Мiнiстерства ж i вiдомства розробляють у межах визначених
обсягiв фiнансових i матерiальних ресурсiв iндикативнi плани роз-
витку вiдповiдних галузей народного господарства, якi затверджуу
Кабiнет Мiнiстрiв.
Плановi акти приймаються з метою забезпечення державних
потреб у продукцiє, необхiднiй для вирiшення загальнонацiональ-
них проблем, реалiзацiє соцiально-економiчних, оборонних, нау-
кових i науково-технiчних, природоохоронних та iнших цiльових
програм, вирiшення iнших завдань.
Державнi потреби, як визначау Закон Украєни вiд 22 грудня 1995
року <Про поставки продукцiє для державних потреб>2, - це потре-
би Украєни в продукцiє, необхiднiй для розвязання соцiально-еко-
номiчних проблем, пiдтримання обороноздатностi краєни та єє без-
пеки, створення i пiдтримання на належному рiвнi державних ма-
терiальних резервiв, реалiзацiє державних i мiждержавних цiльових
програм, забезпечення функцiонування органiв державноє влади, що
утримуються за рахунок Державного бюджету Украєни.
Правовими формами забезпечення державних потреб у, зокре-
ма, державне замовлення i державний контракт. Державне замов-
Див.: Уряд. курур. 1996. 1 лют.
2 Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1996. № 3. Ст. 9.
103
лення визначауться згаданим законом як засiб державного регулю-
вання економiки шляхом формування на контрактнiй (договiрнiй)
основi складу i обсягiв продукцiє, необхiдноє для державних потреб,
розмiщення державних контрактiв на Єє поставку (закупiвлю) се-
ред пiдприумств, органiзацiй та iнших субуктiв господарськоє
дiяльностi Украєни всiх форм власностi.
З метою органiзацiє робiт, повязаних з формуванням держав-
ного замовлення, розмiщення поставок продукцiє для державних по-
треб i контролем за єх виконанням. Кабiнет Мiнiстрiв визначау i за-
тверджуу державних замовникiв - мiнiстерства, iншi центральнi
органи державноє виконавчоє влади, Раду Мiнiстрiв Автономноє Рес-
публiки Крим, обласнi, Києвську та Севастопольську мiськi державнi
адмiнiстрацiє, державнi органiзацiє i установи, якi вiн уповноважуу
укладати державнi контракти з виконавцями державного замовлен-
ня, тобто субуктами господарськоє дiяльностi всiх форм власностi,
якi виготовляють i поставляють продукцiю для державних потреб
вiдповiдно до умов укладеного державного контракту.
Державний контракт у договором, укладеним державним за-
мовником вiд iменi держави з виконавцем державного замовлен-
ня, в якому визначаються економiчнi i правовi зобовязання сторiн
i регулюються взаумовiдносини замовника i виконавця.
Поставки продукцiє для державних потреб забезпечуються за
рахунок коштiв Державного бюджету Украєни та iнших джерел
фiнансування, що залучаються до цього. Потреби в продукцiє, не-
обхiднiй для забезпечення регiональних цiльових програм, визна-
чаються урядом Автономноє Республiки Крим, обласними. Києвсь-
кою та Севастопольською мiськими державними адмiнiстрацiями
i забезпечуються за рахунок коштiв республiканського бюджету
Автономноє Республiки Крим i мiсцевих бюджетiв, а також поза-
бюджетних джерел, що залучаються для цiує мети.
Державне замовлення - це передбачений у вiдповiдному нор-
мативному актi обсяг продукцiє, необхiдноє для задоволення дер-
жавних потреб, який розмiщууться державним замовником, а дер-
жавний контракт - договiр, що укладауться державним замовни-
ком з виконавцями цього замовлення. Щодо правовоє природи цих
понять, то замовлення - це пропозицiя (оферта) укласти договiр
(контракт). Договiр (контракт) може бути укладений лише за зго-
дою (акцептом) виконавця замовлення.
