Країни з перехідною економікою можна поділити на дві
групи. Одну формують Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина,
Румунія, Болгарія й колишня НДР, яка розвивається як пере-
хідне суспільство і водночас інтегрується політичне й еконо-
мічно з ФРН. До них примикають Албанія, а також Словенія,
Хорватія, нова Югославія та інші держави, що виникли на
терені старої Югославії. Друга група — п'ятнадцять держав,
що виникли внаслідок розпаду СРСР. Вони, як і Словенія,
Словаччина, Хорватія, проходять через стадію формування
державності, що надає специфічного характеру перехідній еко-
номіці у цих країнах.
Попередні оцінки показують, що зростання виробництва в
припускала більшість спостерігачів. У Польщі та Словаччині,
починаючи з 1993 р., щорічне збільшення ВВП становить 5_
7%, трохи менший ріст був досягнутий в Чехії, Угорщині, Хор-
ватії, Словенії, Румунії. Болгарія, хоча і не досягла таких успіхів
у прирості виробництва, але після невдалої спроби комуністич-
ного реваншу також стала на шлях оздоровлення економіки.
З цієї загальної картини випадають країни СНД, в яких мова
поки що йде лише про зниження темпів спаду виробництва.
Значна роль в успішному розвитку таких країн, як Польща,
Чехія, Словенія, Угорщина та ін. належить створенню в них
сприятливого інвестиційного клімату. Це — загальна лібера-
лізація господарської діяльності; забезпечення відносної ста-
більності законодавства та передбачуваності змін у ньому;
встановлення раціонального рівня оподаткування, з пільгами
для інвестицій та реінвестицій; правильна амортизаційна полі-
тика; виважена політика доходів, яка активізує споживчий
попит тощо.
Результатом такого комплексного підходу став процес ак-
тивного відновлення інтенсивного внутрішнього капітало-
утворення. У Польщі, Чехії та Словенії відповідний показник
уже перевищив дореформений, а в Словаччині — значно на-
близився до його рівня. В Угорщині деяке відставання щодо
цього компенсується вагомими успіхами в залученні інозем-
ного приватного капіталу. У цілому за останні роки валовий
обсяг внутрішніх капіталовкладень (% ВВП) помітно зріс і ста-
новив у 1996 р. у Польщі 19,1%, в Угорщині — 22,7%, у
Чехії — 27,7%, у Словаччині — 34,9%, а в 1995 р. у Словенії
— 22%.
При цьому окремі країни, що досягли найпомітніших успіхів
у поліпшенні інвестиційного клімату (Польща, Угорщина, Че-
хія), активно залучали капітал найбільших транснаціональних
компаній (ТНК), з включенням відповідних національних
виробництв до їхньої глобальної системи розподілу і поста-
чання. Так, в Угорщині ряд найважливіших підприємств було
повністю або переважно продано у власність іноземних інвес-
торів. В автомобільну промисловість цієї країни значні кош-
ти інвестували такі ТНК, як Аисіі (Німеччина) — 530 млн
доларів, Сепегаї Моі;огз (США) — 283 млн доларів і 8ІІ2ІІ1П
(Японія) — 280 млн доларів, а у сферу виробництва споживчих
товарів — ипііеуег (Великобританія—Нідерланди) — 150 млн
доларів, що сприяло модернізації відповідних галузей. У Чехії
такий тип стратегії є характерним для виробництва скла, легко-
вих автомобілів та інших транспортних засобів, для харчової
та хімічної промисловості, для сфери телекомунікацій тощо.
Зокрема, заслуговує на увагу створення тут сучасного, експорто-
спроможного виробництва миючих засобів компанією Ргосіег
& ОатЬІе. У Польщі цей метод ефективно використано в трак-
торному виробництві: Ваешоо СогрогаМоп (Південна Корея)
придбала польське підприємство вартістю в 1,1 млрд доларів.
