Литовський статут 1566 р. скасував основне обмеження
щодо шляхетської земельної власності. Так, шляхетська вот-
чина могла відчужуватися (продаватися, обмінюватися тощо)
без дозволу великого князя. Деякі обмеження зберігалися щодо
земель, наданих за службу. Однак вже Люблінська унія 1569 р.
підтвердила звільнення шляхетського землеволодіння від усіх
обмежень. Литовський статут 1566 р. визнавав за селянами
право лише на рухому власність, а продаж селянської землі
дозволяв лише в межах одного маєтку.
Важливу роль у розвитку аграрних відносин польсько-ли-
товської доби відіграла "Устави на волоки" 1557 р. Під та-
кою назвою відома аграрна реформа польського короля і ве-
ликого князя литовського Сигізмунда II Августа, яка прово-
дилася Спочатку лише у його маєтках, а згодом поширилася
на всю державу. Згідно з "Уставою", всі землі (дворові та се-
лянські) перемірювали і ділили на волоки. Кожне селянське
тяглове господарство отримало (за точно встановлену ренту)
волоку землі. Категорію тяглових селян було збільшено за
рахунок селян-данників, службових та челяді. Селянські на-
діли вважалися спадковими, але купівля-продаж їх була забо-
ронена. Крім того, селяни отримали землю на окраїні маєтків
і гіршої якості. Волочний переділ зруйнував громадські по-
рядки, що перед тим існували в Україні (кругова порука, спіль-
ні відробітки тощо). Він юридичне закріпив належність селян
феодалам. Для тяглових селян встановлювалася панщина (2 дні
на тиждень), крім цього, вони повинні були виконувати різні
повинності (шарварки, толоки тощо) та платити грошові й на-
туральні податки.
"Устава на волоки" створила найсприятливіші умови для
розвитку фільваркових господарств. Фільварок — це багато-
галузеве товарне господарство, в якому, крім землеробства,
займалися також різними промислами. Продукція фільварків
була орієнтована на ринок — внутрішній і зовнішній. Саме
на фільварках вироблялася чи вирощувалася основна маса
продуктів і товарів держави. "Устава на волоки" закріпила за
фільварками кращі землі, створила умови для ефективного
використання на них праці селян.
"Артикули" польського короля Генріха Валуа 1573 р. і
третій Литовський статут 1588 р. остаточно закріпачили се-
лян, їм заборонялося самостійно брати участь у судочинстві,
свідчити про своїх панів. Унеможливився перехід від одного
до іншого маєтку. Селяни втрачали право розпоряджатися
своїм майном. У першій половині XVII ст. у Галичині, на
Волині і на Поділлі для багатьох категорій селян стала нор-
мою щоденна панщина. Обтяжливими були різні повинності.
Отже, внаслідок розширення внутрішнього та зовнішнього
ринків на українських землях ускладнилися аграрні відносини,
почала формуватися і утверджуватися фільваркова система госпо-
дарства. Зросло магнатсько-шляхетське землеволодіння. Звер-
шилося юридичне закріпачення селян, зросла їхня експлуатація.
Міста. Важливу роль у господарському житті України XIV
— XVI ст. відігравали міста, які були центрами товарного
виробництва й обміну. Міста були носіями суспільно-еконо-
мічного прогресу. У даний період зростає значення старих міст
України, відбудованих після монголо-татарської навали. Про-
цеси прискореної урбанізації проявилися спочатку на Заході
— в Червоній Русі, на Волині. Так, у Червоній Русі число міст
за період з 1500 до 1648 рр. зросло в 2,5 раза. Всього міст
тут у 1648 р. нараховувалось 253.
Значна частина міст України виникла у другій половині
XVI ст., коли відбувалася колонізація та заселення Наддні-
прянщини і з'явилася потреба у зміцненні кордону перед та-
тарськими нападниками. Більшість міст та містечок виросли
на південних окраїнах заселеної території, на краю "дикого
поля" — на Брацлавщині, Уманщині, Полтавщині. Часто у
створенні міст ініціатива належала польським магнатам, але
будували і проживали у містах переважно українці. У 40-х
роках XVII ст. в Україні була майже тисяча міст і містечок.
Більшість з них були невеликими, число їхніх мешканців стано-
вило від 600 до 3 тис. чоловік. Найбільшими були Львів (більше
20 тис. жителів), Кам'янець-Подільський, Умань, Біла Церква,
Острог, Меджибіж (кожне з них налічувало майже 10 тис. меш-
канців), а також Луцьк, Кременець, Перемишль, Самбір, Жито-
мир, Ярослав та ін. Важливішу роль починає відігравати Київ.
Прискореному розвитку міст України сприяло самовряду-
вання, прийняте у відповідності з магдебурзьким правом і яке
отримали чимало міст.
Специфічною рисою українських міст був їхній аграрний ха-
рактер. У 1646 р. міста і містечка ділилися на 2 головні типи
— міста із землеробським характером господарства і міста із
розвинутим ремеслом і торгівлею. Але сільське господарство
не було головним заняттям міського населення.
гемесло. лирооничу основу оільшості міст складало ремесло
— дрібне ручне виробництво промислових товарів. Міський
ремісник мав свої знаряддя праці, самостійно вів власне гос-
подарство, що базувалося на особистій праці з метою не одер-
жання прибутків, а добування засобів для існування. Міське
ремесло, на відміну від сільського, мало професійний харак-
тер. До провідних галузей ремісничого виробництва в Україні
належали ковальське, шевське, кравецьке, а також деревооб-
робні та харчові ремесла. У середині цих галузей поглиблю-
валася спеціалізація ремісників за вужчими спеціальностями.
Так, у харчовій галузі були: різники, м'ясники, сальники, ков-
басники; мельники, мірошники, крупники, гречаники; олійники,
маслянники; пекарі, перепічники; хлібники, калачники, пи-
рожники, сластьоники; пивовари, солодовники, винники, браж-
ники, медівники та ін. На думку дослідників, у містах Украї-
ни першої половини XVI ст. існувало майже 120 ремісничих
спеціальностей.
Цехи. Для міського ремесла України тривалий час була
характерна цехова організація — об'єднання ремісників однієї
чи ряду професій в межах міста у спілки — цехи. Поява цехів
в Україні пов'язана із поширенням тут магдебурзького пра-
ва. Певна річ, мало місце і запозичення елементів цехової
організації в Західній Європі.
Наявність цехів в українських містах вперше документаль-
но засвідчено у кінці XIV ст. Саме у цей час було даровано
цехові права ремісничим об'єднанням Львова та Перемиш-
ля. Перша половина XVI ст. ознаменувалася створенням це-
хових організацій в більшості великих міст України. У першій
половині XVII ст. кількість цехів у Львові досягла вже ЗО, вони
об'єднували більше 500 майстрів 133 спеціальностей.
У тих містах, де ремесло було менш розвинутим, існували
цехи споріднених і навіть неспоріднених спеціальностей. Іноді,
коли місто було невеликим, у ньому існував всього один цех,
що об'єднував усіх ремісників. Крім цехового, в українських
містах існувало й позацехове ремесло.
У XVI ст. з'являються складніші виробництва мануфактур-
ного типу, яких, однак, було небагато, їхнє виникнення та розви-
ток були пов'язані зі становленням індустріальних суспільств
у Західній Європі, формуванням національного ринку.
Торгівля. Зростання обсягів виробництва, як сільськогосподар-
ського, так і ремісничого, зумовив появу базарів І торгів, еони
проводилися раз або двічі на тиждень у визначені, як правило,
святкові дні.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81