Дуже часто лихварі позичали гроші під заклад землі або за пра-60 стягати ренту, практикувалась іпотека, коли закладена земля зали-Піалась у боржника, але з виплатою боржникам установленої ренти.
У феодальній Англії розрізнялися два види договорів: формальні,
**! Укладалися з дотриманням установленої процедури, і неформальні,
^° прості. «Загальне право» надавало захист тільки формальним до-
в°Рам, прості договори захищалися лише «правом справедливості».
118
119
Частина друга
Історія держави І праіа~ _ Середні* віків
Сімейне право розвивалося під сильним впливом церкви. ] і сім'я регулювалися в основному нормами канонічного пр століття існує твердження, що шлюб є особливим таїнством, а; ним хрещенню. Звідси походила заборона розлучення і пс них зв'язків. У Візантії розлучення визнавалося, але кількіс водів до цього була різко скорочена. Не допускався шлюб між! кими родичами. Шлюбний вік був досить низьким: для чоле чотирнадцять років, для жінки — дванадцять.
Особисті стосунки подружжя також визначалися кано правом: зверхність чоловіка, безумовне підкорення йому, спільне проживання і т.д. Однак майнові стосунки подру різними не тільки в окремих країнах, а навіть у різних регіс це було, наприклад, в північній та південній Франції. В ода падку діяв режим спільності майна подружжя, яким розпор чоловік, в іншому разі існував роздільний режим майна.
Як правило, жінка не могла розпоряджатися майном І лу чоловіка. Так, в Англії заміжня жінка не мала права само| укладати договори, складати заповіт тощо без згоди чоловіки да, в Німеччині в роздільному майні виділялися частки, які І валися і переходили в спадщину окремо. До них належали І особистого користування жінки, прикраси і т.ін.
У спадковому праві Англії та Франції найбільш хара інститутом був майорат — передача в спадщину земельної І старшому сину. В Німеччині за ленним правом земля пе спадщину тільки до одного з синів. За земським правом отримували в рівних частинах усі сини.
Середньовічне право вважало дійсним лише спадкування! коном. Але на півдні Франції був поширений заповіт. Замас формою заповіту часто ставало дарування. Визнавався заповії|| у Візантії, а за його відсутності встановлювалося сім розрядів^ коємців, до яких послідовно переходило майно померлого.
Злочинам і покаранням у праві середньовічних держав І ло особливе місце. При цьому поняття злочину і принципи пс ня не залишалися незмінними.
У державі франків злочин розглядався як образа, тобто І подіяна особі або майну іншого, а також як порушення «кор миру». Тому в Салічній Правді згадуються два основних види: проти власності і проти особи. І лише в капітуляріях франксІІ ролів з'являються і такі злочини, як зрада, підробка монети і т.Я
120
держава і право країнах Європи____
Розділ І
а
Серед злочинів проти власності можна виокремити крадіжку,
іж і знищення чужого майна. Особливого значення надавала Са-чяа Правда крадіжці, яка розрізнялася залежно від об'єкта власності , виня, кінь, корова тощо) або вартості викраденого (на суму від двох сорока динаріїв, «на суму більше сорока дйнаріїв»).
Покарання визначалося як відшкодування за заподіяну шкоду у вигляді композиції — штрафу, розмір якого залежав від вартості викраденого і коливався від трьох до шістдесяти трьох солідів (франксь-щх золотих монет, кожна з яких дорівнювала сорока римським срібним динаріям). Якщо крадіжку вчинив раб, то йому загрожувало покарання у вигляді ста двадцяти ударів батогом, або кастрації, або страти.
Детально регламентуються у варварських Правдах злочини проти особи: вбивство, нанесення тілесних ушкоджень, образа. Всі вони каралися штрафом.
Грошове стягнення у вигляді вергельду (гроші за кров) передбачалося, наприклад, у разі убивства. Розмір вергельду не був однаковим, вік залежав від соціального становища вбитого. Так, життя вільного франка оцінювалось у 200 солідів, графа — в 600 солідів, віце-графа — в 300, єпископа — в 900 і, нарешті, людини, яка була на королівській службі і яку вбили під час походу, — в 1 800 солідів. За вбивство римлянина, що володів землею, слід було заплатити 1 00 солідів,
Феодальна ієрархія за Салічною Правдою
900
600
єпископ
300
граф,
І священик
[сацебарон, диякон,
римлянин -І вільний королівсь-І селянин кий співтра-
римияягажіи* ПЄЗНИК
Іримлянин-63 ?емлевлас-ник
100
35
римлянин,
І зобов'я-
™**ї!.. • -V .~|
пап '" заний «лацовий лУга, конюх
сплачува-ти податі
Розмір штрафів визначено у франкських золотих солідах
121
Частина друга
Історія держави і права7 ____Середніх віків
л
Розділ І
за вбивство римлянина, який сплачував податки, — 63, за вбивс рового слуги — 35 солідів. Таким чином, розмір вергельду, очне уявлення про феодальну ієрархію у франкському суспіг
Інакше визначався розмір вергельду в разі вбивства жінки.' вбивство жінки, здатної народжувати дітей, слід було винноь тити 600 солідів, за вбивство вагітної жінки — 700. Коли ж І жінка, яка вже не могла мати дітей, вергельд знижувався до 200 (Ц
Багато спільного з Салічною Правдою мала Польська Злочин тут також визначався як образа, а покарання —- як вц вання за заподіяну шкоду. Тому найбільш поширеним видом щ ня був штраф.
