У пострадянському просторі ство-
рилася унікальна соціально-економічна ситуація, до якої не
підходив весь нагромаджений людством досвід реформ. Про-
суватися вперед можна було лише методом проб і помилок,
пристосовуючи законодавство не стільки до тривалої перспек-
тиви, скільки до пекучих проблем сьогодення. До того ж у
колишніх союзних республіках чітко проявилася цілком зро-
зуміла закономірність: радикалізм нового законодавства був
тим меншим, чим кращим виглядало поточне становище.
Ситуація в Україні, зокрема, була кращою, ніж в Росії, особли-
во щодо продовольчого постачання населення. Відповідно
серед української політичної верхівки переважали настрої
на користь якомога повільнішого просування в реформах.
Небезпека такого підходу виявилася не відразу, а в результаті
— і радикальні зміни почалися значно пізніше.
Проте, вже весною-літом 1992 р. почуття первісного опти-
мізму українського керівництва почало випаровуватися. Полі-
тичне й економічне становище України виявилося легко враз-
ливим. Унезалежнившись політичне, Україна опинилася з
дуже обмеженими енергетичними ресурсами. (Тут доречно
згадати, що значну частину власних енергоресурсів та сиро-
вини Україна втратила, перебуваючи в Російській та радян-
ській імперіях, внаслідок колоніального пограбування). Фун-
кдюнування її господарства залежало від поставок російських
нафти і газу. Державі довелося платити за ці поставки згідно
з новими цінами. Залежність української економіки від ро-
сійської виявилася майже абсалютною, — що, зрештою, не є
дивиною, бо таку ситуацію імперський центр моделював сто-
літтями, особливо за радянських часів. У січні 1992 р. Росія
підвищила ціни на товари масового вжитку, змусивши Україну
до такого ж кроку. Розрив всесоюзних економічних зв'язків
поглибив кризу у промисловому виробництві. Адже промис-
ловість України виробляла не більше 20% кінцевого продук-
ту. Основна частина її товарної продукції являла собою на-
півфабрикати або комплектуючі вироби, призначені для про-
довження виробничого процесу в інших республіках. Але си-
туація погіршувалася не стільки через зруйнування старих
структур, скільки через те, що вони не були замінені новими.
На відміну від російських лідерів, керівники Української
держави не виявляли бажання проводити радикальну еконо-
мічну реформу. Заявляючи про прихильність до ринкових
регуляторів, вони зберігали попередню вертикальну систему
управління господарством, систему держзамовлення, центра-
лізований розподіл найважливіших ресурсів. У промисловості
та сільському господарстві продовжував домінувати держав-
ний сектор.
Після вимушеного відпуску цін в січні 1992 р. в Україні
проводилась відверто проінфляційна політика, для якої харак-
терні величезний бюджетний дефіцит, необмежена грошово-
кредитна емісія, ріст цін, обвальне падіння реальних доходів
переважної більшості населення. Уряд практично не робив
спроб удатися до жорсткої грошово-кредитної політики. У
результаті восени 1992 р., під кінець перебування В. Фокіна
на посаді прем'єр-міністра, місячна інфляція перейшла рубіж
50%, тобто стала гіперінфляцією. Порівняно з попереднім
роком національний дохід за 1992 р. склав 85%, промислова
продукція — 91%, продукція сільського господарства — 89%.
Найбільший спад відбувся в транспортному і сільськогоспо-
дарському машинобудуванні, хімічній промисловості. Особ-
ливо вибухового характеру набуло зростання цін на товари
широкого вжитку, які в 1992 р. піднялися більше як в ЗО разів.
13 жовтня 1992 р. Верховна Рада України затвердила но-
вого прем'єр-міністра Л. Кучму, колишнього директора най-
ОІЛЬШОГО ВОЄННОГО Заводу ІІІВДеимиш . » лмитшіііді линуїіа у^лд
прийняв принципове рішення про вихід з рубльової зони. В
країні була введена власна національна валюта — карбованець,
що давало можливість оздоровити фінансову систему і на ос-
нові її стабілізації зупинити падіння виробництва. Однак в
своїй політиці Л. Кучма наголошував не на впровадженні еле-
ментів вільного ринку, а на відновленні порядку й адміністра-
тивної системи управління економікою. На початку 1993 р.
Кучма одержав від Верховної Ради надзвичайні повноважен-
ня на найближчі шість місяців для здійснення свого плану
економічних реформ. Проте до якихось позитивних змін в
економіці це так і не привело. У перші місяці намітилось де-
яке сповільнення спаду виробництва, однак воно було досяг-
нуте дорогою ціною — посиленням кредитної емісії, безпере-
станною роботою друкарського верстата. Інфляція до осені
досягла рівня 70% в місяць. Намагання уряду Кучми стабілі-
зувати становище шляхом відновлення командно-адміністра-
тивної системи управління державними підприємствами, вве-
дення директивних цін, обмеження доходів лише віддалило
Україну від цивілізованої економіки. 21 вересня 1993 р. Вер-
ховна Рада вдовольнила прохання Кучми і звільнила його від
обов'язків прем'єр-міністра. Уряд очолив сам Президент, а
обов'язки прем'єр-міністра виконував Ю. Звягільський.
