У 1940 році з'явився Закон Сміта (про реєстрацію іноземців), який спочатку був спрямований проти фашистських організацій, але невдовзі перетворився на антикомуністичний.
Ще ширшу систему переслідувань за політичні погляди передбачали кримінальні закони, прийняті після Другої світової війни. Відверто реакційний Закон про внутрішню безпеку (Закон Маккаре-на-Вудда) був прийнятий 1950 року. Він був доповнений 1954 року законом «Про контроль за комуністичною діяльністю». Комуністичні організації повинні були зареєструватися в міністерстві юстиції. Відмова від реєстрації каралася штрафом у десять тисяч доларів або ув'язненням до п'яти років. Верховний суд США визнав цей закон антиконституційним. Також діяв і закон Лендрама-Гріффіна, прийнятий 1959 року і спрямований проти профспілок.
У Німеччині в період Веймарської республіки зберігалася дія Кримінального кодексу 1871 року, до якого були внесені численні поправки. Видавалися і нові кримінальні законодавчі акти, наприклад, указ президента від 26 вересня 1923 року, який ввів смертну кару за «антидержавну діяльність», а також указ від 29 січня 1920 року, що посилив покарання за підбурювання до страйку.
У нацистській Німеччині був установлений режим відвертого терористичного придушення політичних супротивників. Укази 1933 року Про захист німецького народу, Про захист народу і держави анулювали систему ліберально-демократичної законності. Великого поширення набула позасудова розправа.
Після закінчення Другої світової війни нацистське законодавство було скасоване і відновлена дія Кримінального кодексу 1871 року. Після прийняття Конституції ФРН 1949 року протягом 1969-1975 років відбулася реформа Кримінального кодексу 1871 року, внаслідок якої Кодекс отримав більш чітку структуру, з нього були вилучені деякі склади злочинів, штрафні санкції в багатьох випадках замінили більш тяжкі покарання.
Протягом XX століття в Японії діяв Кримінальний кодекс 1907 року. За цей час лише незначна кількість його статей зазнала змін. Кодекс не провадив детальної класифікації складів злочинів, встанов-
402
Основні зміни у праві \ бурзісуазних країн _____\_
Розділ III
лював надзвичайно широкі межі покарань, які міг обрати суддя, визнавав широку свободу судового розсуду. У 1972 році міністерство юстиції опублікувало проект нового Кримінального кодексу, але провідні юристи Японії виступили проти нього.
Розвивалося в Японії законодавство цро політичні злочини. У 1925 році був прийнятий парламентом Закон «Про охорону громадського порядку», який кваліфікував як політичний злочин участь в організації, яка ставила за мету «змінити державний лад або знищити систему приватної власності». Винних чекала кара у вигляді каторжних робіт або тюремного ув'язнення на строк до десяти років. У 1928 році в Японії ввели смертну кару за антиурядову пропаганду і діяльність. У 1948-1950 роках парламент Країни прийняв закони, що забороняли робітникам державних і муніципальних підприємств брати участь у страйках.
в
исновки
Підручник з історії держави і права зарубіжних країн увібрав у себе безліч фактів І конкретних подій політичного житгя. Він аналізує діяльність різноманітних державних і правових інститутів і не тільки розкриває складний і суперечливий процес виникнення та розвитку держави і права, але й надає необхідний матеріал, щоб зробити певні висновки.
Особлива увага в підручнику приділена показу тривалого і складного процесу виникнення держави — цієї регулюючої сили, що стоїть над суспільством. Внаслідок розкладу первіснообщинного ладу, появи приватної власності, розвитку соціальної стратифікації цей процес уже в країнах Стародавнього Сходу набував виразно політичного характеру. Внаслідок поглиблення соціальної диференціації державний механізм ставав підпорядкованим панівній верхівці, яка ставила його на службу своїм класовим інтересам.
Проте державна влада, що, як правило, задовольняє вузькокла-сові інтереси, водночас виконує і суспільні функції, служить всьому суспільству. Так, наприклад, вона дбає про оборону території, про захист життя, здоров'я та майна громадян, сприяє боротьбі з наслідками стихійного лиха і т.ін.
У підручнику йдеться про те, що держава і право не залишаються незмінними протягом своєї історії, розкривається зміст держави і права не як заздалегідь даних, застиглих громадських інститутів, а як явищ, що знаходяться в постійних змінах і безперервному розвитку. З моменту виникнення держави і права відбувається поступальний процес розвитку державно-правових інститутів. При цьому держава і право розвиваються по висхідній лінії, минаючи такі етапи, як Стародавній світ, Середньовіччя, періоди Нової та Новітньої історії.
