У 1899 р. представники селянства, інтелігенції та духівниц-
тва організували в Олеську на Золочівщині місцеве товари-
СТВО "СІЛЬСЬКИЙ ГОСПОДар", ЯКе В ІУІЛЗ р. ПереИШЛО ДО
і стало крайовим органом кооперації. "Сільський господар",
очолюваний Є. Олесницьким, швидко перетворився на знач-
ну інституцію з філіями майже в кожному повіті, сотнями
гуртків, багатьма дослідними полями, станціями, часописами.
Найважливішими напрямами роботи товариства були: ство-
рення різних виробничих і господарських спілок, пропаганда
сільськогосподарських знань серед населення, організація чи-
талень, бібліотек, сільськогосподарських і промислових шкіл,
проведення з'їздів та віче, курсів і виставок, посередництво при
купівлі землі чи реманенту, при збуті сільськогосподарських
продуктів тощо.
У тому ж таки 1899 р. у Перемишлі було організовано
Спілку для господарства і торгівлі. Протягом короткого часу
спілка охопила усі українські кооперативи цього типу в Га-
личині й стала Крайовою спілкою для господарства і торгівлі.
Об'єднанням у 1911 р. цієї спілки з торговим відділом "Сіль-
ського господаря" було створено Крайовий союз господарсько-
торгових спілок, який до 1913 р. організував 28 сільських
господарсько-торгових спілок.
Значного розвитку в Західній Україні досягла кредитна
кооперація, оскільки кредит був дуже важливою і найлегшою
до опанування кооперативами стороною економічного життя.
Попит населення, зокрема селянства, яке намагалося знайти
порятунок від лихварства, на кредити зріс, а це спричинило
підвищення процентів і збільшення вкладів широких верств
населення в кредитні спілки. Зростання чисельності кредит-
них спілок зумовило створення в 1898 р. Крайового союзу
кредитового — першого західноукраїнського кооперативного
союзу, який об'єднав і підпорядкував собі значну частину укра-
їнських кредитних кооперативів. Його організатором та довго-
літнім головою дирекції був провідний політик галицьких
українців К. Левицький.
З усіх видів виробничої кооперації в Галичині найбільше
розвинулася молочарська, яку започаткував о. О. Нижанків-
ський. До першої світової війни існувало близько 100 молочар-
ських кооперативів.
Провідна роль в організаційному та політичному спряму-
ванні західноукраїнських кооперативів належала Крайовому
союзу ревізійному (КСР). Через спеціалізовані кооперативні
ои єднання урановий союз кредитовий, "Народна торгівля",
Крайовий господарсько-молочарський союз та ін.) він підпо-
рядкував собі близько 600 українських кооперативів. З січня
1904 р. КСР почав видавати часопис "Економіст", навколо
якого згуртувалася група видатних теоретиків і практиків
кооперації під керівництвом К. Панківського.
Паралельно з Галичиною розвивався кооперативний рух на
Буковині та в Закарпатті.
Отже, наприкінці XIX — на початку XX ст. український
кооперативний рух, незважаючи на великі труднощі та пере-
шкоди, набув значного розвитку. Він став важливим чинни-
ком господарського, культурного і духовного піднесення укра-
їнського народу.
4. Фінанси та кредит
Наприкінці XIX ст. дедалі актуальнішим ставало питан-
ня встановлення в Росії грошового обігу, заснованого на золоті,
як це вже було у Великобританії, Франції та Німеччині. Гро-
шова реформа потребувала нагромадження величезної кіль-
кості золота. У 1897 р. золотий фонд становив уже 1095 млн
крб. при 1067 млн крб. кредитних білетів у обігу. При тако-
му співвідношенні можлива була реформа грошового обігу,
тобто кредитні білети ставали розмінними на золото. Між зо-
лотим і паперовим кредитним карбованцями взяте було спів-
відношення, яке на той час фактично встановилося на ринку
— 66 коп. золотом за 1 кредитний карбованець. Отже, рефор-
ма була проведена через девальвацію зниження карбованця
до фактично встановленого його ринкового курсу. У 1897 р.
було остаточно затверджено закон про золоту реформу. Кар-
бувалися нові золоті монети п'ятикарбованцевої вартості, а
також були визначені умови забезпечення кредитних білетів
у обігу. Встановлювалися суворі обмеження емісійного права
Державного банку.
Встановлена цією грошовою реформою тверда валюта про-
існувала в Російській імперії до першої світової війни. Вона
давала можливість уряду здійснити великі економічні та кре-
дитно-фінансові заходи, спрямовані переважно на розвиток
великої промисловості. На основі золотого запасу розвивала-
ся кредитна політика, державні позики, фінансувалося заліз-
ничне будівництво, промисловість тощо.
В умовах промислового розвитку значна увага приділяла-
ся вдосконаленню кредитно-банківської системи. В Україні
виникло багато приватних банків, комерційних кредитних
закладів — банківських контор, дисконтерів (кредиторів-лих-
варів, які брали на облік векселі). Новими формами організації
кредиту були приватні акціонерні банки, міські (громадські)
комерційні банки, товариства взаємного кредиту, позичково-
ощадні товариства тощо.
Таким чином, незважаючи на значний прогрес у господар-
ському розвитку України наприкінці XIX — на початку XX ст.,
кардинальних змін у її економіці не сталося. Причинами були
колонізаторська політика Російської і Австро-Угорської імпе-
рій, які зберігали за українськими землями статус сировинно-
го придатку, та, до певної міри, перша світова війна, яка зава-
дила завершенню процесу індустріалізації.
Запитання і завдання для самоперевірки
1. У чому полягає суть індустріалізації України? Якими
були її найважливіші наслідки до початку першої світової
війни?
2. Як вплинула індустріалізація на розвиток українських
міст?
3. Що привело до зростання протиріч в аграрному секторі
України на рубежі XIX — XX ст.?
4. У чому полягало прогресивне значення столипінської
аграрної реформи? Якими були особливості її здійснення в
Україні?
5. Проаналізуйте фактори, які сприяли зростанню еміг-
раційних процесів в Україні.
6. Розкрийте передумови виникнення української коопе-
рації, види та найважливіші напрями її діяльності.
7. Якими були причини та наслідки грошової реформи цар-
ського уряду 1895—1897 рр.?
ЛЕКЦІЯ XV
ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ
У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД
1. Економічна політика українських урядів доби
Національно-визвольної революції
(1917—1919 рр.)
Перша світова війна мала руйнівний вплив на економіку
України. Була паралізована зовнішня торгівля. Скорочувалися
посівні площі, на 200 млн пудів у порівнянні з 1913 р. зни-
зився валовий збір зерна, почалися перебої з продовольством.
Назріла криза промислового виробництва, обсяг якого скоро-
тився на ЗО—50%. На початку осені 1917 р. у Донбасі не пра-
цювало 200 шахт, були зупинені металургійні заводи. Негатив-
но позначалася на господарстві нестача кваліфікованої робочої
сили. Понад 3,5 млн українців у російській армії і 250 тис. в
австро-угорській змушені були воювати за чужі їм інтереси.
Економічна і політична криза на початку 1917 р. призве-
ла до краху російського самодержавства. У березні 1917 р.
представники української інтелігенції утворили Централь-
ну Раду, що ставила за мету домогтися автономії у складі Росії.
За таких складних умов Центральна Рада як найбільш пред-
ставницький, владний орган в Україні, не змогла налагодити
ефективного державного управління, забезпечити стабільність
і порядок, організувати економічне життя.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81