Вони надавали громадянам
соціальну допомогу і соціальне страхування, гарантуючи дер-
жавну підтримку протягом всього життя. Держава гаранту-
вала допомогу інвалідам, сиротам, вдовам, багатодітним сім'ям,
громадянам, життєвий рівень яких був менший від межі ма-
лозабезпеченості. Соціальні витрати в західних країнах скла-
дали 50—60% національного бюджету. Працездатне населен-
ня країн Заходу було охоплене різноманітними видами стра-
хування: в разі безробіття, нещасного випадку, хвороби, пенсій-
ним забезпеченням.
В другій половині XX ст. провідні індустріальні країни
поряд з бурхливим піднесенням економічного розвитку пе-
реживали і його спад. Зокрема, у 1974—1975 рр. вони відчу-
ли гостру економічну кризу, яка супроводжувалася
абсолютним падінням виробництва: у США на 3% , у ФРН —
на 7,5% , в Японії — на 14%. Подібний спад мав місце в інших
розвинутих країнах. Різке погіршення кон'юнктури пояс-
нювалося рядом причин, які в сукупності свідчили про поча-
ток переходу від індустріальної до постіндустріальної еко-
номіки.
Одна із причин кризи — різке підвищення цін на нафту і
нафтопродукти (у декілька разів) країнами-експортерами на-
фти у 1973 р. Внаслідок цього зросли витрати, вартість товарів
і відповідно зменшився попит з боку споживачів. Подорож-
чання енергоресурсів зачепило не лише товаровиробників, а й
домашні господарства, сімейні бюджети. Внаслідок цього ско-
ротився приватний попит на велику кількість товарів. Най-
важчі наслідки мали місце в експортних галузях промисло-
вості. Країни-імпортери змушені були через різке зростання
цін зменшити свої замовлення, що призвело до скорочення
виробництва і відповідно зменшення товарообороту.
Вихід із кризи проходив відносно швидко і вже у 1976—
1977 рр. було подолано "нафтовий шок" і досягнуто значного
росту виробництва, причому знову в традиційних галузях.
Проте це був останній спалах традиційної індустрії. Одночас-
но відбувався прискорений розвиток новітніх виробництв і
галузей: електронної, аерокосмічної промисловості, виробниц-
тва роботів і біотехнологічних виробництв.
Підсумком економічного розвитку провідних країн світу
стало виділення трьох панівних центрів: США, Японії, Захід-
ної Європи — головним чином країн Європейського союзу. В
1990 р. на ці країни припадало 59,3% світового експорту
(США — 11,5, ЄС — 39,4, Японія — 8,4% ) та 60,7% світового
імпорту (США — 14,5, ЄС — 39,6, Японія — 6,6%).
Міжнародні порівняння показують, що економіка США
забезпечує найвищі показники ВНП на душу населення. Сьо-
годні США — це держава з високорозвинутою економікою
інтенсивного типу, більш передовою порівняно з іншими краї-
нами світу галузевою і відтворюючою структурами. З більшості
найважливіших напрямів науково-технічного розвитку, тех-
нічної озброєності підприємств, ступеня насиченості господар-
ства інформаційними технологіями, сучасними системами зв'яз-
ку тощо США випереджують своїх конкурентів. Водночас, як
свідчать розрахунки, США поступово втрачають свої позиції
у рівні зростання продуктивності праці, динаміці середньоріч-
них темпів приросту ВВП, знижується частка країни у світовій
продукції обробної промисловості. Прогнозується, що США
зрештою поступляться першим місцем у машинобудуванні
країнам ЄС, а в електроніці — Японії, яка збереже також го-
ловну роль у виробництві електротехнічного устаткування.
Японія на кінець XX ст. являє собою економічно могутню
державу, що володіє промисловістю, оснащеною найновішими
технологіями, має великі валютно-фінансові ресурси, займає
міцні позиції у міжнародному поділі праці. Показники про-
дуктивності праці в країні — одні з найвищих у світі. Причо-
му за останні десятиріччя зростання продуктивності праці
обганяло ріст заробітної плати, а заробітна плата поступово
стала однією з найвищих у світі. Японія — одна з найбіль-
ших торгових держав світу, причому 98% її експорту припа-
дає на готові промислові вироби. Наприклад, на неї припадає
понад 2/5 лічильної техніки, що надходить на світовий ринок,
а також морських суден, мотоциклів та роботів; понад 1/5
продажу автомобілів, сталі, текстильних виробів.
З огляду на рівень економічного розвитку в післявоєнний
період серед західноєвропейських країн виділяються ФРН,
Франція, Великобританія та Італія. На цю "велику четвірку"
припадає більше третини території і дві третини населення
Західної Європи. Хоч частка цього регіону у ВНП і промис-
ловій продукції серед розвинутих країн світу знизилась по-
рівняно з 60-ми роками, ці держави концентрують у своїх руках
величезний економічний потенціал. Головною "винуватицею"
тенденцій до зменшення питомої ваги "четвірки" у західно-
європейській економіці є Англія, частка якої від 1960 р. змен-
шилась у ВНП Західної Європи на 25%. Водночас частка Фран-
ції та Італії у ВНП за цей період трохи підвищилась. Найроз-
винутішою і стабільною в економічному розвитку залишаєть-
ся ФРН, на яку не вплинуло навіть об'єднання з НДР, що зу-
мовило використання величезних ресурсів на "підтягування"
економіки останньої. Частка ФРН у західноєвропейському
ВНП складає близько 20%.