Через усі відмінності та розмаїття подій і явищ прокладають шлях загальні закономірності розвитку. Щоб краще розкрити такі закономірності, показати їх сутність, матеріал у підручнику систематизовано, зроблено його розподіл на внутрішні етапи, оскільки кожному такому етапу, кожному державному угрупованню були притаманні свої закономірності розвитку. Проте, спираючись на загальні закономірності, слід враховувати конкретно-історичний прояв специфічних рис розвитку державного і правового життя в усіх подробицях.
404
Висновки
Виступаючи як відбиток певної громадянської спільноти, державо і право набувають водночас того чи іншого ступеня відносної самостійності. У подальшому розвитку вони починають функціонувати, йдучи за своєю внутрішньою логікою розвитку. Таким чином, у кожній країні, у .кожному суспільстві формується індивідуальний облік держави, через те і загальні закономірності розвитку держави і права в кожній країні проявляються неоднаково. Окрім того, загальна закономірність державно-правового розвитку і прояв цієї закономірності в межах конкретної держави з усіма відмінностями і модифікаціями можуть бути різними впродовж певного, інколи досить тривалого, часу.
Аналіз державних форм та правових інститутів, проведений у підручнику, дає підстави твердити про наступність державно-правового розвитку. У кожному історичному періоді — від Стародавнього світу до Новітньої історії —: держава має свої відмінності, свою систему державних установ і правових інститутів. Перехід до другого періоду означає заперечення попередньої державності та її складових частин і виникнення нової і за змістом, і за формою державної структури. Однак це ажніяк не означає, що стара держава зазнає при цьому цілковитого руйнування. Деякі її принципи побудови та діяльності, окремі елементи державного механізму зберігаються і в новій державі і використовуються в її державотворенні. Подібна наступність властива і правовим інститутам, і навіть системам права. Прикладом може бути римське право, яке пережило свого творця. Вже після загибелі Римської імперії в країнах Західної Європи відбувалася рецепція римського цивільного права, яке згодом було покладено і в основу буржуазного права.
Історичний процес виступає як висхідний і поступальний розвиток, однак з певними відступами і відхиленнями, що обумовлені різноманітними соціально-політичними факторами. Держава кожного нового історичного періоду є запереченням попередньої держави.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128
Ще ширшу систему переслідувань за політичні погляди передбачали кримінальні закони, прийняті після Другої світової війни. Відверто реакційний Закон про внутрішню безпеку (Закон Маккаре-на-Вудда) був прийнятий 1950 року. Він був доповнений 1954 року законом «Про контроль за комуністичною діяльністю». Комуністичні організації повинні були зареєструватися в міністерстві юстиції. Відмова від реєстрації каралася штрафом у десять тисяч доларів або ув'язненням до п'яти років. Верховний суд США визнав цей закон антиконституційним. Також діяв і закон Лендрама-Гріффіна, прийнятий 1959 року і спрямований проти профспілок.
У Німеччині в період Веймарської республіки зберігалася дія Кримінального кодексу 1871 року, до якого були внесені численні поправки. Видавалися і нові кримінальні законодавчі акти, наприклад, указ президента від 26 вересня 1923 року, який ввів смертну кару за «антидержавну діяльність», а також указ від 29 січня 1920 року, що посилив покарання за підбурювання до страйку.
У нацистській Німеччині був установлений режим відвертого терористичного придушення політичних супротивників. Укази 1933 року Про захист німецького народу, Про захист народу і держави анулювали систему ліберально-демократичної законності. Великого поширення набула позасудова розправа.
Після закінчення Другої світової війни нацистське законодавство було скасоване і відновлена дія Кримінального кодексу 1871 року. Після прийняття Конституції ФРН 1949 року протягом 1969-1975 років відбулася реформа Кримінального кодексу 1871 року, внаслідок якої Кодекс отримав більш чітку структуру, з нього були вилучені деякі склади злочинів, штрафні санкції в багатьох випадках замінили більш тяжкі покарання.
Протягом XX століття в Японії діяв Кримінальний кодекс 1907 року. За цей час лише незначна кількість його статей зазнала змін. Кодекс не провадив детальної класифікації складів злочинів, встанов-
402
Основні зміни у праві \ бурзісуазних країн _____\_
Розділ III
лював надзвичайно широкі межі покарань, які міг обрати суддя, визнавав широку свободу судового розсуду. У 1972 році міністерство юстиції опублікувало проект нового Кримінального кодексу, але провідні юристи Японії виступили проти нього.
