Лише після при-
йняття Третього універсалу і створення УНР, тобто із запізнен-
ням у кілька місяців Центральна Рада обнародувала основні
принципи своєї економічної політики. Значне місце у Третьо-
му універсалі відведено вирішенню аграрного питання — най-
пекучішого у той час для селянства. Оголошувалося скасування
приватної власності на "землі поміщицькі й інші землі нетру-
дових господарств сільськогосподарського призначення, а та-
кож на удільні монастирські, кабінетські та церковні". Ці землі
мали перейти в руки трудящих селян без викупу. Для реалі-
зації цього положення Універсалу Центральна Рада доручи-
ла Генеральному Секретаріату із земельних справ розробити
закон про те, як користуватися цими землями до остаточного
вирішення їхньої долі на Українських Установчих Зборах.
V А ^/^ А тлчіу упіОС^І^сАЛІ ДСЛЛсІру ЬсІЛсі^Ь Л Є(_>иЛІ Д НІ 1"ГЬ ДООрО-
го упорядкування виробництва, рівномірного розподілення
продуктів споживання й кращої організації праці". З цією
метою Центральна Рада зобов'язала Генеральний Секретаріат
праці спільно з представниками робітників "установити дер-
жавний контроль над продукцією в Україні". Проголошува-
лося введення восьмигодинного робочого дня.
Однак уряд УНР не виявив послідовності й рішучості в
реалізації наміченої Третім універсалом програми. Централь-
на Рада поступово відмовилась від негайного вирішення аг-
рарного питання. 10 листопада 1917 року на нараді представ-
ників поміщицьких організацій, київських цукрозаводчиків і
банкірів, В. Винниченко заспокоїв поміщиків, заявивши, що
питання про землю буде вирішене на Українських Установ-
чих Зборах. А через кілька днів Рада опублікувала роз'яснен-
ня Універсалу з аграрного питання, яке забороняло "свавіль-
не захоплення земель та іншої власності". Передбачалися
покарання тих, хто порушуватиме встановлений порядок. На-
міри Центральної Ради спрямовувалися на збереження про-
дуктивності сільського господарства, але розходились із праг-
неннями мало- та безземельних селян.
Малоефективною виявилась політика Центральної Ради
щодо фінансів та промисловості. Катастрофічне бракувало
грошей навіть для виплати зарплатні. Та зачіпати царські
банки, які діяли в Україні всупереч інтересам Центральної
Ради, уряд не ризикував. Не виконувалася також обіцянка
встановити державний контроль над промисловістю. Робітники
не зрозуміли її суті, а промисловці зустріли взагалі вороже.
Остаточне банкрутство економічної політики соціалістич-
ної (за переконаннями) Центральної Ради стало очевидним
після окупації України німецькими та австро-угорськими
військами. Рада виявилася неспроможною гарантувати вико-
нання умов Брестського мирного договору, тобто забезпечити
вивезення до Німеччини продовольства. Внаслідок цього та
інших причин Центральна Рада перестала існувати.
Гетьманат. Уряд гетьмана Павла Скоропадського та його
оточення складалися з помірковано-консервативних чинов-
ників, військових і громадських діячів дореволюційного часу.
Вони прагнули побудувати нову за формою Українську дер-
жаву зі стабільним устроєм, що базуватиметься на засадах
ї власності, у ряд очолив Федір Лизогуб, октябрист з
українофільською орієнтацією, великий поміщик. Він зумів
налагодити функціонування державного апарату, в т. ч. й на
місцях, за рахунок використання царської бюрократії. Це
правда, загрожувало відновленню Української державності, зате
забезпечило порядок, виконання союзницьких домовленостей
тощо. Великі землевласники стали відновлювати свою влас-
ність на землю і майно в Україні. Поряд з цим уряд розпочав
розробку аграрного законодавства й опублікував у липні
1918р. "Проект загальних основ земельної реформи". Перед-
бачалося збільшити кількість землевласників за рахунок ви-
ділення селянам державних, удільних, а також викуплених у
великих приватних власників земель. Землею за викуп на-
ділялися лише заможні господарі. Лісові угіддя (більше 100 дес.)
залишалися за власниками і серед селян не ділилися. У ціло-
му проект був консервативним і більшістю селян не спри-
ймався.
Відновлювалися старорежимні порядки і в промисловості,
Уряд повертав націоналізовані підприємства колишнім влас-
никам. Фабриканти не сприйняли тих змін, що настали після
Лютневої революції. На виробництві обмежувалась свобода
профспілкової діяльності, рівень зарплати визначався власни-
ком фабрики і т. ін. Внаслідок такої політики влітку і особли-
во восени 1918 р. Україною прокотилася хвиля робітничих
страйків і селянських заворушень, які разом з іншими при-
чинами призвели до ліквідації держави Павла Скоропадського.
