В Болівії почалася тривала смуга політичної нестійкості.
В цілому держави Латинської Америки були президентськими республіками. В деяких країнах президент обирався за зразком США посередніми виборами. Так, в Аргентині глава держави і віце-президент визначалися колегією вибірників. В інших державах (Бразилія, Перу, Болівія) президент обирався прямим голосуванням.
Характерною особливістю державно-правової і політико-пар-тійної структури латиноамериканських держав був кауділізм — політичне лідерство, яке базувалося на персональному авторитеті диктатора і військовій силі групування, що мало владу або боролося за неї. Військові диктатори — каудільо спиралися на місцевих поміщиків, власні збройні загони, використовували політичні партії.
Державні перевороти ставали звичайним явищем у більшості латиноамериканських держав, що призводило до соціальної нестабільності. Так, у Колумбії було в цей період розв'язано двадцять сім громадянських воєн. Суперницькі угруповання Болівії до 1898 року зробили більше шістдесяти переворотів, жертвами яких стали шість президентів. У Гондурасі до 1903 року сто п'ятнадцять разів змінювалася влада.
Диктатори, які здійснювали державні перевороти, і політичні угруповання, що їх підтримували, намагалися посилити свою владу шляхом пристосування всього державного апарату до своїх політичних інтересів. У зв'язку з цим каудільо, як правило, скасовували раніше діючі конституції і організовували розробку і «прийняття» нових конституційних актів. Так, в Еквадорі в XIX столітті змінилося дванадцять конституцій, у Болівії — дев'ять, в Колумбії — одинадцять, в Венесуелі — одинадцять і т.д.
Сполучені Штати використовують каудилізм у своїх інтересах. Диктатури, які встановлювалися за допомогою США (у Венесуелі, Панамі, на Гаїті), були найбільш антинародними і найбільш терористичними.
Глава VIII КОЛОНІАЛЬНІ ІМПЕРІЇ
Великі географічні відкриття XV століття поклали початок гострій боротьбі європейських держав за нові невідомі землі. Першими на
270
Розвиток буржуазної держави \ до початку XX століття___ \
Розділ II
шлях загарбання далеких земель вступили Іспанія і Португалія і деякий час безроздільно панували на морях і океанах. Але поступово й інші держави Європи починають провадити політику колоніальних захватів. Боротьба між ними за нові володіння особливо загострилась у XVIII столітті, коли була підірвана колоніальна монополія Іспанії та Португалії і на перше місце серед держав-колонізаторів вийшли Англія, Франція і Голландія.
Британська колоніальна імперія. Спочатку Англія проводила лише розвідку заморських територій, дозволяючи своїм піратам (Рейлі, Дрейку) нападати на іспанські і португальські кораблі і грабувати їх. У XVII столітті в боротьбу вступають англійські торговельні компанії, а Ост-Індська компанія отримує Хартію на монопольну торгівлю з Індією.
Англійці проникають у Північну Америку, ведуть боротьбу з Францією у Вест-Індії. У XIX столітті Англія захоплює Індію, починає війну проти Афганістану і Китаю, вторгається в Ефіопію, Бірму. На кінець XIX століття Англія стає найбільшою колоніальною імперією світу, її володіння можна знайти на всіх материках: в Америці — Канада, в Африці — Нігерія, Гана, Кенія, Родезія та ін., в Азії—Індія, Бірма, Цейлон, Малайя, в Європі — Ірландія, Гібралтар, Мальта, а також Австралія, Нова Зеландія і численні острова в морях і океанах. А це означало, що на землях Британської колоніальної імперії проживала одна п'ята усього населення земної кулі.
Щоб утримувати колоніальні володіння в покорі, застосовувалося відверте насильство. Але загострення національно-визвольної боротьби, досвід війни за незалежність у Північній Америці змусили метрополію шукати більш ефективних форм управління колоніями.
Слід визнати, що англійська промислова буржуазія створила досить гнучку систему управління, побудовану на принципі «розділяй і пануй», яка дозволяла підтримувати колоніальний режим. Опір місцевого населення придушувався, знищувалися цілі племена (плем'я коса — в Південній Америці, маорі — в Новій Зеландії), і робилося це часто «чужими руками» (німецькі солдати в Північній Америці, сипаї в Індії).
Законодавча влада в Британській колоніальній імперії належала парламенту, а також уряду, який міг видавати нормативні акти для колоній у вигляді «наказів короля у Раді». В 1768 році з'явилася спеціальна посада державного секретаря у справах колоній, а 1854 року було створено міністерство колоній. Вищою апеляційною інстанцією
271
Частина третя
Історія держави і права ______Нового часу____
для судових установ колоній був Судовий комітет Таємної ради Великобританії.