Отже, бурхливий розвиток науки, техніки, технології в другій
половині XX ст. в провідних країнах світу зумовив створен-
ня концепції постіндустріального суспільства, її головним
теоретиком є американський соціолог Д. Ьелл, який вже на
початку 1970-х років вказував на визначальні риси нового
суспільного устрою, що зароджувався. Якщо в доіндустріаль-
ну епоху головним виробничим ресурсом була мускульна сила,
в індустріальному — машинна техніка, то на постіндустрі-
альній стадії таким ресурсом стає знання, інтелект. Метою стає
не кількість вироблених благ, а їхня якість — і в ширшому
розумінні — якість життя. Відповідно провідною соціальною
групою постіндустріального суспільства стають не селяни, не
робітники, а представники інтелектуальних професій, практи-
ки нових наукомістких технологій та інформаційних послуг.
5. "Спільний ринок" — Європейський Союз
У 50-х роках в більшості європейських держав були роз-
винуті індустріальні господарства, їхній розвиток відзначав-
ся динамічністю і стабільністю. Швидкі темпи економічного
зростання доповнюються початком органічної інтеграції в
єдиний західноєвропейський економічний простір. Органі-
заційне оформлення цей процес отримав ще у 1951 р. Саме
тоді у Парижі (Паризька угода) було створено Європейське
об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). До нього ввійшли ФРН,
Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Ця між-
народна організація об'єднала кам'яновугільну, залізорудну,
металургійну галузі промисловості і контролювала 60% ви-
плавлення сталі, 50% видобутку кам'яного вугілля в Західній
Європі.
Важливим кроком в інтеграційному процесі було підпи-
сання Римського договору про створення Європейського Еко-
номічного Співтовариства (ЄЕС). Договір підписали у 1957 р.
шість перелічених вище західноєвропейських країн. Мета
Співтовариства — створити "спільний ринок", забезпечити
рівномірний розвиток, стабільність і добробут населення у
Західній Європі. Для цього передбачалося ліквідувати митні
бар'єри і обмеження для ввозу і вивозу товарів, капіталів, спри-
яти пересуванню людей.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81
соціальну допомогу і соціальне страхування, гарантуючи дер-
жавну підтримку протягом всього життя. Держава гаранту-
вала допомогу інвалідам, сиротам, вдовам, багатодітним сім'ям,
громадянам, життєвий рівень яких був менший від межі ма-
лозабезпеченості. Соціальні витрати в західних країнах скла-
дали 50—60% національного бюджету. Працездатне населен-
ня країн Заходу було охоплене різноманітними видами стра-
хування: в разі безробіття, нещасного випадку, хвороби, пенсій-
ним забезпеченням.
В другій половині XX ст. провідні індустріальні країни
поряд з бурхливим піднесенням економічного розвитку пе-
реживали і його спад. Зокрема, у 1974—1975 рр. вони відчу-
ли гостру економічну кризу, яка супроводжувалася
абсолютним падінням виробництва: у США на 3% , у ФРН —
на 7,5% , в Японії — на 14%. Подібний спад мав місце в інших
розвинутих країнах. Різке погіршення кон'юнктури пояс-
нювалося рядом причин, які в сукупності свідчили про поча-
ток переходу від індустріальної до постіндустріальної еко-
номіки.
Одна із причин кризи — різке підвищення цін на нафту і
нафтопродукти (у декілька разів) країнами-експортерами на-
фти у 1973 р. Внаслідок цього зросли витрати, вартість товарів
і відповідно зменшився попит з боку споживачів. Подорож-
чання енергоресурсів зачепило не лише товаровиробників, а й
домашні господарства, сімейні бюджети. Внаслідок цього ско-
ротився приватний попит на велику кількість товарів. Най-
важчі наслідки мали місце в експортних галузях промисло-
вості. Країни-імпортери змушені були через різке зростання
цін зменшити свої замовлення, що призвело до скорочення
виробництва і відповідно зменшення товарообороту.
Вихід із кризи проходив відносно швидко і вже у 1976—
1977 рр. було подолано "нафтовий шок" і досягнуто значного
росту виробництва, причому знову в традиційних галузях.
Проте це був останній спалах традиційної індустрії. Одночас-
но відбувався прискорений розвиток новітніх виробництв і
галузей: електронної, аерокосмічної промисловості, виробниц-
тва роботів і біотехнологічних виробництв.
Підсумком економічного розвитку провідних країн світу
стало виділення трьох панівних центрів: США, Японії, Захід-
ної Європи — головним чином країн Європейського союзу. В
1990 р. на ці країни припадало 59,3% світового експорту
(США — 11,5, ЄС — 39,4, Японія — 8,4% ) та 60,7% світового
імпорту (США — 14,5, ЄС — 39,6, Японія — 6,6%).