Директорія, її економічний курс не відзначався послідов-
ністю, особливо у початковий період діяльності, коли активну
роль у виробленні політики відігравав В. Винниченко, який
належав до лівого крила УСДРП. Призначений головою Ради
Міністрів В. Чехівський також був лівим українським соціал-
демократом. Симон Петлюра був заклопотаний військовими
справами і особливого впливу на економічну лінію не справляв.
Директорія одним із перших своїх заходів оголосила про
намір ліквідувати нетрудові господарства в селі, монастирське,
церковне і казенне землеволодіння. Уряд мав намір встано-
вити в Україні національний варіант радянської влади, праг-
нув цим самим вибити з рук більшовиків один з найважливі-
ших пропагандистських козирів. Владу на місцях передба-
чалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудо-
вої інтелігенції. Законодавча влада в У НГ належала трудово-
му Конгресові, який обирало трудове населення без участі "по-
міщиків і капіталістів". Внаслідок такої політики Директо-
рія залишилась без підтримки переважної більшості спеці-
алістів, промисловців, чиновників державного апарату — всіх,
без кого нормальне існування держави неможливе.
Непослідовність курсу Директорії виявилася у розробці
аграрної політики. Декларуючи вилучення землі у поміщиків
без викупу і цим задовольняючи маси селянства, Директорія
прагнула заспокоїти і поміщиків. Вона пообіцяла їм компен-
сацію затрат на агротехнічні, меліоративні та інші вдоскона-
лення, раніше проведеш в маєтках. За землевласниками за-
лишались будинки, худоба, виноградники та ін. Було також
оголошено про недоторканість земель промислових підпри-
ємств і цукрових заводів. Конфіскації не підлягали також
землі іноземних підданих. Нарешті, в руках заможних селян
залишалися ділянки площею до 15 дес. землі. Хоча ці заходи
обумовлювалися необхідністю зберегти від розпаду економіч-
не життя, та все ж в умовах більшовицької агітації були роз-
цінені як пропоміщицькі та прокуркульські й відкидалися.
Західноукраїнська Народна Республіка. Перед урядом
ЗУНР стояли надзвичайно складні соціально-економічні зав-
дання. Адже Галичина впродовж чотирьох років першої світо-
вої війни була ареною кровопролитних боїв армій ворогуючих
держав. Край був зруйнований і пограбований. Не тільки села,
а й повіти (наприклад, Зборівський) майже повністю зникли з
лиця землі, люди жили в землянках.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81
йняття Третього універсалу і створення УНР, тобто із запізнен-
ням у кілька місяців Центральна Рада обнародувала основні
принципи своєї економічної політики. Значне місце у Третьо-
му універсалі відведено вирішенню аграрного питання — най-
пекучішого у той час для селянства. Оголошувалося скасування
приватної власності на "землі поміщицькі й інші землі нетру-
дових господарств сільськогосподарського призначення, а та-
кож на удільні монастирські, кабінетські та церковні". Ці землі
мали перейти в руки трудящих селян без викупу. Для реалі-
зації цього положення Універсалу Центральна Рада доручи-
ла Генеральному Секретаріату із земельних справ розробити
закон про те, як користуватися цими землями до остаточного
вирішення їхньої долі на Українських Установчих Зборах.
V А ^/^ А тлчіу упіОС^І^сАЛІ ДСЛЛсІру ЬсІЛсі^Ь Л Є(_>иЛІ Д НІ 1"ГЬ ДООрО-
го упорядкування виробництва, рівномірного розподілення
продуктів споживання й кращої організації праці". З цією
метою Центральна Рада зобов'язала Генеральний Секретаріат
праці спільно з представниками робітників "установити дер-
жавний контроль над продукцією в Україні". Проголошува-
лося введення восьмигодинного робочого дня.
Однак уряд УНР не виявив послідовності й рішучості в
реалізації наміченої Третім універсалом програми. Централь-
на Рада поступово відмовилась від негайного вирішення аг-
рарного питання. 10 листопада 1917 року на нараді представ-
ників поміщицьких організацій, київських цукрозаводчиків і
банкірів, В. Винниченко заспокоїв поміщиків, заявивши, що
питання про землю буде вирішене на Українських Установ-
чих Зборах. А через кілька днів Рада опублікувала роз'яснен-
ня Універсалу з аграрного питання, яке забороняло "свавіль-
не захоплення земель та іншої власності". Передбачалися
покарання тих, хто порушуватиме встановлений порядок. На-
міри Центральної Ради спрямовувалися на збереження про-
дуктивності сільського господарства, але розходились із праг-
неннями мало- та безземельних селян.
Малоефективною виявилась політика Центральної Ради
щодо фінансів та промисловості. Катастрофічне бракувало
грошей навіть для виплати зарплатні. Та зачіпати царські
банки, які діяли в Україні всупереч інтересам Центральної
Ради, уряд не ризикував. Не виконувалася також обіцянка
встановити державний контроль над промисловістю. Робітники
не зрозуміли її суті, а промисловці зустріли взагалі вороже.