Водночас, досвід центральне- та східноєвропейських країн
з перехідною економікою показує, що конкретні засоби при-
стосування підприємств до більш жорсткого ринкового еко-
номічного середовища використовуються залежно від того, які
з цих засобів є доступнішими та відносно дешевшими. Причо-
му на перших фазах трансформаційного процесу підприємства
(навіть ті з них, які мають для цього значні потенціальні мож-
ливості) в переважній більшості випадків намагаються уни-
кати внутрішньої перебудови своєї структури, оскільки най-
частіше це пов'язано з болісними конфліктами інтересів все-
редині самого підприємства (організації). Навпаки, переважа-
ють намагання коригувати умови діяльності. Причому в бага-
тьох випадках превалюють надії на використання методів
державної підтримки, а також слабкостей недосконалої на
печатках системи законодавчого регулювання.
Так, під тиском національних виробників практично в усіх
згаданих країнах вибірково коригувався курс на лібераліза-
цію імпортного режиму. Зокрема, в Польщі селективний
протекціонізм поширився на окремі виробництва, що перебу-
вають на стадії реконструкції, а також на сільськогосподар-
ських виробників. Тут з процесу лібералізації було виключено
імпорт алкогольних і тютюнових виробів, палива, а також за-
проваджувалися додаткові податки на імпортні автомобілі та
вироби електроніки. В Угорщині було збережено квоти та
ліцензії щодо імпорту окремих споживчих товарів, запрова-
джувалося (1995 р.) додаткове 8-відсоткове мито на всі види
імпорту. В Чехії та Словаччині застосовувалися додатковий
20-відсотковий податок на імпорт споживчих товарів, а також
системи попередніх імпортних депозитів щодо окремих груп
напоїв.
І а І п І І І І
засоби державної підтримки в даних країнах застосовуються
відносно обмежено. Переважають ті адаптаційні процеси, які
дедалі більше спираються на реструктуризаційні мікроеко-
номічні механізми. Саме вихідна обмеженість державної до-
помоги, її концентрація виключно на пріоритетних напрямах
розвитку, які дають помножений ефект, при наявності чітких
і прозорих механізмів її надання, стали передумовою для кар-
динальної зміни пануючих у суспільстві очікувань і, як резуль-
тат, формування стратегії позитивного пристосування на рівні
підприємств (організацій).
Ряд дослідників відносять до перехідних суспільств, при-
чому найбільш ефективних, і Китай, незважаючи на збережен-
ня там при владі комуністичної партії і відповідної їй полі-
тичної системи. Швидке піднесення китайського господарства
на основі розширення ринкових відносин, приватного й не-
державного секторів, експортоорієнтованої моделі розвитку
свідчить про справжні успіхи тамтешньої перехідної економі-
ки на тлі кризи цілого ряду перехідних суспільств. Якщо
протягом перших двадцяти післявоєнних років Китай стійко
займав останнє місце в світі за величиною ВВП на душу насе-
лення, то завдяки безпрецендентно високим темпам еконо-
мічного зростання в наступні роки цей показник до 1996 р.
підвищився з 12 до 49% від середньосвітового рівня. Загаль-
ний обсяг ВВП Китаю протягом другої половини XX ст. збіль-
шився в 22,4 раза, а його частка в світовій економіці зросла з
2,7 до 10,2%. Всього за п'ятнадцять років, що пройшли від
початку реформ, експортна квота цієї країни виросла у 8 разів
і в 1993 р. склала близько 24% ВВП. Фахівці прогнозують,
що за умов збереження сучасних темпів розвитку Китай до
2020 р. стане чільною економічною потугою світу.
Більшість перехідних економік вже пройшли стадію ін-
дустріалізації, населення цих країн має значний рівень освіче-
ності, такі країни, як Чехія, Росія, Україна та інші мають роз-
винені галузі науково-дослідних і проектно-конструкторських
робіт.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81