Певні фіскальні та поліцейські функції виконували графи і сацебарони. Набуває сили такий орган, як королівська рада, що складалася з представників служилої знаті і вищого духівництва. Чіткого розмежування функцій між особами королівської адміністрації, звісно, не було.
Протягом якогось часу в управлінні державою зберігалися пережитки родоплемінного устрою. Так, на зміну загальноплемінним народним зборам прийшли збори війська, так звані березневі (потім травневі) поля. На місцях продовжували збиратися сотенні збори, які виконували як адміністративні, так і судові функції.
Переворот 753 року, що його здійснив майордом Карл Мартелл, відсторонив від влади останнього короля з династії Меровінгів і дав франкам нову королівську династію Каролінгів. Своєї найвищої могутності держава Франків досягає за часів Карла Великого (768-814 рр.), який був коронований у Римі в 800 році як імператор.
Значну роль у посиленні королівської влади за часів правління Каролінгів відіграла військова реформа Карла Мартелла, який ство-
81
Частина друга
Історія держави і права _____СередпЬ: віків
рив нове феодальне ополчення, що знаходилось у повній залежності від монарха. Нове кінне військо складаїося з власників умовних довічних земельних пожалувань — бенефіціїв, які надавалися королем феодалам за військову службу.
На таких же засадах базувалося державне управління ранньофеодальної Франції, а також Німеччини.
У Франції в 1Х-Х століттях король обирався верхівкою світських і духовних феодалів і лише з XII століття утверджується спадкова передача трону. Центральне управління здійснювалося за зразком Франкської держави. Найближчим радником і помічником короля був сенешал, який вважався главою королівського двору і командував армією. У військових справах дуже впливовою особою був конетабль — глава королівської кінноти, помічником якого був маршал. Королівський скарбник, якому допомагав камергер, займався королівською скарбницею. Канцлер керував роботою канцелярії. На місцях адміністративні, військові і судові функції виконували королівські чиновники. З XI століття в королівському домені з'явилася нова посада прево, який збирав податки, командував гарнізоном та ополченням. У XII столітті виникають великі територіальні одиниці, на чолі яких стояли бальї.
З розвитком феодальних відносин створюються збори королівських васалів, так звана королівська курія, роль якої поступово зростає:
Такі ж риси двірцево-вотчинної системи зберігав в собі центральний державний апарат ранньофеодальної Німеччини. Вищі сановники палацу (канцлер, маршал і т.д.) виконували найважливіші державні функції, їх посади поступово перетворюються на спадкові. З XI століття найвпливовіші феодали засідали в королівській раді (гофтазі), разом з якою глава держави розглядав найважливіші справи.
Щось подібне спостерігалось і в Англії, але тільки до нормандського завоювання 1066 року. Тут також королівський двір поступово перетворюється на центр управління країною, а колишні дружинники — на посадових осіб. Серед вищих королівських сановників особливе місце належало королівському скарбнику. Дуже впливовими були і капелани, які відали канцелярією. Зберігалася рада знаті — вітенагемот (вітан — мудрий), яка допомагала королю в управлінні. В графствах, сотнях поряд з королівськими представниками — ел-дорменом і герефою — діяли збори населення як судові і частково адміністративні органи.
Більш різноманітними були державні структури в країнах Центральної та Південно-східної Європи.
Феодальна держава і право \ ____в країнах Європи_______\_
Розділ І
Державний лад Франції в період ранньофеодальної монархії (ІХ-ХПІ ст.)
КОРОЛІВСЬКА
КУРІЯ
(Збори королівських васалів)
У Чехії в ІХ-ХІ століттях монархія повторювала в основному західноєвропейські зразки. На чолі Чеської держави стояв князь. Важливі двірцеві посади заміщалися за рахунок князівських дружинників. Найбільш важливими серед них були посади керуючого князівськими палатами (палатія), верховного скарбника (комірника), керуючих князівськими володіннями (владаря), стайнями (маршалка) тощо. Усі вони складали князівську раду. Інколи князь скликав двірцеві з'їзди. В краях (жупах) влада знаходилась у каштелянів.
Приблизно Х-ХІ століттями датується ранньофеодальна монархія і в Польщі. Вища влада тут також належала князю. При Болеславі Хороброму (992-1025 рр.) верховна влада перетворюється на королівську. Існувала королівська рада із великих земельних магнатів (можновладців), інколи, як і в Чехії, скликалися з'їзди світських і духовних феодалів.
Центральний апарат управління (воєвода, канцлер, комірник, скарбник) складався з осіб, призначених королем. На місцях управління округами передавалося намісникам, управління містами — правителям замків.