Організація колоніального управління визначалася поділом британських колоній на «завойовані» і «переселенські». Перші з них були зовсім позбавлені політичної автономії. На чолі таких колоній стояли генерал-губернатори або губернатори, які управляли колоніями від імені корони. Тут панували британські чиновники, поліція, судді. Місцеве населення не брало участі в управлінні. В деяких «завойованих» колоніях створювалися представницькі органи як дорадчі установи при генерал-губернаторі.
Такими колоніями були африканські володіння — Нігерія, Кенія, Золотий Берег та ін.
Певна своєрідність в управлінні була притаманна Індії, яку Англія загарбала в XVIII столітті. До 1773 року необмеженим господарем англійських володінь в Індії була Ост-Індська компанія. Однак наприкінці XVIII століття над колонією встановлюється контроль парламенту Англії, а надалі в Індію призначається генерал-губернатор. За Актом 1784 року управління Індією було поділено між Секретним комітетом Ост-Індської компанії і Контрольною радою англійського уряду. Поступово створюються адміністративно-податковий і поліцейський апарат колонізаторів, судова система, військові сили, до складу яких включали підрозділи з корінних мешканців Індії.
Повстання в 1857 році сипаїв — індійських солдатів, які перебували на англійській службі, примусило британський уряд змінити систему управління Індією. Влада Ост-Індської компанії була ліквідована. Главою індійської адміністрації був проголошений генерал-губернатор (віце-король), який був підпорядкований спеціально створеному міністерству у справах Індії. У 1877 році англійську королеву Вікторію урочисто проголосили імператрицею Індії. Таким чином, управління повністю опинилося в руках англійців, місцеве населення ніякої участі в ньому не браіо.
Інша система управління склалася в колоніях, де переважною частиною населення були переселенці з самої Англії та інших європейських країн. Такими були північноамериканські колонії, Австралія, Нова Зеландія. З самого початку вони перебували в більш сприятливих умовах, і тут поступово утворився режим адміністративної, а з часом і політичної автономії.
У середині XVIII століття в таких колоніях почалося створення представницьких органів самоврядування. Однак колоніальні парла-
272
Розвиток буржуазної дерлсаки
до початку XX сто.іітпія __ \____
Розділ II
менти були обмежені у своїх правах, бо вища законодавча, виконавча і судова влада залишалась у британських генерал-губернаторів. Першою з переселенських колоній дістає фактичне самоврядування Канада, в окремих провінціях якої з'являється інститут відповідального уряду.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128
В цілому держави Латинської Америки були президентськими республіками. В деяких країнах президент обирався за зразком США посередніми виборами. Так, в Аргентині глава держави і віце-президент визначалися колегією вибірників. В інших державах (Бразилія, Перу, Болівія) президент обирався прямим голосуванням.
Характерною особливістю державно-правової і політико-пар-тійної структури латиноамериканських держав був кауділізм — політичне лідерство, яке базувалося на персональному авторитеті диктатора і військовій силі групування, що мало владу або боролося за неї. Військові диктатори — каудільо спиралися на місцевих поміщиків, власні збройні загони, використовували політичні партії.
Державні перевороти ставали звичайним явищем у більшості латиноамериканських держав, що призводило до соціальної нестабільності. Так, у Колумбії було в цей період розв'язано двадцять сім громадянських воєн. Суперницькі угруповання Болівії до 1898 року зробили більше шістдесяти переворотів, жертвами яких стали шість президентів. У Гондурасі до 1903 року сто п'ятнадцять разів змінювалася влада.
Диктатори, які здійснювали державні перевороти, і політичні угруповання, що їх підтримували, намагалися посилити свою владу шляхом пристосування всього державного апарату до своїх політичних інтересів. У зв'язку з цим каудільо, як правило, скасовували раніше діючі конституції і організовували розробку і «прийняття» нових конституційних актів. Так, в Еквадорі в XIX столітті змінилося дванадцять конституцій, у Болівії — дев'ять, в Колумбії — одинадцять, в Венесуелі — одинадцять і т.д.
Сполучені Штати використовують каудилізм у своїх інтересах. Диктатури, які встановлювалися за допомогою США (у Венесуелі, Панамі, на Гаїті), були найбільш антинародними і найбільш терористичними.
Глава VIII КОЛОНІАЛЬНІ ІМПЕРІЇ
Великі географічні відкриття XV століття поклали початок гострій боротьбі європейських держав за нові невідомі землі. Першими на
270
Розвиток буржуазної держави \ до початку XX століття___ \
Розділ II
шлях загарбання далеких земель вступили Іспанія і Португалія і деякий час безроздільно панували на морях і океанах. Але поступово й інші держави Європи починають провадити політику колоніальних захватів. Боротьба між ними за нові володіння особливо загострилась у XVIII столітті, коли була підірвана колоніальна монополія Іспанії та Португалії і на перше місце серед держав-колонізаторів вийшли Англія, Франція і Голландія.
