Особливе місце серед магістратів належало плебейським (народним) трибунам. Вони з'явилися в процесі боротьби плебеїв з патриціями. Обиралися народні трибуни з середовища плебеїв. Основним їхнім завданням було захищати економічні, політичні та особисті права плебеїв. Обирали щорічно двох, потім п'ятьох, потім десятьох трибунів на зборах плебеїв за трибами. Особа трибуна вважалася недоторканною, а самі плебейські трибуни дістали право накладати «вето» на рішення всіх ординарних магістратів (крім цензорів) і навіть сенату.
Крім звичайних магістратів, у Римі існували екстраординарні — ті, що діяли лише за певних умов (війна, повстання рабів тощо). До таких магістратів належав диктатор, який призначався консулами за постановою сенату. На час діяльності диктатора всі інші магістрати
52
Держави і праві) античного світу
\
Розділ II
Державний лад Риму в період Республіки
СЕНАТ
Центуріатні збори
Трибутні збори
обирають
Куріатні збори
ДИКТАТОР
призначають
^ Плебейський І трибун
обирають
Я ______ д __________ _______ ^_
Претори~|: І_иенздри_І і І^онсуяи
І ЕЦІЛИІ І КвесториП|
підпорядковувалися йому, «вето» плебейського трибуна не діяло. Розпорядження диктатора не підлягали оскарженню, і за свої дії він не відповідав. Існувало лише одне обмеження — диктатор призначався на строк не більший, як шість місяців.
Диктатор сам призначав свого, помічника — начальника кінноти, який був ще одним екстраординарним магістратом.
Такою була структура управління Римською республікою, яку Марк Туллій Ціцерон (106—43 рр. до н.е.) визначив «як справу, як надбання народу», як правове утворення, «загальний правопорядок». Водночас провідна роль сенату в політичному житті Риму, аристократичний склад сенаторів дозволяють визначити Римську республіку як аристократичну.
Військова організація Риму відігравала дуже значну роль за часів Республіки. Спочатку постійної армії не було. Усі повноправні громадяни віком від вісімнадцяти до шістдесяти років, що відповідали майновому цензу, повинні були брати участь у воєнних діях, маючи власну зброю і харчі. УIII столітті до н.е. з'являються вже легіони із союзників, добровольцям виплачують гроші. Армія стає постійною організацією. Виникає необхідність її перебудови, яку і провів 107 року до н.е. консул Марій. Зберігаючи військову повинність римських громадян, Марій дозволив набір добровольців, які отримували
53
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
зброю і платню. Легіонери одержували також частину військової здобичі. Реформа істотно змінила соціальний склад армії — основну її частину становили тепер представники незаможних верств населення. Армія ставала професійною, а тому самостійною політичною силою, а воєначальник — значною політичною фігурою. Спираючись на постійну, професійну армію, такий полководець діставав можливість диктувати свою волю і боротися за владу.
Перехід у Римі від Республіки до імперії. І-ІІ століття до н.е. в історії Римської республіки позначалися різким загостренням суперечностей, передусім між рабами і рабовласниками, боротьбою дрібного землеволодіння проти великого, виступами підкорених народів проти Риму. Особливу небезпеку становили безперервні конфлікти між центром і провінціями, а також могутні повстання рабів (у Си-цилії, під проводом Спартака). За таких умов республіканський державний механізм виявився непридатним, щоб забезпечити панування рабовласницької аристократії. Потрібна була інша державна організація, і такою новою державною формою повинна була стати імперія.
Коли над державою нависає загроза, казав Ціцерон, справжній діяч, як диктатор, повинен навести в ній порядок.
Для переходу від республіки до імперії потрібен був певний час. Шляхів такого переходу, механізму розбудови імперії на республіканському ґрунті просто не існувало. Першим, хто відшукав місток між республікою та імперією, зумів побачити в посаді диктатора дійовий засіб досягнення мети, був полководець Сулла. Спираючись на вірні йому легіони, Сулла примусив сенат призначити його в 82 році до н.е. диктатором на невизначений строк. Протягом кількох років (82-79 рр. до н.е.) Сулла мав необмежену владу, самостійно вирішував усі питання внутрішньої і зовнішньої політики, нещадно розправлявся з незадоволеними. Він наказав складати проскрипції — списки своїх супротивників, яких він сам засуджував до страти, причому їхнє майно підлягало конфіскації. Сулла ввів до сенату своїх прихильників, скасував посаду цензора, обмежив владу трибуна.
У 79 році до н.е. Сулла сам відмовився від посади диктатора. Однак республіка існувала недовго. Всі спроби пристосувати стару державну форму до нових історичних умов були приречені на невдачу. В 59 році до н.е. тепер вже три воєначальники — Цезар, Красс і Пом-пей — захопили владу в Римі і утворили «тріумвірат» («союз трьох»), уклавши неофіційний союз, і зобов'язалися допомагати один одно-
Держава і право античного світу
\
Розділ II
му. Однак між тріумвірами розгоралася ворожнеча. Красс загинув під час війни проти Парфії, суперництво між Помпеєм і Цезарем закінчилося на користь Цезаря. Він і став єдиновладним правителем Риму, закріпивши в 44 році до н.е. за собою посаду безстрокового диктатора, довічного трибуна, консула, претора і привласнивши вищу жрецьку владу великого понтифіка. В 45 році до н.е. він отримав титул імператора — носія вищої військової влади, який до цього інколи давали як нагороду полководцям.
У 44 році до н.е. Цезаря було вбито. Знову Рим стає Республікою, але ненадовго. Вже в 43 році до н.е. утворюється другий тріумвірат. Октавіан, Антоній та Лепід на п'ять років беруть владу в Римі «для упорядкування держави». Після розпаду цього тріумвірату і перемоги над Антонієм Октавіан стає імператором і отримує довічні права народного трибуна і принцепса, а в 27 році до н.е. здобуває повноваження на управління державою і почесний титул Августа — «звеличеного богами». Ця дата і визначає початок нового періоду в історії Римської держави — періоду імперії, який прийнято розподіляти на два етапи: принципат і домінат.
Римська держава в період імперії. З 27 року до н.е. по 284 рік н.е. Римська імперія виступає у формі принципату («принцепс» означає «перший»). Це був час, коли імператорська влада все ще змушена була прикриватися ширмою республіканських установ. Тут од-, ночасно діють дві системи управління. З одного боку, засідає сенат, обираються магістрати — консули, претори і т.д., а з другого, міцнішає та розвивається влада принцепса і нового державного апарату, який ним створюється.
Принцепс відтепер — постійна посада, яка фактично переходила в спадщину в межах імператорської родини. Принцепс має вищу військову владу — «імперіум», а також одночасно є консулом, цензором, народним трибуном, великим понтифіком, носить титул Августа : «батька вітчизни». У нього є право оголошувати війну і підписувати мир та міжнародні угоди, право вищого кримінального і цивільного суду. Основною опорою, джерелом його могутності і авторитету
стає військо.
Постанови принцепса набувають вищої юридичної сили. В цей час стверджується: «Що вирішив принцепс, то має силу закону».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128