| кої буржуазії. Вони ажніяк не домагалися рішучого зламу феодально-1 абсолютистського ладу, їх ідеалом була цензова конституційна монархіям
Відповідно до цього конституціоналісти 1791 року розробилй| Конституцію, яка, на їх погляд, повинна була стати завершальним том революції. Конституція зберегла за дворянством право на землю| і феодальні повинності і водночас закріпила панування буржуазії. Вона! зафіксувала компроміс між цими класами Франції і, таким чином,"! відступила від принципів Декларації прав людини і громадянина.
За Конституцією 1791 року Франція ставала конституційною мо-| нархією, яка спиралася на принцип розподілу влади. Законодавча вла*| да передавалася однопалатним Національним зборам, що формувалися на основі цензового виборчого права з розподілом громадян на| «активних» і «пасивних». До виключної компетенції Національних^ зборів належало право вирішувати розмір державних прибутків| і витрат, справи війни і миру, розробку питань законодавства, введен-; ня нових посад та ін..
Виконавча влада належала королю і міністрам, яких він призначав. Особа короля вважалася за Конституцією «священною і недоторкан-5 ною». У його руках була зосереджена найвища виконавча влада, від нього залежало призначення і звільнення міністрів. Однак виконавча г влада за Конституцією повинна була функціонувати відповідно до за-; конів, прийнятих Національними зборами. Судова влада оголошувалася незалежною від Національних зборів і короля. Разом з тим суди не мали права втручатися в здійснення законодавчої влади і діяльність органів врядування. Суддів обирали на основі цензового виборчого права.
Конституція 1791 року формально проголосила буржуазні права і свободи (свободу совісті, право на збори, право на скарги й петиції до уряду та ін.), але не давала жодних гарантій їх здійснення. Більше того, різного роду обмеження зводили нанівець проголошені свободи.
У вересні 1791 року Установчі збори було розпущено. Людовик' XVI підписав Конституцію, почалося комплектування нових державних органів. •
Виникнення бурзісуазної ___дерзіеави і права___
л
Розділ І
На цьому велика буржуазія визнала революцію остаточно завершеною. Вона була цілком задоволена досягнутим. Партія конституціоналістів фактично виконала свою програму. Першого жовтня 1791 року були скликані Національні збори, які розпочали свою роботу.
Однак народні маси не задовольнили наслідки революції. Вони розглядали події, що сталися, лиш як початок революційних перетворень, вимагали продовження і поглиблення революції. Селянство посилювало боротьбу за повну ліквідацію дворянського землеволодіння, за скасування феодальних повинностей. Все рішучішою ставала і боротьба міського населення.
Уряд використав силу для придушення народних виступів, у райони селянських заворушень були направлені загони національної гвардії. У липні 1791 року на Марсовому полі підступно розстріляли неозброєну демонстрацію парижан, які зібралися для прийняття петиції з осудом монархії. Так буржуазія застосувала зброю проти свого недавнього союзника — народу. Всі ці події свідчили про те, що велика буржуазія перетворювалася на реакційну силу.
У таких умовах король та його оточення розробили плани контрреволюційного перевороту. Багато дворян емігрувало з Франції, по-кладаючи надії на іноземну інтервенцію. Намагався втекти за кордон і Людовик XVI.
Двадцятого квітня 1792 року Національні збори, щоб попередити удар контрреволюції, самі оголосили війну австрійському імператору. Але вагання і навмисна бездіяльність уряду, зрада дворян-офі-церів спричинили поразку французької армії. Все це змусило народ знову взяти долю революції у свої руки. Добровольці-волонтери з усіх кінців Франції прибували в Париж, щоб звідси вирушити на боротьбу з ворогом. Народ, відчувши зраду в королівському палаці, вимагав скинення Людовика XVI.
Десятого серпня 1792 року в Парижі спалахнуло збройне повстання. Керувала ним Революційна комуна Парижа. Людовика XVI було заарештовано. Панування конституціоналістів закінчилося; Конституція 1791 року втратила свою силу. Було оголошено скликання нового найвищого органу влади — Національного конвенту, у виборах якого мали брати участь усі французи, яким виповнився двадцять один рік. Все це означало, що народні маси зуміли підкорити революцію своїм інтересам, повести її далі.
Повстання 10 серпня 1792 року знаменувало вступ буржуазної революції у Франції в другий етап її розвитку з хронологічними рам-
166
167
Частина третя
Історія держави І праве " Нового час
ками від 10 серпня 1792 року до 2 червня 1793 року Повстання ня покінчило і з монархією, і з політичним пануванням ко» налістів. Керівна роль на другому етапі революції перейшла рондистів — політичного угруповання, яке виражало інт говельно-промислової, в першу чергу провінційної буржуазій й увійшли до складу Тимчасової ради — нового уряду
Жирондисти ніяк не прагнули серйозних революційних вий рень. Але на їхню політику впливало існування Революцій ни, яка виступала сміливо і рішуче, обстоювала інтереси Суттєвого значення набувало й існування якобінців — дріб азної партії, яка боролася разом з народом за послідовне завдань буржуазної революції.
