41).
Біланам було обіцяно, якщо хтось із них буде оштрафований, то у нього «залишиться недоторканним його реманент» (ст. 20).
Щоправда, інтересам лицарства і міщан у більшості випадків відповідали статті Хартії,- що були спрямовані на упорядкування діяльності судово-адміністративного апарату. Тут підтверджувалися порядки, які склалися після реформ Генріха II, обмежувалися зловживання' королівських чиновників. Хартія, наприклад, залишала в силі широке \ застосування розслідування через присяжних, закріплювала права королівських судів (статті 18-20). Стаття 38 забороняла притягати будь-кого до відповідальності тільки за усною заявою і без свідків, які за-1 слуговують на довіру. «Жодна вільна людина не буде арештована і ув'- 5 язнена в тюрму, або позбавлена майна, або оголошена поза законом, або вигнана, або яким-небудь (іншим) способом знедолена, і ми не | підемо на неї і не пошлемо на неї інакше, як на підставі законного;» вироку рівних їй і за законом країни», — було сказано у статті 39^ Великої хартії вільностей. Близька до неї і стаття 40: «Нікому неї будемо продавати права і справедливості, нікому не будемо відмов-^ ляти в них».
Своєрідно було вирішено питання про контроль за дотриманням Хартії вольностей. З цією метою барони обирали «двадцять п'ять баронів з королівства, кого захочуть», які пови*нні були всіма силами додержувати і охороняти мир і вільності, надані Хартією. У випадках порушення королем Хартії «ті двадцять п'ять баронів разом з общиною всієї землі» будуть примушувати і утискувати королівську владу «всіма способами, якими тільки можуть, тобто шляхом захоплення замків, земель, володінь та всіма іншими способами» (ст. 61), розв'язуючи справжню феодальну війну проти короля.
Оцінка Великої хартії вольностей 1215 року в історичній літературі дуже суперечлива. Деякі історики, насамперед англійські, вважають Хартію «першою англійською конституцією», яка захищала і забезпечувала права і вільності народу. Інші автори називають Велику хартію вольностей одним із найбільш реакційних документів в англійській історії, звинувачуючи її в намаганні ліквідувати централізацію і узаконити політичну роздробленість. Деякі навпаки підкреслюють прогресивне значення Хартії.
Якою ж повинна бути оцінка Великої хартії вольностей? Пере-, дусім слід мати на увазі, що вона не ставила своїм завданням утвердження феодальної роздробленості. Незалежно від бажання великих баронів Хартія насамперед відповідала інтересам лицарства, міщан і частково верхівці вільного селянства. У тих конкретно-історичних умовах Хартія стала документом, який забезпечив подальший розвиток феодальної держави і права в Англії.
Велика хартія вольностей відбивала співвідношення соціально-політичних сил в Англії на початку XIII століття, її прийняття не привело до закінчення конфлікту. Боротьба за її реалізацію тільки розпочиналася. Річ у тім, що через декілька місяців після завершення конфлікту Іоанн Безземельний відмовився від дотримання Хартії. Смерть Іоанна у 1216 році і перехід влади до нового короля Генріха III, здавалося, вичерпали конфлікт. Але боротьба скоро спалахнула з новою силою через те, що король відверто зневажав Велику хартію. Тому Велику хартію вольностей слід було не один раз підтвердити (у 1216, 1217,1225рр.).
У 1258 році озброєні барони, використавши незадоволення широких верств населення політикою Генріха III, примусили короля прийняти так звані Оксфордські провізії, де була передбачена передача виконавчої влади в країні Раді п'ятнадцяти баронів. Однак спроба встановити баронську олігархію не вдалася і 1259 року були прий-
94
95
Частина друга
Історія держаки і права ____Середніх віків_____
няті Вестмінстерські провізії, у яких передбачалися заходи проти зловживання королівських чиновників і феодальних суддів, а також були надані дрібним землевласникам певні гарантії захисту від свавілля з боку великих феодалів.
За таких обставин частина баронів на чолі з графом Симоном де Монфором відокремилася від олігархічного угруповання і вступила в коаліцію з міщанами і лицарством. Під час громадянської війни, яка розпочалася 1263 року, війська Симона де Монфора отримали перемогу над прибічниками короля. Внаслідок цього в 1265 році була скликана перша в історії Англії станово-представницька установа і таким чином здійснився перехід до станово-представницької монархії.
Інакше відбувався розвиток Німеччини, де боротьба за побудову Священної Римської імперії германської нації серйозно ослабляла імператорську владу. Міста, які самі дбали про свій добробут, не надали центральній владі підтримки в боротьбі за об'єднання країни. Дуже слабким був і політичний вплив лицарства, тому Німеччина і на другому етапі розвитку залишилася феодально роздробленою.
