290
Друга книга («Про майно і різні видозмінювання власності») була присвячена основному і найбільш важливому інституту буржуазного цивільного права — праву власності.
Кодекс Наполеона дав класичне визначення права приватної власності: «Власність є право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним способом» (ст. 544)'' «власність на річ як рухому, так і нерухому дає право на все, що ця річ утворює, і на те, що природно або штучно поєднується з нею як належне» (ст. 546). Особлива перевага надавалася власнику землі, бо «власність на землю включає власність на те, що зверху, і на те, що знизу» (ст. 552).
Так остаточно було сформульоване у французькому цивільному праві єдине поняття «чистої», необмеженої приватної власності, вільної від усіх феодальних обмежень.
Третя книга («Про різні способи, якими набувається власність») визначала основні принципи іншого важливого для буржуазії інституту цивільного права — права зобов'язання. Замість нерівності та односторонніх привілеїв феодального договірного права були проголошені «свобода договору» і «рівність сторін у договорі». Це означало, що договір віднині установлюється вільним погодженням сторін і що сторони в договорі мають рівні права і обов'язки. При цьому закон формально надавав рівні права як капіталісту, так і робітнику, котрий до нього наймався. Але їх фактична нерівність дозволяла капіталісту односторонньо диктувати умови договору і допо.внювала-ся юридичною перевагою підприємця. «Хазяїну вірять, — було сказано в Кодексі Наполеона, — щодо його тверджень: про розмір оплати, про сплату винагороди за минулий рік» та ін. (ст. 1781). Все це якнайкраще відповідало інтересам буржуазії. Закріплювалася сувора обов'язковість договору для сторін, що його уклали. «Угоди, які були законно укладені, мають чинність закону для тих, хто їх уклав», — записано в статті 1134 Цивільного кодексу.
Багато нового було і в спадковому праві. Основні положення феодального права спадкування, які стосувалися дворянства, були скасовані декретом від 15 березня 1790 року. Потім скасували право старшинства і нерівність часток при спадкоємстві для всіх громадян. Якобінські декрети 1793 року установили черговість спадкоємців за законом. У заповіті можна було розпорядитися лише '/к> частиною свого майна. Такі обмеження повинні були стати на перешкоді концентрації власності в одних руках. Якраз з цією метою розширювався круг спадкоємців, встановлювалася рівність частин і т.ін. У дано-
291
10*
т
Частина третя
Історія держави і права ____Нового часу____
му разі Кодекс 1804 року вносив деякі зміни в спадкове право, яке склалося в період революції. Були значно розширені межі заповідальної свободи при збереженні обов'язкової частки спадщини за низхідними спадкоємцями. Заповідач мав змогу тепер розпорядитися від '/< до 'А частини свого майна залежно від кількості його законних дітей. Водночас Кодекс Наполеона закріпляв суто буржуазний принцип єдності спадкової маси: ніякий вид власності не має привілеїв перед іншими (ст. 732).
У 1807 році був прийнятий спеціальний Торговий кодекс Франції, який регулював такі важливі для буржуазії правовідносини, як комерційна діяльність, торгова біржа, морська торгівля тощо. Таким чином, Торговий кодекс 1807 року доповнював Цивільний кодекс Наполеона положеннями про юридичні дії, що провадилися комерсантами.
Торговий кодекс складався з чотирьох книг. Перша книга містила загальні положення, які мали відношення до комерсантів — осіб, котрі складали «торговельні акти в порядку здійснення своїх звичайних занять». Друга книга була присвячена питанням міжнародної і морської торгівлі, третя — банкрутствам, четверта — торговій юрисдикції.
Торговий кодекс у багатьох відношеннях поступався Цивільному кодексу Франції. Він значною мірою спирався на норми дореволюційного права, мав деякі прогалини. Через це протягом XIX століття Торговий кодекс доповнювався новими торгово-промисловими законами. В 1838 році був прийнятий спеціальний закон, присвячений процедурі банкрутства, в 1844 році — закон про патенти на винаходи, в 1852 і в 1862 роках — закони про реорганізацію банківських установ.
Під впливом Торгового кодексу Франції було проведено кодифікацію торгового права в інших країнах континентальної системи.
Розвиток буржуазного цивільного права в Німеччині. Цей
розвиток був досить своєрідним. В умовах збереження в XIX столітті економічної, політичної і правової роздробленості питання про загальне для всієї Німеччини законодавство, про розробку єдиного для країни права, яке б могло врахувати і відобразити інтереси буржуазії, стояло дуже гостро. Це повною мірою стосувалося цивільного права Німеччини.
У сфері цивільного права політична роздробленість, що тривала аж до 1871 року, зумовлювала правову роз'єднаність, бо в німецьких державах діяли різні джерела права, різні правові системи. Своє
Розпиток бурлісу'п'їчоі держави до початку XX століття
\
Розділ II
право мали не тільки окремі держави, але навіть землі, провінції, міста, села. Крім того, місцеве «партикулярне» право окремих німецьких держав, у свою чергу, було роз'єднаним, суперечливим, феодальним у своїй основі. Наприклад у Саксонії до середини XIX століття продовжували діяти середньовічні збірники права, такі як «Саксонське зерцало», «Магдебурзький збірник» і т.ін.
Єдиними для всієї Німеччини були норми римського права. З розвитком капіталізму його намагаються пристосувати до нових потреб. Але використовувалося воно досить рідко, лише в тих випадках, коли повністю був відсутній відповідний цивільний закон. Загальним для Німеччини було і канонічне право, однак на його основі вирішувалися окремі питання, зв'язані з майновими відносинами.
У деяких німецьких державах робилися спроби кодифікації цивільного права — у Баварії, Саксонії. Пруссії, Австрії. Однак прийняті тут кодекси дуже різко відрізнялися від Кодексу Наполеона. Вони захищали кріпосництво, зберігали феодальну залежність селянства, цеховий устрій, закріплювали відверто феодальні положення про «підвладних сільських обивателів», «панів і слуг» і т.ін.
Яскравим прикладом такого поєднання феодальних і буржуазних підходів може бути Австрійське цивільне уложення 1811 року. Воно містило в собі численні норми, які носили, по суті, буржуазний характер. Але одночасно тут передбачався суто феодальний поділ права власності на повний і неповний, а власників — на верховного і підлеглого, йшлося про спадкову оренду, про спадкове оброчне утримування, про встановлення невідчужуваного родинного майна і т.д. В цілому ж Австрійське цивільне уложення було кроком уперед в розвитку буржуазного цивільного права в Німеччині.
Значним пам'ятником цивільного.права в Німеччині середини XIX століття стало Саксонське цивільне уложення 1863 року. Це була спроба, як пояснювали його укладачі, використати в інтересах німецької буржуазії римське право. Саксонське уложення було побудоване відповідно до пандектної системи, а тому поділялося на п'ять частин. Відкривалося воно загальною частиною, потім йшли розділи, присвячені основним правовим інститутам: речеве право, право зобов'язань (право вимагань), сімейне право, спадкове право. Уложення мало значні недоліки, нагадуючи скоріше підручник римського пандектного права, ніж законодавчий акт.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128