Причинами грецької колоні-
зації було перенаселення міст-полісів, нестача придатної для
обробітку землі, продуктів харчування, соціальна й політична
боротьба, посилення торгового обміну. На узбережжі Чорного
моря греки створили ряд торгових факторій, які поступово
перетворювалися у міста-держави на зразок грецьких. Най-
відоміші з них Березань у Дніпро-Бузькому лимані, Ольвія на
Бузі, Пантікапей на місці сучасної Керчі, Тір над Дністром,
Херсонес біля нинішнього Севастополя, Феодосія, Німфей, Кім-
мерик на Керченському півострові та багато інших.
Міста успішно розвивалися і в VI — IV ст. до н. е. пере-
творились на великі політичні, торгово-економічні і культурні
центри. Основні заняття жителів міст-колоній — торгівля та
малося сільським господарством, між ними відбувався жва-
вий обмін. У міста-колонії завозили хліб, худобу, шкіри, хутро,
солону рибу, сіль. З міст-колоній та з материкової Греції при-
возили металеві вироби, зброю, тканини, мармур, дорогоцінне
каміння, твори мистецтва. Найходовішими товарами були олив-
кова олія, вина та керамічний посуд.
У V ст. до н. е. на Кримському півострові утворилося Бос-
порське царство, столицею якого став Пантікапей. До цієї
держави у IV ст. до н. е. ввійшли Німфей, Феодосія, Таман-
ський півострів, значна частина чорноморського узбережжя су-
часної України. Провідне місце в економіці Боспорського
царства займало землеробство. Ним займалися тисячі неве-
ликих власників. Крім них сільськогосподарську продукцію
постачали великі латифундії земельної аристократії, яка ви-
користовувала працю рабів. Ці господарства вирощували пе-
реважну частину товарного зерна, яке направлялося в Грецію.
Боспорці займалися також городництвом, садівництвом, ви-
ноградарством. Розводили коней, корів, овець, свиней, свійську
птицю. Азовське море та річки, що в нього впадають, сприяли
промисловому рибальству.
Населення Боспорського царства досягло успіхів і в ремеслі.
Як ніде у грецькому світі славилися каменярі, муляри, теслярі,
столяри, малярі, штукатури. У великих кількостях ремісники
виготовляли металеві вироби з міді, бронзи і заліза. Знайдено
чимало ювелірних прикрас.
Успішно розвивалася торгівля, насамперед з Афінами. У
царстві чеканили власні монети, у тому числі золоті статери.
У IV — III ст. до н. е. античні міста-держави починають
занепадати під ударами варварів. Різко скоротився експорт
збіжжя, розладналися фінанси.
ЗІ ст. до н. е., після того як причорноморські колонії стали
васалами Римської імперії, їхнє господарство дещо стабілізу-
валося. Пожвавилося будівництво, відновлювалися інші галузі.
Велася жвава торгівля з Малою Азією, Єгиптом, Грецією, Іта-
лією, з сусідніми варварськими племенами.
Однак загальна криза рабовласницького господарства у II —
III ст. н. е. остаточно підірвала сили Римської імперії. Кри-
за позначилася і на долі античних держав Північного Причор-
номор'я, економічний занепад яких розпочався в першій по-
ловині ні ст. н. е. скоротилися торгові зв язки, зменшилася
товарність сільського господарства і ремесла, і відповідно ско-
ротилися прибутки міст. Відбувалася поступова натуралізація
всього господарства. Проте в містах Північного Причорномо-
р'я у соціально-економічному розвитку цього періоду йшли й
позитивні процеси. Праця рабів поступово витіснялася пра-
цею залежних людей, подібних до колонів Римської імперії.
Однак у 40-х роках III ст. н. е. в Північне Причорномор'я
вторглись готські племена, які призвели до остаточної заги-
белі античних держав. Вона збіглася з крахом усієї рабовлас-
ницької системи господарства.