Імператор представляв імперію зовні, однак у ставленні до князів він був лише «першим серед рівних». Імператорський титул по черзі надавався представникам різних династій, а з 1254 року по 1273 рік у Німеччині взагалі не було імператора. Фактично влада в роздробленій країні опинилася в руках декількох курфюрстів (князів-ви-борців), які обирали імператора.
У 1356 році «Золота булла», видана імператором Карлом IV, юри-дично закріпила практику, яка вже склалася. Обрання імператора визнавалося справою семи курфюрстів (маркграфа Бранденбурзько-го, герцога Саксонського, архієпископа Кельнського та ін.). Булла чітко визначала процедуру обрання, передбачала перетворення колегії курфюрстів на постійно діючий орган державного управління. Щорічно повинен був скликатися з'їзд колегії курфюрстів для обговорення державних справ. Колегія курфюрстів мала право судити імператора, ставити питання про його зміщення.
Золота булла була справді «золотою» для князів-виборців, бо визнавала політичну самостійність курфюрстів, їх рівність з імператором. Ккязі-виборці збирали мито, карбували монету, мали право вищої юрисдикції-. Війни між ними були узаконені. Таким чином, роздробленість Німеччини в другому періоді її розвитку отримала своє законодавче закріплення.
Феодальна держава і право _____в країнах Європи____
л
Розділ І
Багато своєрідного мала і феодальна Польща, вступаючи в другий період свого розвитку.
Успіхи політики об'єднання привели в Польщі до створення єдиної держави. Але централізованою Польща так і не стала. Королівська влада залишалася слабкою, її обмежували різного роду договори і зобов'язання. Німецька колонізація польських міст стала причиною того, що король не отримав підтримки міщан. Це було на користь польському дворянству — шляхті, яка фактично стала господарем становища. Ось чому про станово-представницьку монархію в Польщі можна говорити лише з багатьма застереженнями.
Дещо подібне відбувалося і в Чехії. Керівне становище в чеських містах, як і в Польщі, належало німецькому патриціату. Чеські королі були змушені шукати собі підтримки лише з боку дрібного і середнього дворянства. Тому станово-представницька монархія в Чехії не набула свого повного розвитку.
Станово-представницькі установи. Всюди на другому етапі розвитку феодальної державності оформлюються специфічні станово-представницькі установи, які включали до свого складу представників основних станів:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128
Біланам було обіцяно, якщо хтось із них буде оштрафований, то у нього «залишиться недоторканним його реманент» (ст. 20).
Щоправда, інтересам лицарства і міщан у більшості випадків відповідали статті Хартії,- що були спрямовані на упорядкування діяльності судово-адміністративного апарату. Тут підтверджувалися порядки, які склалися після реформ Генріха II, обмежувалися зловживання' королівських чиновників. Хартія, наприклад, залишала в силі широке \ застосування розслідування через присяжних, закріплювала права королівських судів (статті 18-20). Стаття 38 забороняла притягати будь-кого до відповідальності тільки за усною заявою і без свідків, які за-1 слуговують на довіру. «Жодна вільна людина не буде арештована і ув'- 5 язнена в тюрму, або позбавлена майна, або оголошена поза законом, або вигнана, або яким-небудь (іншим) способом знедолена, і ми не | підемо на неї і не пошлемо на неї інакше, як на підставі законного;» вироку рівних їй і за законом країни», — було сказано у статті 39^ Великої хартії вільностей. Близька до неї і стаття 40: «Нікому неї будемо продавати права і справедливості, нікому не будемо відмов-^ ляти в них».
Своєрідно було вирішено питання про контроль за дотриманням Хартії вольностей. З цією метою барони обирали «двадцять п'ять баронів з королівства, кого захочуть», які пови*нні були всіма силами додержувати і охороняти мир і вільності, надані Хартією. У випадках порушення королем Хартії «ті двадцять п'ять баронів разом з общиною всієї землі» будуть примушувати і утискувати королівську владу «всіма способами, якими тільки можуть, тобто шляхом захоплення замків, земель, володінь та всіма іншими способами» (ст. 61), розв'язуючи справжню феодальну війну проти короля.
Оцінка Великої хартії вольностей 1215 року в історичній літературі дуже суперечлива. Деякі історики, насамперед англійські, вважають Хартію «першою англійською конституцією», яка захищала і забезпечувала права і вільності народу. Інші автори називають Велику хартію вольностей одним із найбільш реакційних документів в англійській історії, звинувачуючи її в намаганні ліквідувати централізацію і узаконити політичну роздробленість. Деякі навпаки підкреслюють прогресивне значення Хартії.
