Тому відразу після введення Конституції виникла нагальна потреба у виданні нових конституційних актів — про імператорський двір, палату перів, виборче право і т.д.
Відповідно до Конституції 1889 року вищими органами державної влади в Японії були імператор, кабінет міністрів, Таємна рада і двопалатний парламент.
Імператору належала вся повнота влади в країні. Особа його вважалася священною і недоторканною, правляча імператорська династія — «безперервною на вічні часи» (ст. 1).
Імператор здійснював «законодавчу владу в згоді з імперським парламентом» (ст. 5). Він затверджував закони і приписував їх оголошення і виконання.
Глава держави через кабінет міністрів пропонував парламенту законопроекти. Використовуючи своє право «затвердження», а отже
256
Розвиток бурзісуаіної держави \ Ло початку XX століття____\
Розділ II
і «відмови» законів, він визначав характер усього законодавства Японії. Імператор «у разі настійної необхідності підтримати громадську безпеку або усунути громадське лихо» видавав «'імператорські укази, які мають силу закону» (ст. 8). Імператор також скликав імперський парламент, відкривав і закривав його, відстрочував його засідання і розпускав палату депутатів.
Як глава виконавчої влади імператор призначав і звільняв усіх цивільних і військових чинів. Він був верховним командувачем армії і флоту, мав право «оголошувати стан облоги», оголошувати війну, встановлювати мир і укладати міжнародні договори, надавати дворянство, чини, ордени. Прерогатива помилування і амністії також належала імператору.
Однак діяльність імператора по управлінню країною спрямовувалася Генро — непередбаченим Конституцією органом. До складу Генро входили представники як феодальної вояччини, так і найбільш аристократичних родів.
Вищі органи влади Японії за Конституцією 1889 року
————-~^
призначаються
ГЕНРО І
(в Конституції І І не згадується) |
обираються народом
КАБІНЕГМІНІеТРІВ ••- •'• :••':•- • • .'•'"•'• ";:^:;/:'-.-:л Л ' ::
) Фінансів ]— ~~| внутрішніх справ
|_ ЮСТИЦІЇ _|~іі — { закордонних справ
•<|_ освіти _|— *-| торгівлі і шляхів
[морський ^ •г-| двора імператора
' .и^, ' " 1 '
«ШЩ Військовий | ІРШРШІІІШ^ІЩШ ;
| і РАДА
Збройні сили
257
Частина третя
/Історія держави і права Нового часу
г
••$
Імперський парламент складався з двох палат: палати перів і палати депутатів.
До палати перів входили члени імператорської родини, носії дворянських титулів і особи, призначені імператором. Палата депутатів складалася «з членів, які обираються народом відповідно до постанов виборчого закону» (ст. 35). Такий Закон, виданий 1889 року, надавав право голосу особам, які відповідали вимогам цензів: вікового—двадцять п'ять років і майнового — сплата прямих податків у розмірі п'ятнадцяти ієн.
Строк повноважень нижньої палати визначався чотирма роками, верхньої — сімома роками. Парламент скликався щороку, сесія парламенту тривала протягом трьох місяців.
Справжню роль японського парламенту можна зрозуміти з традиційного імператорського указу, з яким він на початку парламентської сесії звертався до депутатів: «Ми маємо надію, що ви будете виконувати свої дорадчі функції в дусі гармонії та обережності».
Виконавча влада здійснювалась імператором через кабінет міністрів, члени якого призначалися і звільнялися монархом. Японський уряд складався з прем'єра і дев'яти міністрів: внутрішніх справ, закордонних справ, фінансів, військового, морського, юстиції, освіти, торгівлі і шляхів сполучення. Великого значення набуло міністерство імператорського двора.
«Кожний з державних міністрів дає свої поради імператору і відповідальний перед ним за них», — сказано у статті 55 Конституції. Міністри відповідали лише перед імператором і були незалежні від парламенту. Всі закони, імператорські укази та акти всякого роду, які стосуються державних справ, повинні були скріплятися відповідним міністром.
У системі вищих органів була також Таємна рада, до складу якої входили всі члени кабінету, а також п'ятнадцять осіб, призначених імператором. Таємна рада була найближчим дорадчим органом при главі держави. Вона обмірковувала «найважливіші державні справи, коли імператор запитує її» (ст. 56).
Спеціальний розділ Конституції був присвячений правам і обов'язкам підданих. На першому місці були обов'язки: сплачувати податки, «служити в армії або флоті». Японським підданим надавалася свобода вибору і зміни місця проживання, забезпечувалася свобода листування і т.д.
Місцеве управління не знайшло свого закріплення в Конституції Японії 1889 року. Воно сформувалося задовго до її прийняття.