82
83
Частина друга
Історія дерлшви і прана Середні* віків
Інакше вибудовувався державний механізм Візантії, яка довгий час була хранителькою державно-правової спадщини античності.
У IV-VII століттях Візантійська держава успадкувала основні риси пізньої Римської імперії. Державу очолював імператор, у руках якого була законодавча, виконавча і судова влада. Централізований характер імперії різко відрізняв Візантію від сучасних їй феодшіьних держав Європи.
Влада візантійського імператора була великою, але не безмежною. По-перше, не було спадковості престолу. Новий імператор обирався сенатом, народом Константинополя (населення столиці збиралося на константинопольському іподромі) і армією. По-друге, існував дуже впливовий орган, що включав верхівку суспільства — сенат. По-третє, величезну роль у державі відігравала Візантійська Православна Церква.
У VIII-X століттях відбувається посилення імператорської влади і припиняються вибори імператорів, втрачає свій вплив сенат. У цей час за імператором закріплюють грецькі титули василевса і ав-тократора (самодержця). З XI століття утверджується перехід престолу в спадщину. Однак надалі, у зв'язку з розвитком феодальних відносин, імператорська вдада починає слабнути.
Для державного ладу Візантії була характерною наявність величезного бюрократичного апарату, як центрального, так і місцевого, з розподілом чиновництва на ранги.
Центральне управління зосереджується в Державній раді — консисторії (пізніше — синкліті). До складу консисторії входили такі особи: два префекти Преторія — керівники місцевого апарату, префект Константинополя — голова сенату, магістр — керівник палацу, квестор — головний юрист і голова консисторії, а також два комітети фінансів.
У ІХ-ХІ століттях структура державного апарату ще більш ускладнюється, кількість відомств доходить до шістдесяти.
Місцеве управління перебувало в руках префектів Преторія, яким були підпорядковані правителі діоцезів і провінцій. У VII столітті утворилися військові округи-феми на чолі зі стратигами, у яких була вся повнота влади, як військової, так і цивільної.
Візантія мала значний вплив на політичний розвиток народів Південної та Східної Європи. Зокрема такі держави, як Болгарія та. Сербія, сприйняли численні візантійські державно-правові інститути. Неабияке значення мало те, що Болгарія виникла на території
Феодальна держака і право _____в країнах Європи _____
л
Розділ І
Структура вищих органів влади і управління Візантії (ІУ-УІІ ст.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128
Протягом якогось часу в управлінні державою зберігалися пережитки родоплемінного устрою. Так, на зміну загальноплемінним народним зборам прийшли збори війська, так звані березневі (потім травневі) поля. На місцях продовжували збиратися сотенні збори, які виконували як адміністративні, так і судові функції.
Переворот 753 року, що його здійснив майордом Карл Мартелл, відсторонив від влади останнього короля з династії Меровінгів і дав франкам нову королівську династію Каролінгів. Своєї найвищої могутності держава Франків досягає за часів Карла Великого (768-814 рр.), який був коронований у Римі в 800 році як імператор.
Значну роль у посиленні королівської влади за часів правління Каролінгів відіграла військова реформа Карла Мартелла, який ство-
81
Частина друга
Історія держави і права _____СередпЬ: віків
рив нове феодальне ополчення, що знаходилось у повній залежності від монарха. Нове кінне військо складаїося з власників умовних довічних земельних пожалувань — бенефіціїв, які надавалися королем феодалам за військову службу.
На таких же засадах базувалося державне управління ранньофеодальної Франції, а також Німеччини.
У Франції в 1Х-Х століттях король обирався верхівкою світських і духовних феодалів і лише з XII століття утверджується спадкова передача трону. Центральне управління здійснювалося за зразком Франкської держави. Найближчим радником і помічником короля був сенешал, який вважався главою королівського двору і командував армією. У військових справах дуже впливовою особою був конетабль — глава королівської кінноти, помічником якого був маршал. Королівський скарбник, якому допомагав камергер, займався королівською скарбницею. Канцлер керував роботою канцелярії. На місцях адміністративні, військові і судові функції виконували королівські чиновники. З XI століття в королівському домені з'явилася нова посада прево, який збирав податки, командував гарнізоном та ополченням. У XII столітті виникають великі територіальні одиниці, на чолі яких стояли бальї.
З розвитком феодальних відносин створюються збори королівських васалів, так звана королівська курія, роль якої поступово зростає:
Такі ж риси двірцево-вотчинної системи зберігав в собі центральний державний апарат ранньофеодальної Німеччини. Вищі сановники палацу (канцлер, маршал і т.д.) виконували найважливіші державні функції, їх посади поступово перетворюються на спадкові. З XI століття найвпливовіші феодали засідали в королівській раді (гофтазі), разом з якою глава держави розглядав найважливіші справи.
