Центральне місце у французькому цивільному праві посідав інститут приватної власності, який визначав природу і зміст усього права в цілому. За часів революції відбувалася докорінна ломка феодальних відносин і передусім феодальної земельної власності з її ієрархічною структурою, становими привілеями, різного роду обмеженнями, утверджувалася «чиста» буржуазна приватна власність на землю.
Установчі збори ще в 1789 році проголосили ліквідацію феодальних повинностей селянства на основі викупу. Законодавчі збори своїм декретом від 25 серпня 1792 року оголосили землю вільною від феодальних повинностей, якщо сеньйор документально не доведе протилежного. Але остаточно феодальна земельна власність була скасована в період якобінської диктатури. Поділ общинних земель, закріплення наділів, одержаних селянами в приватну власність, повне скасування без викупу всіх феодальних повинностей — все це привело до утворення класу дрібновласницького вільного селянства, яке становило на той час основу буржуазного ладу. Збереглось і набрало подальшого розвитку і велике володіння капіталістичного типу. Таким чином, земля стала вільною від феодальних обмежень. Кожен мав змогу купити її, продати, подарувати тощо.
Рішуче встановлювалася буржуазна приватна власність і в промисловості. Декретом від 16 лютого 1791 року був ліквідований цеховий устрій, а також скасовані королівські монополії, урядова регламентація промисловості і торгівлі. Щоб займатися підприємницькою діяльністю, тепер досить було придбати податковий патент і сплатити перший внесок. Ніяких станових обмежень більше не існувало, кожен мав право «займатися торгівлею або промислом, який вважатиме для себе придатним», — було сказано в законі від 2 березня 1791 року. Розвиткові торгівлі сприяли також запровадження єдиної для всієї Франції системи мір і ваги, скасування внутрішніх митних оплат.
Так дістало визнання і повністю утвердилося буржуазне право приватної власності. Все цс давало змогу сформулювати його загальне визначення. «Оскільки власність є право недоторканне і священне, — підкреслювалося в статті 17 Декларації прав людини і громадянина 1789 року, — ніхто не може бути позбавлений її інакше як у разі установленої законом незаперечної суспільної потреби і за умо-
288
Гтвикюк гіурлт'аніої іїсржпки до почаїчгу XX століття
Розділ II
ті справедливого і попереднього відшкодування». Зміст цього «священного і недоторканного» права розкривала якобінська Декларація 1793 року: «Право власності полягає в можливості, що належить кожному громадянину, користуватися і розпоряджатися на власний розсуд своїм майном, своїми прибутками, здобутками своєї праці і свого промислу» (ст. 16).
Своє класичне відображення всі ці зміни знайшли в Цивільному кодексі Наполеона 1804 року.
Основні принципи буржуазного цивільного права закріплювалися в найважливіших законодавчих актах французької революції — Деклараціях прав людини і громадянина 1789 і 1793 років та різного роду декретах революції. Характерно, що вже з перших днів революції кодифікацію цивільного права розглядали як невідкладне завдання. Ще в 1790 році Установчі збори прийняли постанову про необхідність розробки цивільного кодексу, який повинен був складатися із законів простих, ясних, таких, що відповідають Конституції. Про необхідність термінової розробки кодексу цивільних законів, «загальних для всього королівства», було сказано в Конституції 1791 року. Слідом за цим Законодавчі збори запропонували громадянам передавати свої пропозиції щодо розробки Цивільного кодексу. Два проекти кодексу розглядав у 1793 році якобінський Конвент: перший з них складався з 695 статей, другий включав двісті дев'яносто сім. Ще один проект Цивільного кодексу був розроблений Директорією, однак і він не був реалізований.
Завдання створення зводу буржуазного цивільного права у Франції вирішив Наполеон. У 1800 році була призначена спеціальна комісія з відомих французьких юристів для розробки проекту кодексу. Підготовлений проект було розіслано вищим судам Франції, які дали про нього позитивний відгук. Після цього проект розглядався Державною радою, Трибунатом та Законодавчим корпусом. Нарешті 1804 року Цивільний кодекс Франції був прийнятий.
Кодекс закріпив найважливіші завоювання Французької буржуазної революції, забезпечив захист приватної власності, інтересів буржуазії. Це був класичний кодекс буржуазного цивільного права. Він відрізнявся стрункістю викладу, точністю і стислістю юридичних формулювань, чіткістю трактування основних інститутів цивільного права.
Кодекс Наполеона, як він став називатися, було запроваджено в завойованих Францією країнах: Голландії, Бадені, Ганновері, Італії та іи. Його вплив позначився на цивільному праві Румунії, Греції,
Частина третя
Історія дерлсави і права Нового часу
Розділ II
Болівії, Гаїті, Домініканської Республіки та багатьох інших країн. Дуже сприяла популярності кодексу його чітка і ясна мова, досконала юридична техніка.
Французький Цивільний кодекс 1804 року складався з трьох книг (2281 стаття), що відображало схему побудови інституцій римського права: особи, речі, зобов'язання. Така структура кодексу в буржуазному цивільному праві отримала назву інституційної.
Перша книга («Про особи») була присвячена насамперед визначенню юридичного статусу фізичної особи. Виходячи з таких загальних принципів буржуазного права, як рівність і свобода, Цивільний кодекс стверджував, що «кожен француз має цивільні права» (ст. 8) і що здійснення цивільних прав не залежить від якості громадянина (ст. 7). Ці положення означали, що цивільна правоздатність розпочинається з моменту народження людини і триває до самої її смерті. Позбавити громадянина правоздатності можна було лише через присудження його до громадянської смерті. Дієздатність надавалася з двадцяти одного року, коли людина визнавалася повнолітньою (ст. 388).
Характерною рисою Цивільного кодексу 1804 року була відсутність у ньому поняття юридичної особи. Пояснювалося це побоюваннями, що під виглядом юридичної особи зможуть відроджуватися цехові та інші феодальні корпорації,
У першій книзі були також закріплені основні принципи сімейного права. Слід мати на увазі, що революційне законодавство внесло серйозні зміни в сімейне право. Головне нововведення полягало в тому, що була скасована чинність канонічного права. Віднині визнавався тільки цивільний шлюб. Обмежена була влада батьків над неповнолітніми дітьми. Революція дозволила розірвання шлюбу шляхом розлучення. Були встановлені мотиви, за якими воно визнавалося можливим, у тому числі й за згодою подружжя.
Однак після революції деякі норми про шлюб та сім'ю були переглянуті. Так, Цивільний кодекс 1804 року значно обмежив можливість розірвання шлюбу, відновив до певної міри і без того значну владу глави сім'ї. Так, відповідно до статті 213 Кодексу Наполеона «чоловік повинен був виявляти покровительство своїй дружині, дружина— послушність чоловіку».
Дуже обмеженими були права заміжньої жінки, їй заборонялося без згоди чоловіка виступати в суді (ст. 215), дарувати, купувати, продавати майно (ст. 217). Дружині належало жити разом з чоловіком і йти за ним усюди, де б він не перебував.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128