3. Економічний розвиток східнослов'янських
племен
Українці становлять етнічну гілку східного слов'янства і
пройшли тривалий та складний час еволюції від найпростіших
до висококультурних форм людських спільнот. Предками
українців були праслав'яни, походження і етногенез яких на
сьогодні остаточно не з'ясовано. Частина вчених вважає, що
праслов'яни почали формуватися як окрема гілка індоєвро-
пейської спільноти народів у II тис. до н. е. й відносять до
них племена тшинецько-комарівської культури (XV — XI ст.
до н. е.). Вони мешкали на території сучасних Східної Поль-
щі, Прикарпаття, Південної Білорусії та Північної України.
Незважаючи на значний ареал розселення, ця людність мала
багато спорідненого в суспільному устрої, заняттях, побуті та
звичаях. Люди сіяли пшеницю, ячмінь та інші культури. Існу-
вав землеробський культ. Важливу роль продовжувало відігра-
вати тваринництво, насамперед розведення рогатої худоби,
коней і свиней.
З плином часу тшинецько-комарівська спільність розпалася
на окремі племінні об'єднання. Східна їхня гілка заселила
південну частину лісостепу Правобережної України від Серед-
нього Дніпра до Збруча й утворила нову етнічну спільність,
відому під назвою племен білогрудівської культури (XI —
IX ст. до н. е.). На думку багатьох учених, білогрудівці ста-
новили ту етнічну спільність, на базі якої пізніше утворилися
східні слов'яни. Найбільше вони концентрувалися в районі су-
чаипиі о-шштії. г>ілогрудівці иаималися перевалено землероо-
ством із застосуванням тяглової сили, скотарством, а також
конярством. Виготовляли тюльпаноподібні горщики, інший
обідній і ритуальний посуд, займалися прядінням, ткацтвом, у
глиняних формах виливали бронзові сокири, кинджали, брас-
лети. У білогрудівців склався землеробський культ.
Виробничі й духовні досягнення племен білогрудівської
культури успадкувало населення чорноліської культури (X
— VIII ст. до н. е.). Чорноліські племена займали лісосте-
пові простори поміж Дніпром і Дністром, на півночі їхня те-
риторія доходила до Прип'яті. Розвивалися традиційні види
господарства. Ширше застосовувалися дерев'яні плуги. Дерев'я-
ні та крем'яні вкладиші у серпах поступово замінювалися за-
лізними, збільшувалася кількість і асортимент бронзових та
залізних речей. На місцевій традиційній основі підвищував-
ся рівень виробництва посуду.
Наприкінці IX ст. до н. е. на чорноліські племена поси-
лилась експансія кіммерійців, а згодом і скіфів. Завойовники
нав'язують чорноліським та іншим племенам, а подекуди вони
й самі запозичують, іноземні досягнення у заняттях, побуті та
віруваннях. Із занепадом Скіфії у II ст. до н. е. слов'яни, у
тому числі й предки нинішніх українців, почали звільнятися
від невластивих їм рис. На праслов'янській основі почали
формуватися нові етнокультурні спільності, які суттєво від-
різнялися від попередніх. Зокрема, на землях поміж Віолою і
Одером та в басейні Західного Бугу утворилося племінне об'єд-
нання пшеворської культури (II ст. до н. е.—IV ст. н. е.).
До його складу входили також і слов'янські племена венедів.
Це перша відома нам назва слов'ян.
Майже одночасно з пшеворським сформувалось племінне
об'єднання зарубинецької культури (III ст. до н. е. — II ст.
