Так українську
економіку позбавляли потенційних прибутків і змушували
слугувати інтересам російського центру імперії.
Отже, незважаючи на надзвичайно високі темпи індустріа-
лізації в Україні, завершити її до початку першої світової війни
не вдалося. Україна, як і Російська імперія в цілому, залиша-
лася аграрно-індустріальною.
Західна Україна. У кінці XIX — на початку XX ст. в еко-
номічному житті Західної України відбуваються суттєві зру-
шення. Прискореними темпами почала розвиватися лісопиль-
на та деревообробна галузі промисловості. На початку XX ст.
Галичина експортувала щорічно 80—85 тис. вагонів лісома-
теріалів. З 90-х років XIX ст. з'явилися ознаки концентрації
виробництва, одним з виявів якого було утворення у 1892 р.
нафтового картелю. У 1905—1906 рр. виникло понад 50 акціо-
нерних компаній з видобутку нафти, найбільшими з яких бу-
ли "Галицько-карпатське товариство", "Східниця", "Галичина".
Акціонування та монополізація стали характерними й для
інших галузей промисловості. Однак переважна більшість
підприємств залишалися дрібними. На початку XX ст. на всіх
західноукраїнських землях налічувалося близько 100 фабрич-
но-заводських, переважно дрібних підприємств, де працювало
62—63 тис. робітників із 300 тис. робітників, зайнятих різни-
МИ Видами
— працювала в кустарних промислах, у маленьких ремісни-
чих майстернях, удома.
У цілому промисловість західноукраїнських земель розви-
валася повільно. Галузева її структура залишалась однобокою
— в напрямку видубутку і первинної переробки сировини —
і мала колоніальний характер. Незважаючи на значні зрушен-
ня кінця XIX — початку XX ст., становлення фабрично-завод-
ської промисловості на західноукраїнських землях ще не від-
булося.
2, Зрушення в сільському господарстві. Столипін-
ська аграрна реформа
Селянські реформи 1848 р. в Австрійській та 1861 р. у
Російській імперіях мали багато спільних рис. Насамперед
вони створили сприятливіші умови для індустріального роз-
витку. Земля стала об'єктом купівлі-продажу, розвивалося
селянське підприємництво, розширювалися ринкові відноси-
ни. Водночас реформи мали і ряд недоліків. Зокрема, усі пи-
тання були розв'язані на користь поміщиків. Залишалася
низка пережитків панщинно-кріпосницької системи господа-
рювання: поміщицьке землеволодіння, незабезпеченість селян
землею, викупні платежі тощо. Реформи не зрівняли селян у
громадських правах з іншими суспільними верствами. Все це
гальмувало господарську ініціативу і культурний розвиток
селянства.
Залишки кріпосництва, невирішеність аграрного питання
стали причинами незатихаючої боротьби у пореформеному
селі. Особливо це проявилося в умовах першої російської ре-
волюції 1905—1907 рр. Царський уряд намагався стабілізу-
вати становище в країні шляхом перебудови земельно-аграр-
них відносин. У квітні 1906 р. головою Ради Міністрів і вод-
ночас міністром внутрішніх справ Росії було призначено ви-
датного реформатора Петра Столипіна. Був він противником
ліберального й соціалістичного рухів, прагнув змінити Росій-
ську імперію шляхом економічних і соціальних реформ, актив-
но боровся з національно-визвольними рухами, особливо укра-
їнським.
ре-
форма. Вона мала на меті розв'язати завжди нелегке для Росії
(і України) земельне питання. Указ від 9 (22) листопада 1906 р
скасовував обов'язкові "земельні общини" і надав кожному
селянинові право вимагати виходу з общини і виділення йому
землі в одному масиві, що отримав назву "відруб". Селяни
могли переносити туди свої господарські будівлі і створювати
"хутір" (найпоширеніший в Україні). Цей захід повинен був
служити перебудові земельних відносин, створити стан замож-
них селян-фермерів.
Іншим важливим кроком аграрної реформи П. Столипіна
було створення Селянського земельного банку і надання йому
права давати селянам вигідні кредити для купівлі землі, ре-
маненту тощо. Це сприяло також торгівлі поміщицькою зем-
лею та придбанню її селянами.
Ще один важливий напрямок реформи — переселення се-
лян із густозаселених регіонів європейської частини Російської
імперії у Сибір, за Урал та на Далекий Схід, де був надлишок
вільної землі. Українські губернії протягом 1906—1912 рр.
дали близько 1 млн переселенців. Однак через погану органі-
зацію переселенської кампанії значна частина українців зму-
шена була повернутися назад. В 1914 р. в Сибіру і на Дале-
кому Сході проживало 2 млн українців.
За неповних чотири роки четверта частина господарств в
Україні, що входили до земельних громад, вийшла з них, а
протягом 1916—1917 рр. селяни купили, головним чином у
поміщиків, понад 7 млн десятин землі. Внаслідок цього напере-
додні Лютневої революції 1917 р. в руках селян було вже 65%
усієї землі, й на одне господарство припадало 8,6 га. У резуль-
таті реформи на Правобережній Україні й Полтавщині, де об-
щинне землеволодіння було слабо поширене, майже вся се-
лянська земля стала приватною.