Щось подібне спостерігалось і в Англії, але тільки до нормандського завоювання 1066 року. Тут також королівський двір поступово перетворюється на центр управління країною, а колишні дружинники — на посадових осіб. Серед вищих королівських сановників особливе місце належало королівському скарбнику. Дуже впливовими були і капелани, які відали канцелярією. Зберігалася рада знаті — вітенагемот (вітан — мудрий), яка допомагала королю в управлінні. В графствах, сотнях поряд з королівськими представниками — ел-дорменом і герефою — діяли збори населення як судові і частково адміністративні органи.
Більш різноманітними були державні структури в країнах Центральної та Південно-східної Європи.
Феодальна держава і право \ ____в країнах Європи_______\_
Розділ І
Державний лад Франції в період ранньофеодальної монархії (ІХ-ХПІ ст.)
КОРОЛІВСЬКА
КУРІЯ
(Збори королівських васалів)
У Чехії в ІХ-ХІ століттях монархія повторювала в основному західноєвропейські зразки. На чолі Чеської держави стояв князь. Важливі двірцеві посади заміщалися за рахунок князівських дружинників. Найбільш важливими серед них були посади керуючого князівськими палатами (палатія), верховного скарбника (комірника), керуючих князівськими володіннями (владаря), стайнями (маршалка) тощо. Усі вони складали князівську раду. Інколи князь скликав двірцеві з'їзди. В краях (жупах) влада знаходилась у каштелянів.
Приблизно Х-ХІ століттями датується ранньофеодальна монархія і в Польщі. Вища влада тут також належала князю. При Болеславі Хороброму (992-1025 рр.) верховна влада перетворюється на королівську. Існувала королівська рада із великих земельних магнатів (можновладців), інколи, як і в Чехії, скликалися з'їзди світських і духовних феодалів.
Центральний апарат управління (воєвода, канцлер, комірник, скарбник) складався з осіб, призначених королем. На місцях управління округами передавалося намісникам, управління містами — правителям замків.
82
83
Частина друга
Історія дерлшви і прана Середні* віків
Інакше вибудовувався державний механізм Візантії, яка довгий час була хранителькою державно-правової спадщини античності.
У IV-VII століттях Візантійська держава успадкувала основні риси пізньої Римської імперії. Державу очолював імператор, у руках якого була законодавча, виконавча і судова влада. Централізований характер імперії різко відрізняв Візантію від сучасних їй феодшіьних держав Європи.
Влада візантійського імператора була великою, але не безмежною. По-перше, не було спадковості престолу. Новий імператор обирався сенатом, народом Константинополя (населення столиці збиралося на константинопольському іподромі) і армією. По-друге, існував дуже впливовий орган, що включав верхівку суспільства — сенат. По-третє, величезну роль у державі відігравала Візантійська Православна Церква.
У VIII-X століттях відбувається посилення імператорської влади і припиняються вибори імператорів, втрачає свій вплив сенат. У цей час за імператором закріплюють грецькі титули василевса і ав-тократора (самодержця). З XI століття утверджується перехід престолу в спадщину. Однак надалі, у зв'язку з розвитком феодальних відносин, імператорська вдада починає слабнути.
Для державного ладу Візантії була характерною наявність величезного бюрократичного апарату, як центрального, так і місцевого, з розподілом чиновництва на ранги.
Центральне управління зосереджується в Державній раді — консисторії (пізніше — синкліті). До складу консисторії входили такі особи: два префекти Преторія — керівники місцевого апарату, префект Константинополя — голова сенату, магістр — керівник палацу, квестор — головний юрист і голова консисторії, а також два комітети фінансів.
У ІХ-ХІ століттях структура державного апарату ще більш ускладнюється, кількість відомств доходить до шістдесяти.
Місцеве управління перебувало в руках префектів Преторія, яким були підпорядковані правителі діоцезів і провінцій. У VII столітті утворилися військові округи-феми на чолі зі стратигами, у яких була вся повнота влади, як військової, так і цивільної.
Візантія мала значний вплив на політичний розвиток народів Південної та Східної Європи. Зокрема такі держави, як Болгарія та. Сербія, сприйняли численні візантійські державно-правові інститути. Неабияке значення мало те, що Болгарія виникла на території
Феодальна держака і право _____в країнах Європи _____
л
Розділ І
Структура вищих органів влади і управління Візантії (ІУ-УІІ ст.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128