Британська колоніальна імперія. Спочатку Англія проводила лише розвідку заморських територій, дозволяючи своїм піратам (Рейлі, Дрейку) нападати на іспанські і португальські кораблі і грабувати їх. У XVII столітті в боротьбу вступають англійські торговельні компанії, а Ост-Індська компанія отримує Хартію на монопольну торгівлю з Індією.
Англійці проникають у Північну Америку, ведуть боротьбу з Францією у Вест-Індії. У XIX столітті Англія захоплює Індію, починає війну проти Афганістану і Китаю, вторгається в Ефіопію, Бірму. На кінець XIX століття Англія стає найбільшою колоніальною імперією світу, її володіння можна знайти на всіх материках: в Америці — Канада, в Африці — Нігерія, Гана, Кенія, Родезія та ін., в Азії—Індія, Бірма, Цейлон, Малайя, в Європі — Ірландія, Гібралтар, Мальта, а також Австралія, Нова Зеландія і численні острова в морях і океанах. А це означало, що на землях Британської колоніальної імперії проживала одна п'ята усього населення земної кулі.
Щоб утримувати колоніальні володіння в покорі, застосовувалося відверте насильство. Але загострення національно-визвольної боротьби, досвід війни за незалежність у Північній Америці змусили метрополію шукати більш ефективних форм управління колоніями.
Слід визнати, що англійська промислова буржуазія створила досить гнучку систему управління, побудовану на принципі «розділяй і пануй», яка дозволяла підтримувати колоніальний режим. Опір місцевого населення придушувався, знищувалися цілі племена (плем'я коса — в Південній Америці, маорі — в Новій Зеландії), і робилося це часто «чужими руками» (німецькі солдати в Північній Америці, сипаї в Індії).
Законодавча влада в Британській колоніальній імперії належала парламенту, а також уряду, який міг видавати нормативні акти для колоній у вигляді «наказів короля у Раді». В 1768 році з'явилася спеціальна посада державного секретаря у справах колоній, а 1854 року було створено міністерство колоній. Вищою апеляційною інстанцією
271
Частина третя
Історія держави і права ______Нового часу____
для судових установ колоній був Судовий комітет Таємної ради Великобританії.
Організація колоніального управління визначалася поділом британських колоній на «завойовані» і «переселенські». Перші з них були зовсім позбавлені політичної автономії. На чолі таких колоній стояли генерал-губернатори або губернатори, які управляли колоніями від імені корони. Тут панували британські чиновники, поліція, судді. Місцеве населення не брало участі в управлінні. В деяких «завойованих» колоніях створювалися представницькі органи як дорадчі установи при генерал-губернаторі.
Такими колоніями були африканські володіння — Нігерія, Кенія, Золотий Берег та ін.
Певна своєрідність в управлінні була притаманна Індії, яку Англія загарбала в XVIII столітті. До 1773 року необмеженим господарем англійських володінь в Індії була Ост-Індська компанія. Однак наприкінці XVIII століття над колонією встановлюється контроль парламенту Англії, а надалі в Індію призначається генерал-губернатор. За Актом 1784 року управління Індією було поділено між Секретним комітетом Ост-Індської компанії і Контрольною радою англійського уряду. Поступово створюються адміністративно-податковий і поліцейський апарат колонізаторів, судова система, військові сили, до складу яких включали підрозділи з корінних мешканців Індії.
Повстання в 1857 році сипаїв — індійських солдатів, які перебували на англійській службі, примусило британський уряд змінити систему управління Індією. Влада Ост-Індської компанії була ліквідована. Главою індійської адміністрації був проголошений генерал-губернатор (віце-король), який був підпорядкований спеціально створеному міністерству у справах Індії. У 1877 році англійську королеву Вікторію урочисто проголосили імператрицею Індії. Таким чином, управління повністю опинилося в руках англійців, місцеве населення ніякої участі в ньому не браіо.
Інша система управління склалася в колоніях, де переважною частиною населення були переселенці з самої Англії та інших європейських країн. Такими були північноамериканські колонії, Австралія, Нова Зеландія. З самого початку вони перебували в більш сприятливих умовах, і тут поступово утворився режим адміністративної, а з часом і політичної автономії.
У середині XVIII століття в таких колоніях почалося створення представницьких органів самоврядування. Однак колоніальні парла-
272
Розвиток буржуазної дерлсаки
до початку XX сто.іітпія __ \____
Розділ II
менти були обмежені у своїх правах, бо вища законодавча, виконавча і судова влада залишалась у британських генерал-губернаторів. Першою з переселенських колоній дістає фактичне самоврядування Канада, в окремих провінціях якої з'являється інститут відповідального уряду.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128