Щоб отримати голоси на виборах до Конвенту, жирондист велося вжити певних заходів в інтересах селянства. Вони продаж емігрантських земель, припинили судові справи претензіями феодалів до селян. Але невдовзі самі жирої прагнули завершити революцію, побоюючись її розвитку.. ї*|
Про співвідношення сил на другому етапі революції склад Конвенту, що розпочав роботу у вересні 1792 було обрано 750 депутатів; серед них близько 200 жирондисті близно 100 якобінців. Більшість депутатів не входила в ці ня. Залежно від обставин вони підтримували або жиро якобінців. Це нестійке угруповання іронічно називали «бол^
З особливою гостротою напруженість політичної бо_ венті виявилася в ті дні, коли йому випало вирішувати долкйі Людовик XVI був засуджений Конвентом. За страту короля ""* лося 387 депутатів, проти — 334. Але й ця незначна переваг^ була забезпечена завдяки якобінцям, які наполягли на голосуванні.
Третього вересня 1792 року Франція стала Республікою.' Жирондисти були проти подальшого розвитку револю: " намагалися стримати її, сковували сили народу в боротьбі нішніх ворогів та їх контрреволюційних пособників у самій! Подібно до того, як це було з конституціоналістами, жиро "^ 1793 році перетворилися на контрреволюційну силу.
Все це ускладнювалося тим, що різко погіршилося е становище Франції. Аграрне питання все ще не було вирії лянські заворушення не вщухали. Особливої гостроти на п< року набула продовольча проблема. До Конвенту надходила
168
икнення чурмсуазної держачи і права
л
Розділ І
на скарг на те, що народ голодує. А в цей час спекулянти безие-
вно підвищували ціни, штучно створювали нестачу продуктів хар-
ання. У таких умовах акгивізувалася контрреволюція. Армії єврейської коаліції, до якої приєднались Англія, Іспанія й Голландія, "лька разів завдали поразки французьким'.вшськам. Спалахнули заколоти і в самій країні. Так, у березні 1793 року почався роялістський заколот у селянській провінції Вандеї.
Незадоволення народних мас політикою жирондистів вилилося V збройне повстання.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128
Відповідно до цього конституціоналісти 1791 року розробилй| Конституцію, яка, на їх погляд, повинна була стати завершальним том революції. Конституція зберегла за дворянством право на землю| і феодальні повинності і водночас закріпила панування буржуазії. Вона! зафіксувала компроміс між цими класами Франції і, таким чином,"! відступила від принципів Декларації прав людини і громадянина.
За Конституцією 1791 року Франція ставала конституційною мо-| нархією, яка спиралася на принцип розподілу влади. Законодавча вла*| да передавалася однопалатним Національним зборам, що формувалися на основі цензового виборчого права з розподілом громадян на| «активних» і «пасивних». До виключної компетенції Національних^ зборів належало право вирішувати розмір державних прибутків| і витрат, справи війни і миру, розробку питань законодавства, введен-; ня нових посад та ін..
Виконавча влада належала королю і міністрам, яких він призначав. Особа короля вважалася за Конституцією «священною і недоторкан-5 ною». У його руках була зосереджена найвища виконавча влада, від нього залежало призначення і звільнення міністрів. Однак виконавча г влада за Конституцією повинна була функціонувати відповідно до за-; конів, прийнятих Національними зборами. Судова влада оголошувалася незалежною від Національних зборів і короля. Разом з тим суди не мали права втручатися в здійснення законодавчої влади і діяльність органів врядування. Суддів обирали на основі цензового виборчого права.
Конституція 1791 року формально проголосила буржуазні права і свободи (свободу совісті, право на збори, право на скарги й петиції до уряду та ін.), але не давала жодних гарантій їх здійснення. Більше того, різного роду обмеження зводили нанівець проголошені свободи.
У вересні 1791 року Установчі збори було розпущено. Людовик' XVI підписав Конституцію, почалося комплектування нових державних органів. •
Виникнення бурзісуазної ___дерзіеави і права___
л
Розділ І
На цьому велика буржуазія визнала революцію остаточно завершеною. Вона була цілком задоволена досягнутим. Партія конституціоналістів фактично виконала свою програму. Першого жовтня 1791 року були скликані Національні збори, які розпочали свою роботу.
Однак народні маси не задовольнили наслідки революції. Вони розглядали події, що сталися, лиш як початок революційних перетворень, вимагали продовження і поглиблення революції. Селянство посилювало боротьбу за повну ліквідацію дворянського землеволодіння, за скасування феодальних повинностей. Все рішучішою ставала і боротьба міського населення.