н. е.). У його складі поряд з іншими східнослов'янськими
народами беруть свій початок і українці. Спочатку об'єднан-
ня займало територію Середнього Подніпров'я, південної час-
тини правобережних Полісся та частково лісостепу. Згодом
зарубинці колонізували пониззя Дніпра, басейни Десни, Сей-
му, Сожу, Південного Бугу, проникли у верхнє Подніпров'я.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81
зації було перенаселення міст-полісів, нестача придатної для
обробітку землі, продуктів харчування, соціальна й політична
боротьба, посилення торгового обміну. На узбережжі Чорного
моря греки створили ряд торгових факторій, які поступово
перетворювалися у міста-держави на зразок грецьких. Най-
відоміші з них Березань у Дніпро-Бузькому лимані, Ольвія на
Бузі, Пантікапей на місці сучасної Керчі, Тір над Дністром,
Херсонес біля нинішнього Севастополя, Феодосія, Німфей, Кім-
мерик на Керченському півострові та багато інших.
Міста успішно розвивалися і в VI — IV ст. до н. е. пере-
творились на великі політичні, торгово-економічні і культурні
центри. Основні заняття жителів міст-колоній — торгівля та
малося сільським господарством, між ними відбувався жва-
вий обмін. У міста-колонії завозили хліб, худобу, шкіри, хутро,
солону рибу, сіль. З міст-колоній та з материкової Греції при-
возили металеві вироби, зброю, тканини, мармур, дорогоцінне
каміння, твори мистецтва. Найходовішими товарами були олив-
кова олія, вина та керамічний посуд.
У V ст. до н. е. на Кримському півострові утворилося Бос-
порське царство, столицею якого став Пантікапей. До цієї
держави у IV ст. до н. е. ввійшли Німфей, Феодосія, Таман-
ський півострів, значна частина чорноморського узбережжя су-
часної України. Провідне місце в економіці Боспорського
царства займало землеробство. Ним займалися тисячі неве-
ликих власників. Крім них сільськогосподарську продукцію
постачали великі латифундії земельної аристократії, яка ви-
користовувала працю рабів. Ці господарства вирощували пе-
реважну частину товарного зерна, яке направлялося в Грецію.
Боспорці займалися також городництвом, садівництвом, ви-
ноградарством. Розводили коней, корів, овець, свиней, свійську
птицю. Азовське море та річки, що в нього впадають, сприяли
промисловому рибальству.
Населення Боспорського царства досягло успіхів і в ремеслі.
Як ніде у грецькому світі славилися каменярі, муляри, теслярі,
столяри, малярі, штукатури. У великих кількостях ремісники
виготовляли металеві вироби з міді, бронзи і заліза. Знайдено
чимало ювелірних прикрас.
Успішно розвивалася торгівля, насамперед з Афінами. У
царстві чеканили власні монети, у тому числі золоті статери.
У IV — III ст. до н. е. античні міста-держави починають
занепадати під ударами варварів. Різко скоротився експорт
збіжжя, розладналися фінанси.
ЗІ ст. до н. е., після того як причорноморські колонії стали
васалами Римської імперії, їхнє господарство дещо стабілізу-
валося. Пожвавилося будівництво, відновлювалися інші галузі.
Велася жвава торгівля з Малою Азією, Єгиптом, Грецією, Іта-
лією, з сусідніми варварськими племенами.
Однак загальна криза рабовласницького господарства у II —
III ст. н. е. остаточно підірвала сили Римської імперії. Кри-
за позначилася і на долі античних держав Північного Причор-
номор'я, економічний занепад яких розпочався в першій по-
ловині ні ст. н. е. скоротилися торгові зв язки, зменшилася
товарність сільського господарства і ремесла, і відповідно ско-
ротилися прибутки міст. Відбувалася поступова натуралізація
всього господарства. Проте в містах Північного Причорномо-
р'я у соціально-економічному розвитку цього періоду йшли й
позитивні процеси. Праця рабів поступово витіснялася пра-
цею залежних людей, подібних до колонів Римської імперії.
Однак у 40-х роках III ст. н. е. в Північне Причорномор'я
вторглись готські племена, які призвели до остаточної заги-
белі античних держав. Вона збіглася з крахом усієї рабовлас-
ницької системи господарства.