Тактика нового Кабінету Міністрів полягала у посиленні
регуляцій і податків. Вона, за словами історика Я. Грицака,
зробила майже неможливою нормальну економічну активність
— українські громадяни, які, скажімо, заробляли місячно екві-
валент до 100 американських доларів, повинні були віддава-
ти державі у вигляді податку 90% цієї суми. Сконцентрував-
ши у своїх руках велику владу, Л. Кравчук виявив мало полі-
тичної волі для реформування країни. Його нерішучість у
впровадженні змін пояснювалася небажанням зачіпати інте-
реси старої номенклатури, яка ототожнила свої інтереси з
українською самостійністю не стільки з високопатріотичних,
скільки з прагматичних міркувань. Після краху марксист-
сько-ленінської ідеології національна ідея забезпечила нову
легітимацію їхньої влади. Вони стали господарями ситуації,
не маючи більше потреб озиратися на вказівки й команди з
Москви. Зберігаючи за собою керівні пости, ця так звана "елі-
та" могла казково наживатися в умовах гіперінфляції за ра-
хунок дешевих державних кредитів. Зокрема, у 1993 р. рівень
інфляції в Україні становив 10200% і, за оцінкою Світового
банку, був найвищим у світі.
У 1994 р. економіка країни виявилася на межі краху. ВВП
порівняно з попереднім роком впав на 23%, виробництво
промислової продукції — на 27,8%, сільськогосподарської —
на 16,5%. Капітальні вкладення за 1992—1994 рр. знизились
на 57%. Фінансова система держави виявилася практично
зруйнованою. У жовтні дефіцит бюджету досяг 18,5% ВВП.
Ціни порівняно з 1991 р. зросли в 102 рази.
Подібна політика викликала значне невдоволення серед
українського населення, яке нерідко ототожнювало погіршен-
ня свого матеріального становища із набуттям Україною дер-
жавної самостійності. Особливо це відчувалося на зрусифіко-
ваних Сході, Півдні та в Криму, де почали проявлятися регіо-
налістські і сепаратистські тенденції, підтримувані Москвою.
Загострилося протистояння між законодавчою та виконав-
чою гілками влади, яке на фоні всеохоплюючої кризи закін-
чилося рішенням обох сторін достроково припинити свої по-
вноваження, їхня консервативна політика дискредитувала в
очах збіднілого народу ідею української державності і ринкової
економіки.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81
рилася унікальна соціально-економічна ситуація, до якої не
підходив весь нагромаджений людством досвід реформ. Про-
суватися вперед можна було лише методом проб і помилок,
пристосовуючи законодавство не стільки до тривалої перспек-
тиви, скільки до пекучих проблем сьогодення. До того ж у
колишніх союзних республіках чітко проявилася цілком зро-
зуміла закономірність: радикалізм нового законодавства був
тим меншим, чим кращим виглядало поточне становище.
Ситуація в Україні, зокрема, була кращою, ніж в Росії, особли-
во щодо продовольчого постачання населення. Відповідно
серед української політичної верхівки переважали настрої
на користь якомога повільнішого просування в реформах.
Небезпека такого підходу виявилася не відразу, а в результаті
— і радикальні зміни почалися значно пізніше.
Проте, вже весною-літом 1992 р. почуття первісного опти-
мізму українського керівництва почало випаровуватися. Полі-
тичне й економічне становище України виявилося легко враз-
ливим. Унезалежнившись політичне, Україна опинилася з
дуже обмеженими енергетичними ресурсами. (Тут доречно
згадати, що значну частину власних енергоресурсів та сиро-
вини Україна втратила, перебуваючи в Російській та радян-
ській імперіях, внаслідок колоніального пограбування). Фун-
кдюнування її господарства залежало від поставок російських
нафти і газу. Державі довелося платити за ці поставки згідно
з новими цінами. Залежність української економіки від ро-
сійської виявилася майже абсалютною, — що, зрештою, не є
дивиною, бо таку ситуацію імперський центр моделював сто-
літтями, особливо за радянських часів. У січні 1992 р. Росія
підвищила ціни на товари масового вжитку, змусивши Україну
до такого ж кроку. Розрив всесоюзних економічних зв'язків
поглибив кризу у промисловому виробництві. Адже промис-
ловість України виробляла не більше 20% кінцевого продук-
ту. Основна частина її товарної продукції являла собою на-
півфабрикати або комплектуючі вироби, призначені для про-
довження виробничого процесу в інших республіках. Але си-
туація погіршувалася не стільки через зруйнування старих
структур, скільки через те, що вони не були замінені новими.
На відміну від російських лідерів, керівники Української
держави не виявляли бажання проводити радикальну еконо-
мічну реформу. Заявляючи про прихильність до ринкових
регуляторів, вони зберігали попередню вертикальну систему
управління господарством, систему держзамовлення, центра-
лізований розподіл найважливіших ресурсів. У промисловості
та сільському господарстві продовжував домінувати держав-
ний сектор.