Міжнародні порівняння показують, що економіка США
забезпечує найвищі показники ВНП на душу населення. Сьо-
годні США — це держава з високорозвинутою економікою
інтенсивного типу, більш передовою порівняно з іншими краї-
нами світу галузевою і відтворюючою структурами. З більшості
найважливіших напрямів науково-технічного розвитку, тех-
нічної озброєності підприємств, ступеня насиченості господар-
ства інформаційними технологіями, сучасними системами зв'яз-
ку тощо США випереджують своїх конкурентів. Водночас, як
свідчать розрахунки, США поступово втрачають свої позиції
у рівні зростання продуктивності праці, динаміці середньоріч-
них темпів приросту ВВП, знижується частка країни у світовій
продукції обробної промисловості. Прогнозується, що США
зрештою поступляться першим місцем у машинобудуванні
країнам ЄС, а в електроніці — Японії, яка збереже також го-
ловну роль у виробництві електротехнічного устаткування.
Японія на кінець XX ст. являє собою економічно могутню
державу, що володіє промисловістю, оснащеною найновішими
технологіями, має великі валютно-фінансові ресурси, займає
міцні позиції у міжнародному поділі праці. Показники про-
дуктивності праці в країні — одні з найвищих у світі. Причо-
му за останні десятиріччя зростання продуктивності праці
обганяло ріст заробітної плати, а заробітна плата поступово
стала однією з найвищих у світі. Японія — одна з найбіль-
ших торгових держав світу, причому 98% її експорту припа-
дає на готові промислові вироби. Наприклад, на неї припадає
понад 2/5 лічильної техніки, що надходить на світовий ринок,
а також морських суден, мотоциклів та роботів; понад 1/5
продажу автомобілів, сталі, текстильних виробів.
З огляду на рівень економічного розвитку в післявоєнний
період серед західноєвропейських країн виділяються ФРН,
Франція, Великобританія та Італія. На цю "велику четвірку"
припадає більше третини території і дві третини населення
Західної Європи. Хоч частка цього регіону у ВНП і промис-
ловій продукції серед розвинутих країн світу знизилась по-
рівняно з 60-ми роками, ці держави концентрують у своїх руках
величезний економічний потенціал. Головною "винуватицею"
тенденцій до зменшення питомої ваги "четвірки" у західно-
європейській економіці є Англія, частка якої від 1960 р. змен-
шилась у ВНП Західної Європи на 25%. Водночас частка Фран-
ції та Італії у ВНП за цей період трохи підвищилась. Найроз-
винутішою і стабільною в економічному розвитку залишаєть-
ся ФРН, на яку не вплинуло навіть об'єднання з НДР, що зу-
мовило використання величезних ресурсів на "підтягування"
економіки останньої. Частка ФРН у західноєвропейському
ВНП складає близько 20%.
Отже, бурхливий розвиток науки, техніки, технології в другій
половині XX ст. в провідних країнах світу зумовив створен-
ня концепції постіндустріального суспільства, її головним
теоретиком є американський соціолог Д. Ьелл, який вже на
початку 1970-х років вказував на визначальні риси нового
суспільного устрою, що зароджувався. Якщо в доіндустріаль-
ну епоху головним виробничим ресурсом була мускульна сила,
в індустріальному — машинна техніка, то на постіндустрі-
альній стадії таким ресурсом стає знання, інтелект. Метою стає
не кількість вироблених благ, а їхня якість — і в ширшому
розумінні — якість життя. Відповідно провідною соціальною
групою постіндустріального суспільства стають не селяни, не
робітники, а представники інтелектуальних професій, практи-
ки нових наукомістких технологій та інформаційних послуг.
5. "Спільний ринок" — Європейський Союз
У 50-х роках в більшості європейських держав були роз-
винуті індустріальні господарства, їхній розвиток відзначав-
ся динамічністю і стабільністю. Швидкі темпи економічного
зростання доповнюються початком органічної інтеграції в
єдиний західноєвропейський економічний простір. Органі-
заційне оформлення цей процес отримав ще у 1951 р. Саме
тоді у Парижі (Паризька угода) було створено Європейське
об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). До нього ввійшли ФРН,
Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Ця між-
народна організація об'єднала кам'яновугільну, залізорудну,
металургійну галузі промисловості і контролювала 60% ви-
плавлення сталі, 50% видобутку кам'яного вугілля в Західній
Європі.
Важливим кроком в інтеграційному процесі було підпи-
сання Римського договору про створення Європейського Еко-
номічного Співтовариства (ЄЕС). Договір підписали у 1957 р.
шість перелічених вище західноєвропейських країн. Мета
Співтовариства — створити "спільний ринок", забезпечити
рівномірний розвиток, стабільність і добробут населення у
Західній Європі. Для цього передбачалося ліквідувати митні
бар'єри і обмеження для ввозу і вивозу товарів, капіталів, спри-
яти пересуванню людей.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81