У Франції та Німеччині спочатку зберігалися принципи' ної Правди. Але вже в ХІІ-ХШ століттях злочин перестає; тися як приватна справа, а визначається тепер як порушеї тобто феодального правопорядку. З'являється жорстокість поі В Англії з XII століття вирізняються злочини проти королівсі ди і проти церкви, за які було встановлено дуже суворі пока
Злочини починають розглядатися як порушення Закону 1 а покарання — як рідплата. Так, перше місце серед злочинів] ському Законнику Стефана Душана надавалося ЗЛОЧИНЕ християнської віри та проти держави. За зраду було перед покарання не лише злочинця, а і його родичів.
Певні особливості були властиві візантійському праву. Як < Еклога, боротьба велася передусім з державними злочинами,, ників змови, повстання проти імператора слід було «негайщ рати на смерть». Досить часто в законах згадуються такі пов як страта, калічення, тілесні покарання.
У Франції з початком централізації право починає наб> більш репресивного характеру. З'являється низка нових чинів, що були пов'язані з поняттям «образи величності» і І ством. Березневий ордонанс 1357 року вже відверто заборов ну покарання грошовою компенсацією. Метою покарання плата і залякування. Основними видами покарань стають: різних формах (четвертування, спалювання, колесування і ту лічницькі та тілесні покарання. Як додаткове покарання стосовується конфіскація майна.
У Німеччини з виданням Кароліни були визначені деякі зЯ поняття кримінального права: умисел і необережність, І обтяжують провину, співучасть тощо.
Кароліна знала різні склади злочинів: проти релігії — богохуль-чаклунство; проти моральності — перелюбство; проти держа-и 2- зрада, бунт; проти особи — вбивство, поранення, образа; проти власності — різні види крадіжок; проти правосуддя і т.д. При визначенні покарання Кароліна враховувала станову належність сторін. Так, суддям рекомендувалося враховувати «звання і стан особи, яка вчинила крадіжку». Основною метою каральної політики було залякування. Звідси основними видами покарання були кваліфікована смертна кара, калічницькі та тілесні покарання (шмагання різками), виставляння біля ганебного стовпа, таврування, тюремне ув'язнення, вигнання і штраф.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128
У феодальній Англії розрізнялися два види договорів: формальні,
**! Укладалися з дотриманням установленої процедури, і неформальні,
^° прості. «Загальне право» надавало захист тільки формальним до-
в°Рам, прості договори захищалися лише «правом справедливості».
118
119
Частина друга
Історія держави І праіа~ _ Середні* віків
Сімейне право розвивалося під сильним впливом церкви. ] і сім'я регулювалися в основному нормами канонічного пр століття існує твердження, що шлюб є особливим таїнством, а; ним хрещенню. Звідси походила заборона розлучення і пс них зв'язків. У Візантії розлучення визнавалося, але кількіс водів до цього була різко скорочена. Не допускався шлюб між! кими родичами. Шлюбний вік був досить низьким: для чоле чотирнадцять років, для жінки — дванадцять.
Особисті стосунки подружжя також визначалися кано правом: зверхність чоловіка, безумовне підкорення йому, спільне проживання і т.д. Однак майнові стосунки подру різними не тільки в окремих країнах, а навіть у різних регіс це було, наприклад, в північній та південній Франції. В ода падку діяв режим спільності майна подружжя, яким розпор чоловік, в іншому разі існував роздільний режим майна.
Як правило, жінка не могла розпоряджатися майном І лу чоловіка. Так, в Англії заміжня жінка не мала права само| укладати договори, складати заповіт тощо без згоди чоловіки да, в Німеччині в роздільному майні виділялися частки, які І валися і переходили в спадщину окремо. До них належали І особистого користування жінки, прикраси і т.ін.
У спадковому праві Англії та Франції найбільш хара інститутом був майорат — передача в спадщину земельної І старшому сину. В Німеччині за ленним правом земля пе спадщину тільки до одного з синів. За земським правом отримували в рівних частинах усі сини.
Середньовічне право вважало дійсним лише спадкування! коном. Але на півдні Франції був поширений заповіт. Замас формою заповіту часто ставало дарування. Визнавався заповії|| у Візантії, а за його відсутності встановлювалося сім розрядів^ коємців, до яких послідовно переходило майно померлого.
Злочинам і покаранням у праві середньовічних держав І ло особливе місце. При цьому поняття злочину і принципи пс ня не залишалися незмінними.