258
Розвиток буржуазної дерзісави\ до початку XX століття \
Розділ II
Указами імператора країна була поділена на префектури, міста і сільські округи. Суворе підпорядкування місцевих органів управління центральним було специфічною рисою.» Контроль над місцевим управлінням здійснювало створене 1874 року міністерство внутрішніх справ. ^
На чолі префектур стояли губернатори, яких призначав глава кабінету міністрів. Управління префектурою було зосереджене в трьох відділах: внутрішніх справ, поліції та народної освіти.
У губернатора були дуже широкі повноваження, він мав усю повноту влади в межах префектури, стежив за виконанням указів імператора і розпоряджень уряду.
При губернаторі функціонували префектуріальні збори, що обиралися населенням. Вони складалися, як правило, з тридцяти членів і мали лише дорадчі функції. Префектуріальні збори обирали раду префектури, головою якої був губернатор. Права цих колегіальних органів були дуже обмеженими. Вони обговорювали тільки ті питання, які пропонував їм губернатор.
Управління містами і сільськими округами створювалося за зразком префектуріальних органів.
Предметом особливої турботи імператора були збройні сили. Сам він був верховним командувачем армії і флоту, встановлював, як було сказано в Конституції, «організацію і чисельний склад армії і флоту мирного часу» (ст. 12).
Керівництво збройними силами здійснювала Рада на чолі з військовим міністром. Цю посаду міг займати лише генерал, який перебував на дійсній службі. Він мав право звертатися безпосередньо до імператора в будь-яких питаннях, що стосувалися збройних сил Японської імперії.
У 1872 році в Японії набрав сили Закон про військову повинність. Усі чоловіки, які досягли двадцяти років, незалежно від їх стану повинні були служити в армії. Країна була поділена на шість військових округів, була відкрита військова академія, яка готувала офіцерські кадри.
Відповідно до статті 57 Конституції 1889 року судова влада в Японії була прерогативою глави держави і здійснювалася «судами іменем імператора згідно з законом».
Суди в Японській імперії розділялися на звичайні (районні і окружні суди) і адміністративні. Крім того, існували апеляційні інстанції і Великий суд правосуддя. Голова Великого суду правосуддя, а також го-
259
Історія Лсржчкн і права
Частина грггч
лови апеляційних гудів пріпнлчаїпсч імператором, інші судді — міністром юстиції.
Нижчою ланкою судової системи був одноосібний суддя, який розглядав цивільні І незначні кримінальні справи.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128
Відповідно до Конституції 1889 року вищими органами державної влади в Японії були імператор, кабінет міністрів, Таємна рада і двопалатний парламент.
Імператору належала вся повнота влади в країні. Особа його вважалася священною і недоторканною, правляча імператорська династія — «безперервною на вічні часи» (ст. 1).
Імператор здійснював «законодавчу владу в згоді з імперським парламентом» (ст. 5). Він затверджував закони і приписував їх оголошення і виконання.
Глава держави через кабінет міністрів пропонував парламенту законопроекти. Використовуючи своє право «затвердження», а отже
256
Розвиток бурзісуаіної держави \ Ло початку XX століття____\
Розділ II
і «відмови» законів, він визначав характер усього законодавства Японії. Імператор «у разі настійної необхідності підтримати громадську безпеку або усунути громадське лихо» видавав «'імператорські укази, які мають силу закону» (ст. 8). Імператор також скликав імперський парламент, відкривав і закривав його, відстрочував його засідання і розпускав палату депутатів.
Як глава виконавчої влади імператор призначав і звільняв усіх цивільних і військових чинів. Він був верховним командувачем армії і флоту, мав право «оголошувати стан облоги», оголошувати війну, встановлювати мир і укладати міжнародні договори, надавати дворянство, чини, ордени. Прерогатива помилування і амністії також належала імператору.
Однак діяльність імператора по управлінню країною спрямовувалася Генро — непередбаченим Конституцією органом. До складу Генро входили представники як феодальної вояччини, так і найбільш аристократичних родів.
Вищі органи влади Японії за Конституцією 1889 року
————-~^
призначаються
ГЕНРО І
(в Конституції І І не згадується) |
обираються народом
КАБІНЕГМІНІеТРІВ ••- •'• :••':•- • • .'•'"•'• ";:^:;/:'-.-:л Л ' ::
) Фінансів ]— ~~| внутрішніх справ
|_ ЮСТИЦІЇ _|~іі — { закордонних справ
•<|_ освіти _|— *-| торгівлі і шляхів
[морський ^ •г-| двора імператора
' .и^, ' " 1 '
«ШЩ Військовий | ІРШРШІІІШ^ІЩШ ;
| і РАДА
Збройні сили
257
Частина третя
/Історія держави і права Нового часу
г
••$
Імперський парламент складався з двох палат: палати перів і палати депутатів.
