Намагання здійснити радикальні політичні й еконо-
мічні реформи руками бюрократично-адміністративних структур,
проти яких ця реформа спрямована, були приречені на невдачу.
2. Економічне становище держави
у другій половиш 90-х років
Влітку 1994 р. новим Президентом України було обрано
Леоніда Кучму, на якого покладалися великі надії. Він спи-
рався на підтримку промислового директорату, частини дер-
жавної номенклатури та лівих політичних сил. До того ж
Москва ясно дала зрозуміти, що його прихід до влади був би
для неї бажаним. Кучма вів передвиборну боротьбу під гасла-
ми радикальних економічних реформ, відновлення зв'язків з
Росією та іншими країнами СНД, боротьби з корупцією та
організованою злочинністю.
У жовтні 1994 р. новообраний Президент проголосив стра-
тегію економічних перетворень, яка була в принципі схвалена
Верховною Радою. Вона передбачала звільнення цін, обмежен-
ня дефіциту державного бюджету, впровадження вільної внут-
рішньої і зовнішньої торгівлі, введення суворої монетарної полі-
тики, масову приватизацію великих підприємств і проведен-
ня земельної реформи.
У перші 2—3 роки після проголошення економічного кур-
су Л. Кучми в українській економіці намітилися певні пози-
тивні зрушення. Почалась реальна приватизація. В 1995 р. в
Україні було роздержавлено 16 265 об'єктів, з яких 4051 відно-
силося до загальнодержавної власності. Це вдвоє більше ніж
в 1994 р. У підсумку за 3,5 роки частина державної власності
в Україні скоротилася з 96 до 62%. Другим важливим підсум-
ком прискорення економічних реформ було досягнення в
1996 р. фінансової стабілізації. У результаті темпи зростан-
- ня цін почали зменшуватися з 400% в 1992 р. до 40% в 1996.
Зниження інфляції сприятливо вплинуло на стабілізацію
курсу національної валюти щодо долара. У вересні 1996 р.
була проведена грошова реформа, її суть полягала у фактич-
ній деномінації в 100 тис. разів карбованця, який був тоді в
обігу, і заміна його гривнею. Разом з тим було також здійсне-
но лібералізацію цін, валютного курсу, механізмів зовнішньої
торгівлі, роздержавлення земель, почав розвиватися ринок
цінних паперів. Усунуто таке потворне породження адміністра-
тивної системи, як тотальний товарний дефіцит.
Згадані заходи дали позитивні результати. Насамперед це
знайшло відображення в зменшенні темпів падіння ВВП. Якщо
до 1994 р. ВВП постійно скорочувався, то в 1995 р. вперше
його скорочення не перевищило рівня попереднього року. Така
ж тенденція мала місце і в 1996 р. В 1997 р. темпи падіння
ВВП ще більше сповільнилися — 3,2% проти 10,1% в 1996 р.
Аналогічна ситуація складалася в промисловості та сільсько-
му господарстві. Заробітна плата з жовтня 1994 р. по квітень
1997 р. зросла у валютному еквіваленті більш як у 4 рази —
з 22 до 90 доларів СІЛА. Середньомісячна інфляція у 1997 р.
не перевищувала 1%.
Однак, не дивлячись на деяку стабілізацію, що намітилася
на 1997 р. у ряді галузей, економічну кризу подолати не вда-
лося. І без того непросте фінансове становище України знач-
но погіршилося через наслідки кризи в Південно-Східній Азії
(1997 р.) та Росії (1998 р.). Крайньо складною залишається
фінансова ситуація більшості промислових підприємств. В
1997 р. збитковим було кожне друге підприємство (в 1995 —
кожне п'яте, в 1990 — кожне одинадцяте). Заборгованість
українських підприємств перед бюджетом на сьогодні стано-
вить 16,4 млрд грн. (на початок 1999 р. — 13,3 млрд грн.).