Згаданою вище постановою Верховноє Ради вiд 24 липня 1998
року <Про основнi напрями бюджетноє полiтики на 1999 рiк>
104
визначено введення державного замовлення на закупку на кон-
курснiй основi енергетичного вугiлля проектноє калорiйностi та
системи державного замовлення, що формууться на конкурсних
началах, за участю вiтчизняних товаровиробникiв, причому пра-
во першочергового державного замовлення залежить вiд соцiаль-
ноє значимостi продукцiє на внутрiшньому ринку товарiв i конку-
рентноє здатностi продукцiє на зовнiшньому ринку.
Практика використання наведених важелiв впливу держави на
економiку Украєни по-рiзному оцiнюуться як економiстами, так i
юристами. Прихильники <чистоти> приватноправових методiв са-
морегуляцiє економiки переконанi в тому, що таке <надмiрне> втру-
чання державних органiв влади i управлiння призвело до помiтного
гальмування реформ в Украєнi. Тим часом всi нашi реалiє свiдчать,
що саме несподiвана для бiльшостi населення та й самих представ-
никiв влади значна вiдстороненiсть держави вiд регулювання i пла-
нування вилилась у нинiшню катастрофiчну ситуацiю в економiцi.
3. Цiноутворення i державне
регулювання цiн
Державного впливу в умовах переходу до ринку потре-
бують рiзнi процеси, що вiдбуваються в економiцi, в тому числi i
цiноутворення. В ринковiй економiцi цiна у найпоширенiшою ка-
тегорiую, тобто цiну мають усi види продукцiє, робiт та послуг. За
допомогою цiн визначаються рiзноманiтнi показники i вимiрюють-
ся економiчнi величини: обсяги виробництва i споживання, основнi
i оборотнi фонди та iншi ресурси.
Разом з тим цiна у однiую з найскладнiших економiчних кате-
горiй. Згiдно з найпоширенiшим визначенням цiна - це грошове
вираження вартостi, тобто визначення за допомогою грошей суб-
станцiє цiни, що вiдбивау мiновi вiдношення товарiв. У ринковiй
економiцi цiна у загальним регулятором процесу суспiльного ви-
робництва, вплив якого на дiяльнiсть субуктiв господарювання до-
повнюуться iншими регуляторами, що застосовуються державою
(податками, дотацiями, валютним курсом i т. iн.).
Див.: Коломойцев В. Чиказька економiчна школа i єє уроки для Украєни
// Уряд. курур. 1998. ЗО квiт.
105
Що ж лежить в основi ринкових цiн i вiдтак в основi мiнових
пропорцiй в обмiнi товарiвi iсторiя розвитку ринковоє економiки
i економiчноє науки позначилася багатьма теорiями вартостi i цiни1.
Найвiдомiшими з них у насамперед теорiя трудовоє вартостi, роз-
роблена фундаторами класичноє полiтичноє економiки англiйськи-
ми економiстами В. Петтi, А. Смiтом та Д. Рiкардо i завершена в
працях К. Маркса. Вона виходить з того, що субстанцiя i величи-
на вартостi як основи мiновоє вартостi та цiни визначауться за-
тратами працi на виробництво товарiв.
Приблизно одночасно з теорiую трудовоє вартостi виникла i тео-
рiя витрат виробництва, яка визначау єх як основу мiновоє вартостi
i цiн (висунута представником французькоє класичноє полiтекономiє
Ф. Кене). Оскiльки, однак, величина витрат виробництва, в свою чер-
гу, залежить вiд цiн на окремi види витрат (палива, сировини, мате-
рiалiв, робочоє сили), то використання витрат як основи цiн означау,
по сутi, пояснення цiн на продукцiю цiнами на елементи витрат.
Серед перших теорiй вартостi набула поширення також так
звана теорiя трьох факторiв виробництва. Ця теорiя пояснювала
формування вартостi в процесi виробництва впливом сукупностi
витрат його трьох основних факторiв: труда, капiталу (в розумiннi
засобiв виробництва) i землi (як головного природного фактора).
Вперше вона була обгрунтована в працях французьких економiстiв
Ж.-Б. Сея i Ф. Бастiа.
Широкого розвитку наприкiнцi XIX столiття набули теорiє вар-.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91