У цілому столипінська аграрна реформа мала успіх в Укра-
їні. Нею скористалися, перш за все, селяни, які хотіли і вміли
господарювати. Реформа прискорила перехід українського села
на індустріальну основу, створила сприятливі умови для роз-
витку приватного селянського землеволодіння, стимулювала
розвиток агрономічних заходів. В 1909—1913 рр. продук-
тивність сільського господарства зросла в півтора рази. Земські
агрономи організували прокатні станції техніки, сільськогос-
ПОДарСЬКІ ЧИТаННЯ. Для малоаемельпил иелпп І; і ииргигхял^і
товариства з оренди землі та колективного ведення рільницт-
ва. Однак модернізація українського села здійснювалася по-
вільно порівняно з країнами Західної Європи і була перерва-
на війною 1914 р.
Розвиток капіталістичних відносин у сільському госпо-
дарстві мав місце і на західноукраїнських землях. Однак
Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття залишалися
відсталими аграрними провінціями Австро-Угорської імперії.
У сільському господарстві було зайнято близько 90% населен-
ня, а безпрецендентний визиск селян під час викупу землі та
упорядкування справи сервітутів завів західноукраїнське село
у безвихідь.
У Західній Україні збереглося велике поміщицьке й цер-
ковне землеволодіння. Поміщикам належало понад 40% усіх
земель. Великими землевласниками були польські, румунські,
угорські, німецькі поміщики. Основна ж маса селянства страж-
дала від безземелля і малоземелля. Взагалі господарств, що
мали наділи до 5 га, в Галичині нараховувалось 80%, на Буко-
вині — 85% , у Закарпатті — 73%.
Користуючись малоземеллям селян, великі землевласники
зберігали з ними напівкріпосницькі стосунки. Поміщицькі
господарства базувались в основному на відробітках селян, які
не мали засобів до життя і були позбавлені необхідних умов
ведення господарства. Великого поширення набули відробіт-
ки за проценти, які сплачували за борг взятого до "нового вро-
жаю" збіжжя, за "порцію" — певну суму грошей, яку поміщи-
ки позичали селянам, за землю, за штрафи при потравах у полі,
за порушення лісового чи рибальського законів тощо.
Щоб вижити, селянська біднота змушена була шукати за-
робітків поза селом;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81
економіку позбавляли потенційних прибутків і змушували
слугувати інтересам російського центру імперії.
Отже, незважаючи на надзвичайно високі темпи індустріа-
лізації в Україні, завершити її до початку першої світової війни
не вдалося. Україна, як і Російська імперія в цілому, залиша-
лася аграрно-індустріальною.
Західна Україна. У кінці XIX — на початку XX ст. в еко-
номічному житті Західної України відбуваються суттєві зру-
шення. Прискореними темпами почала розвиватися лісопиль-
на та деревообробна галузі промисловості. На початку XX ст.
Галичина експортувала щорічно 80—85 тис. вагонів лісома-
теріалів. З 90-х років XIX ст. з'явилися ознаки концентрації
виробництва, одним з виявів якого було утворення у 1892 р.
нафтового картелю. У 1905—1906 рр. виникло понад 50 акціо-
нерних компаній з видобутку нафти, найбільшими з яких бу-
ли "Галицько-карпатське товариство", "Східниця", "Галичина".
Акціонування та монополізація стали характерними й для
інших галузей промисловості. Однак переважна більшість
підприємств залишалися дрібними. На початку XX ст. на всіх
західноукраїнських землях налічувалося близько 100 фабрич-
но-заводських, переважно дрібних підприємств, де працювало
62—63 тис. робітників із 300 тис. робітників, зайнятих різни-
МИ Видами
— працювала в кустарних промислах, у маленьких ремісни-
чих майстернях, удома.
У цілому промисловість західноукраїнських земель розви-
валася повільно. Галузева її структура залишалась однобокою
— в напрямку видубутку і первинної переробки сировини —
і мала колоніальний характер. Незважаючи на значні зрушен-
ня кінця XIX — початку XX ст., становлення фабрично-завод-
ської промисловості на західноукраїнських землях ще не від-
булося.
2, Зрушення в сільському господарстві. Столипін-
ська аграрна реформа
Селянські реформи 1848 р. в Австрійській та 1861 р. у
Російській імперіях мали багато спільних рис. Насамперед
вони створили сприятливіші умови для індустріального роз-
витку. Земля стала об'єктом купівлі-продажу, розвивалося
селянське підприємництво, розширювалися ринкові відноси-
ни. Водночас реформи мали і ряд недоліків. Зокрема, усі пи-
тання були розв'язані на користь поміщиків. Залишалася
низка пережитків панщинно-кріпосницької системи господа-
рювання: поміщицьке землеволодіння, незабезпеченість селян
землею, викупні платежі тощо. Реформи не зрівняли селян у
громадських правах з іншими суспільними верствами. Все це
гальмувало господарську ініціативу і культурний розвиток
селянства.