Після вимушеного відпуску цін в січні 1992 р. в Україні
проводилась відверто проінфляційна політика, для якої харак-
терні величезний бюджетний дефіцит, необмежена грошово-
кредитна емісія, ріст цін, обвальне падіння реальних доходів
переважної більшості населення. Уряд практично не робив
спроб удатися до жорсткої грошово-кредитної політики. У
результаті восени 1992 р., під кінець перебування В. Фокіна
на посаді прем'єр-міністра, місячна інфляція перейшла рубіж
50%, тобто стала гіперінфляцією. Порівняно з попереднім
роком національний дохід за 1992 р. склав 85%, промислова
продукція — 91%, продукція сільського господарства — 89%.
Найбільший спад відбувся в транспортному і сільськогоспо-
дарському машинобудуванні, хімічній промисловості. Особ-
ливо вибухового характеру набуло зростання цін на товари
широкого вжитку, які в 1992 р. піднялися більше як в ЗО разів.
13 жовтня 1992 р. Верховна Рада України затвердила но-
вого прем'єр-міністра Л. Кучму, колишнього директора най-
ОІЛЬШОГО ВОЄННОГО Заводу ІІІВДеимиш . » лмитшіііді линуїіа у^лд
прийняв принципове рішення про вихід з рубльової зони. В
країні була введена власна національна валюта — карбованець,
що давало можливість оздоровити фінансову систему і на ос-
нові її стабілізації зупинити падіння виробництва. Однак в
своїй політиці Л. Кучма наголошував не на впровадженні еле-
ментів вільного ринку, а на відновленні порядку й адміністра-
тивної системи управління економікою. На початку 1993 р.
Кучма одержав від Верховної Ради надзвичайні повноважен-
ня на найближчі шість місяців для здійснення свого плану
економічних реформ. Проте до якихось позитивних змін в
економіці це так і не привело. У перші місяці намітилось де-
яке сповільнення спаду виробництва, однак воно було досяг-
нуте дорогою ціною — посиленням кредитної емісії, безпере-
станною роботою друкарського верстата. Інфляція до осені
досягла рівня 70% в місяць. Намагання уряду Кучми стабілі-
зувати становище шляхом відновлення командно-адміністра-
тивної системи управління державними підприємствами, вве-
дення директивних цін, обмеження доходів лише віддалило
Україну від цивілізованої економіки. 21 вересня 1993 р. Вер-
ховна Рада вдовольнила прохання Кучми і звільнила його від
обов'язків прем'єр-міністра. Уряд очолив сам Президент, а
обов'язки прем'єр-міністра виконував Ю. Звягільський.
Тактика нового Кабінету Міністрів полягала у посиленні
регуляцій і податків. Вона, за словами історика Я. Грицака,
зробила майже неможливою нормальну економічну активність
— українські громадяни, які, скажімо, заробляли місячно екві-
валент до 100 американських доларів, повинні були віддава-
ти державі у вигляді податку 90% цієї суми. Сконцентрував-
ши у своїх руках велику владу, Л. Кравчук виявив мало полі-
тичної волі для реформування країни. Його нерішучість у
впровадженні змін пояснювалася небажанням зачіпати інте-
реси старої номенклатури, яка ототожнила свої інтереси з
українською самостійністю не стільки з високопатріотичних,
скільки з прагматичних міркувань. Після краху марксист-
сько-ленінської ідеології національна ідея забезпечила нову
легітимацію їхньої влади. Вони стали господарями ситуації,
не маючи більше потреб озиратися на вказівки й команди з
Москви. Зберігаючи за собою керівні пости, ця так звана "елі-
та" могла казково наживатися в умовах гіперінфляції за ра-
хунок дешевих державних кредитів. Зокрема, у 1993 р. рівень
інфляції в Україні становив 10200% і, за оцінкою Світового
банку, був найвищим у світі.
У 1994 р. економіка країни виявилася на межі краху. ВВП
порівняно з попереднім роком впав на 23%, виробництво
промислової продукції — на 27,8%, сільськогосподарської —
на 16,5%. Капітальні вкладення за 1992—1994 рр. знизились
на 57%. Фінансова система держави виявилася практично
зруйнованою. У жовтні дефіцит бюджету досяг 18,5% ВВП.
Ціни порівняно з 1991 р. зросли в 102 рази.
Подібна політика викликала значне невдоволення серед
українського населення, яке нерідко ототожнювало погіршен-
ня свого матеріального становища із набуттям Україною дер-
жавної самостійності. Особливо це відчувалося на зрусифіко-
ваних Сході, Півдні та в Криму, де почали проявлятися регіо-
налістські і сепаратистські тенденції, підтримувані Москвою.
Загострилося протистояння між законодавчою та виконав-
чою гілками влади, яке на фоні всеохоплюючої кризи закін-
чилося рішенням обох сторін достроково припинити свої по-
вноваження, їхня консервативна політика дискредитувала в
очах збіднілого народу ідею української державності і ринкової
економіки.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81