважався вже «оком генерал-прокурора в губернії») та
підпорядкованих йому прокурорських працівників по-
кладалися такі завдання: збереження «цілісності влади,
встановлень та інтересу імператорської величності», спо-
стереження, «щоб ніхто не збирав з народу заборонених
зборів», викоренення «повсюди шкідливих хабарів». Вони
повинні були дивитися і невтомно піклуватися про збере-
ження будь-якого порядку, встановленого законами, в ді-
яльності губернських і повітових органів, у тому числі су-
' Докладніше про це див.: Российская прокуратура сегодня /Под
ред. К.Ф. Скворцова. — М., 199*.
Розділ VII. Органи прокуратури України
дів, перевіряти відповідність законам прийнятих ними
рішень. Нижча ланка прокуратури наглядала за тим, щоб
«у повіті нічого противного владі, законам, установам і
повелінням імператорської величності не відбувалося».
Прокурори охороняли в суді інтереси «осіб безпомічних»
(наприклад, глухонімих, неповнолітніх тощо). На них
покладалося запобігання порушенням законів, вжиття
заходів щодо припинення порушень, опротестування не-
законних актів.
Укладачі Судових Статутів 1864 р. при вирішенні пи- ]
тання про прокуратуру орієнтувалися на західноєвро-1
пейські зразки. Внаслідок цього змінився «тип» російської!
прокуратури: з установи наглядової вона була перетворена 1
в основному в орщн кримінального переслідування. Однак|
невірно було б стверджувати, що діяльність пореформеной
прокуратури зводилася до підтримання державного обви-|
нувачення в суді, а сама вона була звичайним структурнш
підрозділом міністерства юстиції або елементом судової
системи. В дійсності державне обвинувачення (або криміна-|
льне переслідування) розумілося в той час як уся обвинува-
льна діяльність прокуратури, від порушення кримінальної
справи до підтримання обвинувачення в суді. Після рефо-|
рми зберігалася єдина ієрархічна система органів прокура-І
тури, що підпорядковувалися генерал-прокурору (його!
функції покладалися на міністра юстиції). Прокурори пе-|
ребували при «судах», але ніякою мірою не були їм підко-(
нтрольні. Навпаки, прокурор спостерігав за дотриманням!
судами правил їх устрою і діловодства, брав участь у роз-"
гляді дисциплінарних справ судових працівників і опроте-
стовував рішення по них, направляв свої характеристики 1
на суддів міністру юстиції*
Закон підпорядковував прокурору поліцейське діз-|
нання, покладав на нього спостереження за проваджен-
ням досудового слідства, в якому поєднувалися керівни-
цтво діями судового слідчого і нагляд за законністю його І
дій і рішень. Прокурор приносив касаційні і апеляційні 1
протести на вироки судів, наглядав за виконанням виро-
Оргонізація судових та правоохоронних органів
ків. При розгляді судами цивільних справ прокуратура
виконувала тільки законоохоронну функцію. Прокурори
наглядали за дотриманням законності в місцях ув'язнен-
ня. За прокурором зберігалося право брати участь у засі-
даннях губернських органів.
У 1917р. прокуратуру було ліквідовано більшовика-
ми, тому що дореволюційна прокуратура, на думку їх ке-
рівництва, була занадто «реакційною», «непролетарсь-
кою».
Проте вже в 1922 р. прокуратуру було відновлено.
Вона стала прокуратурою «змішаного» типу, в її рамках
було поєднано функції дореформеної і пореформеної
прокуратури — нагляд за виконанням законів і криміналь-
не переслідування, які було пристосовано до нових умов.
Прокуратура створювалася як єдина централізована сис-
тема з підпорядкуванням нижчих прокурорів лише ви-
щим і Генеральному прокурору.
Після набуття Україною незалежності, 5 листопаду
1991 р., Верховною Радою України було ухвалено Закон
України «Про прокуратуру», який з окремими змінами та
доповненнями чинний і сьогодні. Відповідно до вимог
Конституції України мас бути підготовлений проект нової
редакції цього Закону.
§ 2. Місце прокуратури в системі органів
державної влади
У теперішній час в Україні триває дискусія серед
учених і практичних працівників про місце прокурату-
ри в системі поділу влад. Ця дискусія після прийняття
Конституції України і в зв'язку з розробкою проекту
нового Закону України «Про прокуратуру» набула де-
,яких інших рис.
Первісно ця дискусія ставила за мету розв'язати в ос-
новному одне питання: чи необхідно зберегти серед функ-
цій прокуратури вищий нагляд за дотриманням і правиль-
ним застосуванням законів всіма органами виконавчої
влади, органами місцевого самоврядування та їх виконав-
Розділ VII. Органи прокуратури України
чими органами, військовими частинами, політичними
партіями, громадськими організаціями, масовими руха-
ми, підприємствами, установами і організаціями, незале-
жно від форм власності, підпорядкованості і належності,
посадовими особами і громадянами (так званий загаль-
ний нагляд)?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72