Платіжна дисципліна майже відсутня; почалася повальна
бартеризація економіки. За даними на кінець 1997 р., близь-
ко 40% всієї промислової продукції реалізовувалося по бар-
теру (на початку року — 32%). В паливно-енергетичному ком-
плексі рівень бартеру досяг 45%, машинобудуванні — 48%, ви-
робництві будматеріалів — 58%, цукровій промисловості —
62%. В шинній і нафтохімічній промисловості бартер став
практично єдиним засобом розрахунків. На сьогодні гроши-
ма оплачується трохи більше третини всієї продукції.
Головна причина переходу українських підприємств на
бартер — плачевний стан їх обігових засобів і особливо гостра
нестача готівки. З іншого боку, підприємства не могли попов-
нювати свої обігові засоби за рахунок кредиту, так як ставки
були непосильними для більшості з них. В результаті частка
кредитів у фінансуванні інвестицій скоротилася з 49% ВВП у
1992 р. до 5% в 1996. Значно сприяє бартеризації і діюча по-
даткова система. Вона змушує підприємців, які, в принципі, ма-
ють можливість розрахуватися "живими" грошима, йти на
здійснення товарообмінних операцій, бо тільки так вони мо-
жуть послабити дію податкового пресу.
Криза істотно вплинула на інвестиційну сферу, що прояв-
ляється в падінні норм прибутків, зниженні національного
доходу. За підрахунками експертів, для нормального розвит-
ку української економіки потрібно 40—50 млрд дол. Таких
засобів в уряду немає, тому основний розрахунок робиться на
притік іноземних інвестицій. Однак з моменту проголошення
незалежності країни, потреби в капіталовкладеннях істотно
перевищують пропозицію. За цей час в Україну прийшло всього
близько 3 млрд. дол. інвестицій, тоді як у Польщу, для при-
кладу, в 1997 р. — 20 млрд дол., а в минулому — 16 млрд дол.
Причини такого несприятливого становища пов'язані з не-
стабільною політичною ситуацією в країні, частою зміною і за-
путаністю податкового законодавства, корумпованістю чинов-
ництва, небажанням бюрократії допускати іноземний капітал
в Україну через неможливість впливу на нього тощо.
Негативним фактором для розвитку української економіки
є величезний зовнішній борг. За останніх 5 років він зріс
більше ніж втричі і становить сьогодні 12,4 млрд доларів при
ліквідних валютних резервах у 768 млн доларів. Сюди додається
триваюче зростання заборгованості з виплати пенсій, заробітної
плати, стипендій та соціальних виплат, загальна сума яких сягає
11 млрд гривень. За оцінкою Рахункової палати, лише за 9 мі-
сяців 1998 р. на обслуговування й погашення державного вну-
трішнього і зовнішнього боргу було затрачено майже 10 млрд
гривень, тобто 95% усіх доходів держбюджету на цей час.
Одним з небагатьох порівняно динамічно реалізовуваним
блоком економічних перетворень на мікрорівні стала прива-
тизація. Вона планувалася як елемент системи ринкових ре-
форм. А паралельно з нею повинен був бурхливо розвиватися
новий приватний капітал. Ефективний з моменту народжен-
ня, він покликаний був рекрутувати в приватизовані підприєм-
ства і власників з досвідом конкурентної поведінки, і нові
відносини управління, і засоби для розвитку, а самий процес
перетворити з формально юридичної дії в реальну економіч-
ну трансформацію. Новий приватний капітал мав можливість
стати власником приватизованих підприємств безпосередньо
в процесі масової приватизації, в основному за допомогою
фінансових посередників.
Приватизація змушена була відігравати невластиву їй аван-
гардну роль, створюючи корпоративний сектор економіки, рин-
кову інфраструктуру, прошарок дрібних власників, систему
позабанкових фінансових посередників. В 1997 р. частка дер-
жави в основних фондах виробничого сектору економіки змен-
шилася з 81,4% (1990 р.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81