3. Економічний розвиток східнослов'янських
племен
Українці становлять етнічну гілку східного слов'янства і
пройшли тривалий та складний час еволюції від найпростіших
до висококультурних форм людських спільнот. Предками
українців були праслав'яни, походження і етногенез яких на
сьогодні остаточно не з'ясовано. Частина вчених вважає, що
праслов'яни почали формуватися як окрема гілка індоєвро-
пейської спільноти народів у II тис. до н. е. й відносять до
них племена тшинецько-комарівської культури (XV — XI ст.
до н. е.). Вони мешкали на території сучасних Східної Поль-
щі, Прикарпаття, Південної Білорусії та Північної України.
Незважаючи на значний ареал розселення, ця людність мала
багато спорідненого в суспільному устрої, заняттях, побуті та
звичаях. Люди сіяли пшеницю, ячмінь та інші культури. Існу-
вав землеробський культ. Важливу роль продовжувало відігра-
вати тваринництво, насамперед розведення рогатої худоби,
коней і свиней.
З плином часу тшинецько-комарівська спільність розпалася
на окремі племінні об'єднання. Східна їхня гілка заселила
південну частину лісостепу Правобережної України від Серед-
нього Дніпра до Збруча й утворила нову етнічну спільність,
відому під назвою племен білогрудівської культури (XI —
IX ст. до н. е.). На думку багатьох учених, білогрудівці ста-
новили ту етнічну спільність, на базі якої пізніше утворилися
східні слов'яни. Найбільше вони концентрувалися в районі су-
чаипиі о-шштії. г>ілогрудівці иаималися перевалено землероо-
ством із застосуванням тяглової сили, скотарством, а також
конярством. Виготовляли тюльпаноподібні горщики, інший
обідній і ритуальний посуд, займалися прядінням, ткацтвом, у
глиняних формах виливали бронзові сокири, кинджали, брас-
лети. У білогрудівців склався землеробський культ.
Виробничі й духовні досягнення племен білогрудівської
культури успадкувало населення чорноліської культури (X
— VIII ст. до н. е.). Чорноліські племена займали лісосте-
пові простори поміж Дніпром і Дністром, на півночі їхня те-
риторія доходила до Прип'яті. Розвивалися традиційні види
господарства. Ширше застосовувалися дерев'яні плуги. Дерев'я-
ні та крем'яні вкладиші у серпах поступово замінювалися за-
лізними, збільшувалася кількість і асортимент бронзових та
залізних речей. На місцевій традиційній основі підвищував-
ся рівень виробництва посуду.
Наприкінці IX ст. до н. е. на чорноліські племена поси-
лилась експансія кіммерійців, а згодом і скіфів. Завойовники
нав'язують чорноліським та іншим племенам, а подекуди вони
й самі запозичують, іноземні досягнення у заняттях, побуті та
віруваннях. Із занепадом Скіфії у II ст. до н. е. слов'яни, у
тому числі й предки нинішніх українців, почали звільнятися
від невластивих їм рис. На праслов'янській основі почали
формуватися нові етнокультурні спільності, які суттєво від-
різнялися від попередніх. Зокрема, на землях поміж Віолою і
Одером та в басейні Західного Бугу утворилося племінне об'єд-
нання пшеворської культури (II ст. до н. е.—IV ст. н. е.).
До його складу входили також і слов'янські племена венедів.
Це перша відома нам назва слов'ян.
Майже одночасно з пшеворським сформувалось племінне
об'єднання зарубинецької культури (III ст. до н. е. — II ст.
н. е.). У його складі поряд з іншими східнослов'янськими
народами беруть свій початок і українці. Спочатку об'єднан-
ня займало територію Середнього Подніпров'я, південної час-
тини правобережних Полісся та частково лісостепу. Згодом
зарубинці колонізували пониззя Дніпра, басейни Десни, Сей-
му, Сожу, Південного Бугу, проникли у верхнє Подніпров'я.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81