Залишки кріпосництва, невирішеність аграрного питання
стали причинами незатихаючої боротьби у пореформеному
селі. Особливо це проявилося в умовах першої російської ре-
волюції 1905—1907 рр. Царський уряд намагався стабілізу-
вати становище в країні шляхом перебудови земельно-аграр-
них відносин. У квітні 1906 р. головою Ради Міністрів і вод-
ночас міністром внутрішніх справ Росії було призначено ви-
датного реформатора Петра Столипіна. Був він противником
ліберального й соціалістичного рухів, прагнув змінити Росій-
ську імперію шляхом економічних і соціальних реформ, актив-
но боровся з національно-визвольними рухами, особливо укра-
їнським.
ре-
форма. Вона мала на меті розв'язати завжди нелегке для Росії
(і України) земельне питання. Указ від 9 (22) листопада 1906 р
скасовував обов'язкові "земельні общини" і надав кожному
селянинові право вимагати виходу з общини і виділення йому
землі в одному масиві, що отримав назву "відруб". Селяни
могли переносити туди свої господарські будівлі і створювати
"хутір" (найпоширеніший в Україні). Цей захід повинен був
служити перебудові земельних відносин, створити стан замож-
них селян-фермерів.
Іншим важливим кроком аграрної реформи П. Столипіна
було створення Селянського земельного банку і надання йому
права давати селянам вигідні кредити для купівлі землі, ре-
маненту тощо. Це сприяло також торгівлі поміщицькою зем-
лею та придбанню її селянами.
Ще один важливий напрямок реформи — переселення се-
лян із густозаселених регіонів європейської частини Російської
імперії у Сибір, за Урал та на Далекий Схід, де був надлишок
вільної землі. Українські губернії протягом 1906—1912 рр.
дали близько 1 млн переселенців. Однак через погану органі-
зацію переселенської кампанії значна частина українців зму-
шена була повернутися назад. В 1914 р. в Сибіру і на Дале-
кому Сході проживало 2 млн українців.
За неповних чотири роки четверта частина господарств в
Україні, що входили до земельних громад, вийшла з них, а
протягом 1916—1917 рр. селяни купили, головним чином у
поміщиків, понад 7 млн десятин землі. Внаслідок цього напере-
додні Лютневої революції 1917 р. в руках селян було вже 65%
усієї землі, й на одне господарство припадало 8,6 га. У резуль-
таті реформи на Правобережній Україні й Полтавщині, де об-
щинне землеволодіння було слабо поширене, майже вся се-
лянська земля стала приватною.
У цілому столипінська аграрна реформа мала успіх в Укра-
їні. Нею скористалися, перш за все, селяни, які хотіли і вміли
господарювати. Реформа прискорила перехід українського села
на індустріальну основу, створила сприятливі умови для роз-
витку приватного селянського землеволодіння, стимулювала
розвиток агрономічних заходів. В 1909—1913 рр. продук-
тивність сільського господарства зросла в півтора рази. Земські
агрономи організували прокатні станції техніки, сільськогос-
ПОДарСЬКІ ЧИТаННЯ. Для малоаемельпил иелпп І; і ииргигхял^і
товариства з оренди землі та колективного ведення рільницт-
ва. Однак модернізація українського села здійснювалася по-
вільно порівняно з країнами Західної Європи і була перерва-
на війною 1914 р.
Розвиток капіталістичних відносин у сільському госпо-
дарстві мав місце і на західноукраїнських землях. Однак
Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття залишалися
відсталими аграрними провінціями Австро-Угорської імперії.
У сільському господарстві було зайнято близько 90% населен-
ня, а безпрецендентний визиск селян під час викупу землі та
упорядкування справи сервітутів завів західноукраїнське село
у безвихідь.
У Західній Україні збереглося велике поміщицьке й цер-
ковне землеволодіння. Поміщикам належало понад 40% усіх
земель. Великими землевласниками були польські, румунські,
угорські, німецькі поміщики. Основна ж маса селянства страж-
дала від безземелля і малоземелля. Взагалі господарств, що
мали наділи до 5 га, в Галичині нараховувалось 80%, на Буко-
вині — 85% , у Закарпатті — 73%.
Користуючись малоземеллям селян, великі землевласники
зберігали з ними напівкріпосницькі стосунки. Поміщицькі
господарства базувались в основному на відробітках селян, які
не мали засобів до життя і були позбавлені необхідних умов
ведення господарства. Великого поширення набули відробіт-
ки за проценти, які сплачували за борг взятого до "нового вро-
жаю" збіжжя, за "порцію" — певну суму грошей, яку поміщи-
ки позичали селянам, за землю, за штрафи при потравах у полі,
за порушення лісового чи рибальського законів тощо.
Щоб вижити, селянська біднота змушена була шукати за-
робітків поза селом;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81