У державі франків злочин розглядався як образа, тобто І подіяна особі або майну іншого, а також як порушення «кор миру». Тому в Салічній Правді згадуються два основних види: проти власності і проти особи. І лише в капітуляріях франксІІ ролів з'являються і такі злочини, як зрада, підробка монети і т.Я
120
держава і право країнах Європи____
Розділ І
а
Серед злочинів проти власності можна виокремити крадіжку,
іж і знищення чужого майна. Особливого значення надавала Са-чяа Правда крадіжці, яка розрізнялася залежно від об'єкта власності , виня, кінь, корова тощо) або вартості викраденого (на суму від двох сорока динаріїв, «на суму більше сорока дйнаріїв»).
Покарання визначалося як відшкодування за заподіяну шкоду у вигляді композиції — штрафу, розмір якого залежав від вартості викраденого і коливався від трьох до шістдесяти трьох солідів (франксь-щх золотих монет, кожна з яких дорівнювала сорока римським срібним динаріям). Якщо крадіжку вчинив раб, то йому загрожувало покарання у вигляді ста двадцяти ударів батогом, або кастрації, або страти.
Детально регламентуються у варварських Правдах злочини проти особи: вбивство, нанесення тілесних ушкоджень, образа. Всі вони каралися штрафом.
Грошове стягнення у вигляді вергельду (гроші за кров) передбачалося, наприклад, у разі убивства. Розмір вергельду не був однаковим, вік залежав від соціального становища вбитого. Так, життя вільного франка оцінювалось у 200 солідів, графа — в 600 солідів, віце-графа — в 300, єпископа — в 900 і, нарешті, людини, яка була на королівській службі і яку вбили під час походу, — в 1 800 солідів. За вбивство римлянина, що володів землею, слід було заплатити 1 00 солідів,
Феодальна ієрархія за Салічною Правдою
900
600
єпископ
300
граф,
І священик
[сацебарон, диякон,
римлянин -І вільний королівсь-І селянин кий співтра-
римияягажіи* ПЄЗНИК
Іримлянин-63 ?емлевлас-ник
100
35
римлянин,
І зобов'я-
™**ї!.. • -V .~|
пап '" заний «лацовий лУга, конюх
сплачува-ти податі
Розмір штрафів визначено у франкських золотих солідах
121
Частина друга
Історія держави і права7 ____Середніх віків
л
Розділ І
за вбивство римлянина, який сплачував податки, — 63, за вбивс рового слуги — 35 солідів. Таким чином, розмір вергельду, очне уявлення про феодальну ієрархію у франкському суспіг
Інакше визначався розмір вергельду в разі вбивства жінки.' вбивство жінки, здатної народжувати дітей, слід було винноь тити 600 солідів, за вбивство вагітної жінки — 700. Коли ж І жінка, яка вже не могла мати дітей, вергельд знижувався до 200 (Ц
Багато спільного з Салічною Правдою мала Польська Злочин тут також визначався як образа, а покарання —- як вц вання за заподіяну шкоду. Тому найбільш поширеним видом щ ня був штраф.
У Франції та Німеччині спочатку зберігалися принципи' ної Правди. Але вже в ХІІ-ХШ століттях злочин перестає; тися як приватна справа, а визначається тепер як порушеї тобто феодального правопорядку. З'являється жорстокість поі В Англії з XII століття вирізняються злочини проти королівсі ди і проти церкви, за які було встановлено дуже суворі пока
Злочини починають розглядатися як порушення Закону 1 а покарання — як рідплата. Так, перше місце серед злочинів] ському Законнику Стефана Душана надавалося ЗЛОЧИНЕ християнської віри та проти держави. За зраду було перед покарання не лише злочинця, а і його родичів.
Певні особливості були властиві візантійському праву. Як < Еклога, боротьба велася передусім з державними злочинами,, ників змови, повстання проти імператора слід було «негайщ рати на смерть». Досить часто в законах згадуються такі пов як страта, калічення, тілесні покарання.
У Франції з початком централізації право починає наб> більш репресивного характеру. З'являється низка нових чинів, що були пов'язані з поняттям «образи величності» і І ством. Березневий ордонанс 1357 року вже відверто заборов ну покарання грошовою компенсацією. Метою покарання плата і залякування. Основними видами покарань стають: різних формах (четвертування, спалювання, колесування і ту лічницькі та тілесні покарання. Як додаткове покарання стосовується конфіскація майна.
У Німеччини з виданням Кароліни були визначені деякі зЯ поняття кримінального права: умисел і необережність, І обтяжують провину, співучасть тощо.
Кароліна знала різні склади злочинів: проти релігії — богохуль-чаклунство; проти моральності — перелюбство; проти держа-и 2- зрада, бунт; проти особи — вбивство, поранення, образа; проти власності — різні види крадіжок; проти правосуддя і т.д. При визначенні покарання Кароліна враховувала станову належність сторін. Так, суддям рекомендувалося враховувати «звання і стан особи, яка вчинила крадіжку». Основною метою каральної політики було залякування. Звідси основними видами покарання були кваліфікована смертна кара, калічницькі та тілесні покарання (шмагання різками), виставляння біля ганебного стовпа, таврування, тюремне ув'язнення, вигнання і штраф.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128