До палати перів входили члени імператорської родини, носії дворянських титулів і особи, призначені імператором. Палата депутатів складалася «з членів, які обираються народом відповідно до постанов виборчого закону» (ст. 35). Такий Закон, виданий 1889 року, надавав право голосу особам, які відповідали вимогам цензів: вікового—двадцять п'ять років і майнового — сплата прямих податків у розмірі п'ятнадцяти ієн.
Строк повноважень нижньої палати визначався чотирма роками, верхньої — сімома роками. Парламент скликався щороку, сесія парламенту тривала протягом трьох місяців.
Справжню роль японського парламенту можна зрозуміти з традиційного імператорського указу, з яким він на початку парламентської сесії звертався до депутатів: «Ми маємо надію, що ви будете виконувати свої дорадчі функції в дусі гармонії та обережності».
Виконавча влада здійснювалась імператором через кабінет міністрів, члени якого призначалися і звільнялися монархом. Японський уряд складався з прем'єра і дев'яти міністрів: внутрішніх справ, закордонних справ, фінансів, військового, морського, юстиції, освіти, торгівлі і шляхів сполучення. Великого значення набуло міністерство імператорського двора.
«Кожний з державних міністрів дає свої поради імператору і відповідальний перед ним за них», — сказано у статті 55 Конституції. Міністри відповідали лише перед імператором і були незалежні від парламенту. Всі закони, імператорські укази та акти всякого роду, які стосуються державних справ, повинні були скріплятися відповідним міністром.
У системі вищих органів була також Таємна рада, до складу якої входили всі члени кабінету, а також п'ятнадцять осіб, призначених імператором. Таємна рада була найближчим дорадчим органом при главі держави. Вона обмірковувала «найважливіші державні справи, коли імператор запитує її» (ст. 56).
Спеціальний розділ Конституції був присвячений правам і обов'язкам підданих. На першому місці були обов'язки: сплачувати податки, «служити в армії або флоті». Японським підданим надавалася свобода вибору і зміни місця проживання, забезпечувалася свобода листування і т.д.
Місцеве управління не знайшло свого закріплення в Конституції Японії 1889 року. Воно сформувалося задовго до її прийняття.
258
Розвиток буржуазної дерзісави\ до початку XX століття \
Розділ II
Указами імператора країна була поділена на префектури, міста і сільські округи. Суворе підпорядкування місцевих органів управління центральним було специфічною рисою.» Контроль над місцевим управлінням здійснювало створене 1874 року міністерство внутрішніх справ. ^
На чолі префектур стояли губернатори, яких призначав глава кабінету міністрів. Управління префектурою було зосереджене в трьох відділах: внутрішніх справ, поліції та народної освіти.
У губернатора були дуже широкі повноваження, він мав усю повноту влади в межах префектури, стежив за виконанням указів імператора і розпоряджень уряду.
При губернаторі функціонували префектуріальні збори, що обиралися населенням. Вони складалися, як правило, з тридцяти членів і мали лише дорадчі функції. Префектуріальні збори обирали раду префектури, головою якої був губернатор. Права цих колегіальних органів були дуже обмеженими. Вони обговорювали тільки ті питання, які пропонував їм губернатор.
Управління містами і сільськими округами створювалося за зразком префектуріальних органів.
Предметом особливої турботи імператора були збройні сили. Сам він був верховним командувачем армії і флоту, встановлював, як було сказано в Конституції, «організацію і чисельний склад армії і флоту мирного часу» (ст. 12).
Керівництво збройними силами здійснювала Рада на чолі з військовим міністром. Цю посаду міг займати лише генерал, який перебував на дійсній службі. Він мав право звертатися безпосередньо до імператора в будь-яких питаннях, що стосувалися збройних сил Японської імперії.
У 1872 році в Японії набрав сили Закон про військову повинність. Усі чоловіки, які досягли двадцяти років, незалежно від їх стану повинні були служити в армії. Країна була поділена на шість військових округів, була відкрита військова академія, яка готувала офіцерські кадри.
Відповідно до статті 57 Конституції 1889 року судова влада в Японії була прерогативою глави держави і здійснювалася «судами іменем імператора згідно з законом».
Суди в Японській імперії розділялися на звичайні (районні і окружні суди) і адміністративні. Крім того, існували апеляційні інстанції і Великий суд правосуддя. Голова Великого суду правосуддя, а також го-
259
Історія Лсржчкн і права
Частина грггч
лови апеляційних гудів пріпнлчаїпсч імператором, інші судді — міністром юстиції.
Нижчою ланкою судової системи був одноосібний суддя, який розглядав цивільні І незначні кримінальні справи.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128