Розвивалося в Японії законодавство цро політичні злочини. У 1925 році був прийнятий парламентом Закон «Про охорону громадського порядку», який кваліфікував як політичний злочин участь в організації, яка ставила за мету «змінити державний лад або знищити систему приватної власності». Винних чекала кара у вигляді каторжних робіт або тюремного ув'язнення на строк до десяти років. У 1928 році в Японії ввели смертну кару за антиурядову пропаганду і діяльність. У 1948-1950 роках парламент Країни прийняв закони, що забороняли робітникам державних і муніципальних підприємств брати участь у страйках.
в
исновки
Підручник з історії держави і права зарубіжних країн увібрав у себе безліч фактів І конкретних подій політичного житгя. Він аналізує діяльність різноманітних державних і правових інститутів і не тільки розкриває складний і суперечливий процес виникнення та розвитку держави і права, але й надає необхідний матеріал, щоб зробити певні висновки.
Особлива увага в підручнику приділена показу тривалого і складного процесу виникнення держави — цієї регулюючої сили, що стоїть над суспільством. Внаслідок розкладу первіснообщинного ладу, появи приватної власності, розвитку соціальної стратифікації цей процес уже в країнах Стародавнього Сходу набував виразно політичного характеру. Внаслідок поглиблення соціальної диференціації державний механізм ставав підпорядкованим панівній верхівці, яка ставила його на службу своїм класовим інтересам.
Проте державна влада, що, як правило, задовольняє вузькокла-сові інтереси, водночас виконує і суспільні функції, служить всьому суспільству. Так, наприклад, вона дбає про оборону території, про захист життя, здоров'я та майна громадян, сприяє боротьбі з наслідками стихійного лиха і т.ін.
У підручнику йдеться про те, що держава і право не залишаються незмінними протягом своєї історії, розкривається зміст держави і права не як заздалегідь даних, застиглих громадських інститутів, а як явищ, що знаходяться в постійних змінах і безперервному розвитку. З моменту виникнення держави і права відбувається поступальний процес розвитку державно-правових інститутів. При цьому держава і право розвиваються по висхідній лінії, минаючи такі етапи, як Стародавній світ, Середньовіччя, періоди Нової та Новітньої історії.
Через усі відмінності та розмаїття подій і явищ прокладають шлях загальні закономірності розвитку. Щоб краще розкрити такі закономірності, показати їх сутність, матеріал у підручнику систематизовано, зроблено його розподіл на внутрішні етапи, оскільки кожному такому етапу, кожному державному угрупованню були притаманні свої закономірності розвитку. Проте, спираючись на загальні закономірності, слід враховувати конкретно-історичний прояв специфічних рис розвитку державного і правового життя в усіх подробицях.
404
Висновки
Виступаючи як відбиток певної громадянської спільноти, державо і право набувають водночас того чи іншого ступеня відносної самостійності. У подальшому розвитку вони починають функціонувати, йдучи за своєю внутрішньою логікою розвитку. Таким чином, у кожній країні, у .кожному суспільстві формується індивідуальний облік держави, через те і загальні закономірності розвитку держави і права в кожній країні проявляються неоднаково. Окрім того, загальна закономірність державно-правового розвитку і прояв цієї закономірності в межах конкретної держави з усіма відмінностями і модифікаціями можуть бути різними впродовж певного, інколи досить тривалого, часу.
Аналіз державних форм та правових інститутів, проведений у підручнику, дає підстави твердити про наступність державно-правового розвитку. У кожному історичному періоді — від Стародавнього світу до Новітньої історії —: держава має свої відмінності, свою систему державних установ і правових інститутів. Перехід до другого періоду означає заперечення попередньої державності та її складових частин і виникнення нової і за змістом, і за формою державної структури. Однак це ажніяк не означає, що стара держава зазнає при цьому цілковитого руйнування. Деякі її принципи побудови та діяльності, окремі елементи державного механізму зберігаються і в новій державі і використовуються в її державотворенні. Подібна наступність властива і правовим інститутам, і навіть системам права. Прикладом може бути римське право, яке пережило свого творця. Вже після загибелі Римської імперії в країнах Західної Європи відбувалася рецепція римського цивільного права, яке згодом було покладено і в основу буржуазного права.
Історичний процес виступає як висхідний і поступальний розвиток, однак з певними відступами і відхиленнями, що обумовлені різноманітними соціально-політичними факторами. Держава кожного нового історичного періоду є запереченням попередньої держави.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128