Остаточне банкрутство економічної політики соціалістич-
ної (за переконаннями) Центральної Ради стало очевидним
після окупації України німецькими та австро-угорськими
військами. Рада виявилася неспроможною гарантувати вико-
нання умов Брестського мирного договору, тобто забезпечити
вивезення до Німеччини продовольства. Внаслідок цього та
інших причин Центральна Рада перестала існувати.
Гетьманат. Уряд гетьмана Павла Скоропадського та його
оточення складалися з помірковано-консервативних чинов-
ників, військових і громадських діячів дореволюційного часу.
Вони прагнули побудувати нову за формою Українську дер-
жаву зі стабільним устроєм, що базуватиметься на засадах
ї власності, у ряд очолив Федір Лизогуб, октябрист з
українофільською орієнтацією, великий поміщик. Він зумів
налагодити функціонування державного апарату, в т. ч. й на
місцях, за рахунок використання царської бюрократії. Це
правда, загрожувало відновленню Української державності, зате
забезпечило порядок, виконання союзницьких домовленостей
тощо. Великі землевласники стали відновлювати свою влас-
ність на землю і майно в Україні. Поряд з цим уряд розпочав
розробку аграрного законодавства й опублікував у липні
1918р. "Проект загальних основ земельної реформи". Перед-
бачалося збільшити кількість землевласників за рахунок ви-
ділення селянам державних, удільних, а також викуплених у
великих приватних власників земель. Землею за викуп на-
ділялися лише заможні господарі. Лісові угіддя (більше 100 дес.)
залишалися за власниками і серед селян не ділилися. У ціло-
му проект був консервативним і більшістю селян не спри-
ймався.
Відновлювалися старорежимні порядки і в промисловості,
Уряд повертав націоналізовані підприємства колишнім влас-
никам. Фабриканти не сприйняли тих змін, що настали після
Лютневої революції. На виробництві обмежувалась свобода
профспілкової діяльності, рівень зарплати визначався власни-
ком фабрики і т. ін. Внаслідок такої політики влітку і особли-
во восени 1918 р. Україною прокотилася хвиля робітничих
страйків і селянських заворушень, які разом з іншими при-
чинами призвели до ліквідації держави Павла Скоропадського.
Директорія, її економічний курс не відзначався послідов-
ністю, особливо у початковий період діяльності, коли активну
роль у виробленні політики відігравав В. Винниченко, який
належав до лівого крила УСДРП. Призначений головою Ради
Міністрів В. Чехівський також був лівим українським соціал-
демократом. Симон Петлюра був заклопотаний військовими
справами і особливого впливу на економічну лінію не справляв.
Директорія одним із перших своїх заходів оголосила про
намір ліквідувати нетрудові господарства в селі, монастирське,
церковне і казенне землеволодіння. Уряд мав намір встано-
вити в Україні національний варіант радянської влади, праг-
нув цим самим вибити з рук більшовиків один з найважливі-
ших пропагандистських козирів. Владу на місцях передба-
чалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудо-
вої інтелігенції. Законодавча влада в У НГ належала трудово-
му Конгресові, який обирало трудове населення без участі "по-
міщиків і капіталістів". Внаслідок такої політики Директо-
рія залишилась без підтримки переважної більшості спеці-
алістів, промисловців, чиновників державного апарату — всіх,
без кого нормальне існування держави неможливе.
Непослідовність курсу Директорії виявилася у розробці
аграрної політики. Декларуючи вилучення землі у поміщиків
без викупу і цим задовольняючи маси селянства, Директорія
прагнула заспокоїти і поміщиків. Вона пообіцяла їм компен-
сацію затрат на агротехнічні, меліоративні та інші вдоскона-
лення, раніше проведеш в маєтках. За землевласниками за-
лишались будинки, худоба, виноградники та ін. Було також
оголошено про недоторканість земель промислових підпри-
ємств і цукрових заводів. Конфіскації не підлягали також
землі іноземних підданих. Нарешті, в руках заможних селян
залишалися ділянки площею до 15 дес. землі. Хоча ці заходи
обумовлювалися необхідністю зберегти від розпаду економіч-
не життя, та все ж в умовах більшовицької агітації були роз-
цінені як пропоміщицькі та прокуркульські й відкидалися.
Західноукраїнська Народна Республіка. Перед урядом
ЗУНР стояли надзвичайно складні соціально-економічні зав-
дання. Адже Галичина впродовж чотирьох років першої світо-
вої війни була ареною кровопролитних боїв армій ворогуючих
держав. Край був зруйнований і пограбований. Не тільки села,
а й повіти (наприклад, Зборівський) майже повністю зникли з
лиця землі, люди жили в землянках.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81