Уряд використав силу для придушення народних виступів, у райони селянських заворушень були направлені загони національної гвардії. У липні 1791 року на Марсовому полі підступно розстріляли неозброєну демонстрацію парижан, які зібралися для прийняття петиції з осудом монархії. Так буржуазія застосувала зброю проти свого недавнього союзника — народу. Всі ці події свідчили про те, що велика буржуазія перетворювалася на реакційну силу.
У таких умовах король та його оточення розробили плани контрреволюційного перевороту. Багато дворян емігрувало з Франції, по-кладаючи надії на іноземну інтервенцію. Намагався втекти за кордон і Людовик XVI.
Двадцятого квітня 1792 року Національні збори, щоб попередити удар контрреволюції, самі оголосили війну австрійському імператору. Але вагання і навмисна бездіяльність уряду, зрада дворян-офі-церів спричинили поразку французької армії. Все це змусило народ знову взяти долю революції у свої руки. Добровольці-волонтери з усіх кінців Франції прибували в Париж, щоб звідси вирушити на боротьбу з ворогом. Народ, відчувши зраду в королівському палаці, вимагав скинення Людовика XVI.
Десятого серпня 1792 року в Парижі спалахнуло збройне повстання. Керувала ним Революційна комуна Парижа. Людовика XVI було заарештовано. Панування конституціоналістів закінчилося; Конституція 1791 року втратила свою силу. Було оголошено скликання нового найвищого органу влади — Національного конвенту, у виборах якого мали брати участь усі французи, яким виповнився двадцять один рік. Все це означало, що народні маси зуміли підкорити революцію своїм інтересам, повести її далі.
Повстання 10 серпня 1792 року знаменувало вступ буржуазної революції у Франції в другий етап її розвитку з хронологічними рам-
166
167
Частина третя
Історія держави І праве " Нового час
ками від 10 серпня 1792 року до 2 червня 1793 року Повстання ня покінчило і з монархією, і з політичним пануванням ко» налістів. Керівна роль на другому етапі революції перейшла рондистів — політичного угруповання, яке виражало інт говельно-промислової, в першу чергу провінційної буржуазій й увійшли до складу Тимчасової ради — нового уряду
Жирондисти ніяк не прагнули серйозних революційних вий рень. Але на їхню політику впливало існування Революцій ни, яка виступала сміливо і рішуче, обстоювала інтереси Суттєвого значення набувало й існування якобінців — дріб азної партії, яка боролася разом з народом за послідовне завдань буржуазної революції.
Щоб отримати голоси на виборах до Конвенту, жирондист велося вжити певних заходів в інтересах селянства. Вони продаж емігрантських земель, припинили судові справи претензіями феодалів до селян. Але невдовзі самі жирої прагнули завершити революцію, побоюючись її розвитку.. ї*|
Про співвідношення сил на другому етапі революції склад Конвенту, що розпочав роботу у вересні 1792 було обрано 750 депутатів; серед них близько 200 жирондисті близно 100 якобінців. Більшість депутатів не входила в ці ня. Залежно від обставин вони підтримували або жиро якобінців. Це нестійке угруповання іронічно називали «бол^
З особливою гостротою напруженість політичної бо_ венті виявилася в ті дні, коли йому випало вирішувати долкйі Людовик XVI був засуджений Конвентом. За страту короля ""* лося 387 депутатів, проти — 334. Але й ця незначна переваг^ була забезпечена завдяки якобінцям, які наполягли на голосуванні.
Третього вересня 1792 року Франція стала Республікою.' Жирондисти були проти подальшого розвитку револю: " намагалися стримати її, сковували сили народу в боротьбі нішніх ворогів та їх контрреволюційних пособників у самій! Подібно до того, як це було з конституціоналістами, жиро "^ 1793 році перетворилися на контрреволюційну силу.
Все це ускладнювалося тим, що різко погіршилося е становище Франції. Аграрне питання все ще не було вирії лянські заворушення не вщухали. Особливої гостроти на п< року набула продовольча проблема. До Конвенту надходила
168
икнення чурмсуазної держачи і права
л
Розділ І
на скарг на те, що народ голодує. А в цей час спекулянти безие-
вно підвищували ціни, штучно створювали нестачу продуктів хар-
ання. У таких умовах акгивізувалася контрреволюція. Армії єврейської коаліції, до якої приєднались Англія, Іспанія й Голландія, "лька разів завдали поразки французьким'.вшськам. Спалахнули заколоти і в самій країні. Так, у березні 1793 року почався роялістський заколот у селянській провінції Вандеї.
Незадоволення народних мас політикою жирондистів вилилося V збройне повстання.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128