Якою ж повинна бути оцінка Великої хартії вольностей? Пере-, дусім слід мати на увазі, що вона не ставила своїм завданням утвердження феодальної роздробленості. Незалежно від бажання великих баронів Хартія насамперед відповідала інтересам лицарства, міщан і частково верхівці вільного селянства. У тих конкретно-історичних умовах Хартія стала документом, який забезпечив подальший розвиток феодальної держави і права в Англії.
Велика хартія вольностей відбивала співвідношення соціально-політичних сил в Англії на початку XIII століття, її прийняття не привело до закінчення конфлікту. Боротьба за її реалізацію тільки розпочиналася. Річ у тім, що через декілька місяців після завершення конфлікту Іоанн Безземельний відмовився від дотримання Хартії. Смерть Іоанна у 1216 році і перехід влади до нового короля Генріха III, здавалося, вичерпали конфлікт. Але боротьба скоро спалахнула з новою силою через те, що король відверто зневажав Велику хартію. Тому Велику хартію вольностей слід було не один раз підтвердити (у 1216, 1217,1225рр.).
У 1258 році озброєні барони, використавши незадоволення широких верств населення політикою Генріха III, примусили короля прийняти так звані Оксфордські провізії, де була передбачена передача виконавчої влади в країні Раді п'ятнадцяти баронів. Однак спроба встановити баронську олігархію не вдалася і 1259 року були прий-
94
95
Частина друга
Історія держаки і права ____Середніх віків_____
няті Вестмінстерські провізії, у яких передбачалися заходи проти зловживання королівських чиновників і феодальних суддів, а також були надані дрібним землевласникам певні гарантії захисту від свавілля з боку великих феодалів.
За таких обставин частина баронів на чолі з графом Симоном де Монфором відокремилася від олігархічного угруповання і вступила в коаліцію з міщанами і лицарством. Під час громадянської війни, яка розпочалася 1263 року, війська Симона де Монфора отримали перемогу над прибічниками короля. Внаслідок цього в 1265 році була скликана перша в історії Англії станово-представницька установа і таким чином здійснився перехід до станово-представницької монархії.
Інакше відбувався розвиток Німеччини, де боротьба за побудову Священної Римської імперії германської нації серйозно ослабляла імператорську владу. Міста, які самі дбали про свій добробут, не надали центральній владі підтримки в боротьбі за об'єднання країни. Дуже слабким був і політичний вплив лицарства, тому Німеччина і на другому етапі розвитку залишилася феодально роздробленою.
Імператор представляв імперію зовні, однак у ставленні до князів він був лише «першим серед рівних». Імператорський титул по черзі надавався представникам різних династій, а з 1254 року по 1273 рік у Німеччині взагалі не було імператора. Фактично влада в роздробленій країні опинилася в руках декількох курфюрстів (князів-ви-борців), які обирали імператора.
У 1356 році «Золота булла», видана імператором Карлом IV, юри-дично закріпила практику, яка вже склалася. Обрання імператора визнавалося справою семи курфюрстів (маркграфа Бранденбурзько-го, герцога Саксонського, архієпископа Кельнського та ін.). Булла чітко визначала процедуру обрання, передбачала перетворення колегії курфюрстів на постійно діючий орган державного управління. Щорічно повинен був скликатися з'їзд колегії курфюрстів для обговорення державних справ. Колегія курфюрстів мала право судити імператора, ставити питання про його зміщення.
Золота булла була справді «золотою» для князів-виборців, бо визнавала політичну самостійність курфюрстів, їх рівність з імператором. Ккязі-виборці збирали мито, карбували монету, мали право вищої юрисдикції-. Війни між ними були узаконені. Таким чином, роздробленість Німеччини в другому періоді її розвитку отримала своє законодавче закріплення.
Феодальна держава і право _____в країнах Європи____
л
Розділ І
Багато своєрідного мала і феодальна Польща, вступаючи в другий період свого розвитку.
Успіхи політики об'єднання привели в Польщі до створення єдиної держави. Але централізованою Польща так і не стала. Королівська влада залишалася слабкою, її обмежували різного роду договори і зобов'язання. Німецька колонізація польських міст стала причиною того, що король не отримав підтримки міщан. Це було на користь польському дворянству — шляхті, яка фактично стала господарем становища. Ось чому про станово-представницьку монархію в Польщі можна говорити лише з багатьма застереженнями.
Дещо подібне відбувалося і в Чехії. Керівне становище в чеських містах, як і в Польщі, належало німецькому патриціату. Чеські королі були змушені шукати собі підтримки лише з боку дрібного і середнього дворянства. Тому станово-представницька монархія в Чехії не набула свого повного розвитку.
Станово-представницькі установи. Всюди на другому етапі розвитку феодальної державності оформлюються специфічні станово-представницькі установи, які включали до свого складу представників основних станів:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128