Щоб течія знову не знесла корабель і не притиснула його до гори, кінці одного з носових зашморгів спустили до грунту й закріпили їх там за великий уламок скелі. «Піонер» стояв тепер на надійних мертвих якорях.
«Дюзова бригада» в наміченому складі негайно взялася до роботи біля кормової частини корабля.
Тимчасом капітан викликав до себе в центральний пост Шелавіна й запропонував йому якнайдокладніше ознайомитися з підводною горою.
– Ми ще не можемо визначити свої координати, – сказав при цьому капітан. – Жоден із наших інфрачервоних розвідників поки що не працює. Але, можливо, найближчий огляд гори допоможе саме вам, досвідченому океанографу, встановити, що це за гора, де вона знаходиться, чи не є вона підніжжям банки, великої обмілини, коралових рифів або коралових атолів. Атоли ж можуть бути населені, і в нашому становищі це була б дуже велика неприємність. Обережність не завадить… Коли настане ніч, підніміться на поверхню, роздивіться, чи не помітно вогнів, руху суден, туземних каное. Візьміть, якщо вважаєте за потрібне, кого-небудь із команди, щоб супроводили вас…
– Ну, навіщо ж, Миколо Борисовичу, відривати зараз людей від роботи! Я чудово й сам справлюсь, хоча, якщо дозволите, я взяв би з собою Павлика. Він не так уже тут потрібний, та й для нього було б цікаво й корисно…
Капітан згодився. Павлик невимовно радів цій вилазці: він давно не блукав під водою, а нові місця обіцяли нові враження, нові відкриття, нові радощі.
З повною зарядкою рідкого кисню в патронах, електроенергії в акумуляторах, харчування та води в термосах і в повній амуніції геологорозвідників і підводних мисливців, Шелавін і Павлик рівно о п'ятнадцятій годині зійшли з площадки на схил гори й пішли по грунту на південь. Іти було нелегко. Схил був досить стрімкий, густо вкритий уламками скель, ноги загрузали в мулі, плутаючись у водоростях. Можна було б просто пливти над схилами гори за допомогою гвинтів на найменшій швидкості, але Шелавін свідомо відмовився від цього, пояснивши Павликові, що необхідно дослідити геологічну будову гори; геологія ж розкриває свої таємниці тільки пішоходам, а не пілотам, хоча б і підводним.
Багато риб зустрічалося на шляху. Павлик безпомилково називав їх, викликаючи схвальне бурмотіння океанографа.
Через чверть години ходьби Павлик раптом спіткнувся, нахилився й витягнув щось із мулу.
– А ось це що таке? – спитав він, простягаючи Шелавіну свою знахідку.
В його руках був грубої, примітивної роботи, але цілком чітко оформлений кривий ніж з якимсь обрубком замість держака й тьмяно поблискуючим чорним лезом. Ледве глянувши на нього, Шелавін здивовано вигукнув:
– Обсидіановий ніж. Ніж із чистого вулканічного скла! А справа стає надзвичайно цікавою! Абсолютно! Давай, Павлику, ще покопаємось тут.
Через хвилину Шелавін з торжеством витягнув із мулу ще одну знахідку.
– Так і є! – радісно сказав він, роздивляючись її. – Обсидіановий наконечник списа… Чудово! Абсолютно! Копай, копай, Павлику!
Більше, проте, вони нічого не знайшли. Трохи відпочивши, вони пішли далі. Шелавін втратив на якийсь час свою звичайну балакучість і довго йшов мовчки, заглиблений у думки, лише зрідка нагадуючи Павликові:
– Дивись під ноги. Гарненько дивись! Не пропусти чого-небудь…
І знову йшов уперед, похиливши голову, мовчазний і замислений, зрідка бурмочучи щось нерозбірливе і наштовхуючись на скелі. Через півгодини Шелавін раптом зупинився перед великою плоскою скелею. Підвівши очі, він на мить завмер, а потім закричав голосом, повним захоплення:.
– Човен! Туземне каное!..
З несподіваною спритністю й швидкістю він скочив на скелю. Перед ним, як на п'єдесталі з базальту, майже до борту засипане мулом, лежало довге суденце з характерно вигнутим носом, прикрашеним вигадливою фантастичною різьбою.
– Сюди, Павлику! – нетерпляче закричав Шелавін. – За лопатку! Розчищай!
Оточені хмарою мулу, вони гарячково працювали з чверть години, і коли мул осів, а вода набула своєї звичайної прозорості, перед ними лежала туземна пірога з проломленим дном, навантажена залишками прогнилих рибальських сіток. Порпаючись у цій купі, то Шелавін, то Павлик з радісними криками витягали все нові й нові знахідки: людський череп, дерев'яні статуетки з людськими або пташиними головами, рибальські кістяні гачки, якісь дерев'яні червонуваті дощечки довжиною від одного до двох метрів, покриті густою в'яззю незрозумілих значків.
Перша ж дощечка, що потрапила до рук Шелавіна, справила на нього приголомшливе враження. Уткнувшись в неї майже впритул шоломом, з нестямними очима, що майже вилазили з орбіт, він вдивлявся декілька хвилин у довгі рядки цих значків, потім, раптом пританцьовуючи на місці, закричав:
– Кохау!.. Кохау ронго-ронго… Це вони! Це вони! Кохау ронго-ронго рапануйців!..
Остовпілий від здивування Павлик з розкритим ротом дивився на цю картину, що нагадувала танець первісних дикунів з якимись незрозумілими заклинаннями.
– Чи розумієте ви, юначе, що це значить, дозвольте вас спитати? Ні, ні! Ви не розумієте, що це значить!.. Це… Це…
– А що ж це, й справді, значить? – спитав, отямившись, Павлик.
Але Шелавін раптом замовк, зосереджено замислився, потім пробурмотів:
– Що це значить? Гм… гм… Зачекаємо трохи… Треба переконатися. Треба перевірити. Ми ще натрапимо… Я певний, що натрапимо на аху і… і… Ходімо! Скоріше ходімо далі!.. Складай усе в човен! Повертаючись назад, захопимо.
Шелавін майже біг попереду, а Павлик ледве встигав за ним. Так вони пройшли ще з півгодини, і коли Павлик нарешті відчув, що вибивається з сил, Шелавін раптом зупинився.
Перед ними, стіною метрів зо два заввишки, тягнулась поперек схилу, метрів на п'ятдесят-шістдесят завдовжки, складена з величезних плит тераса. Але ні Шелавін, ні Павлик не дивились на неї. В цілковитому мовчанні, наче зачаровані, закинувши голови, вони не зводили очей з кількох гігантських статуй, що мовчазно, в похмурому й грізному спокої височіли над терасою на п'ятнадцять-двадцять метрів. У променях ліхтарів було видно їхні дивовижні голови, прикрашені, немов кам'яними тюрбанами, величезними, двометровими циліндрами. Зрізані назад вузькі чола, довгі ввігнуті носи, глибокі порожні й чорні орбіти, тонкі, суворо стиснуті губи та гострі підборіддя справляли незабутнє враження внутрішньою силою свого надлюдського образу.
Вони стояли на видовжених тулубах, без ніг, з ледве окресленими під грудьми руками – примітивні й могутні, мовчазні й грізні, – і пильно дивилися вперед, у безмежні простори океану, через голови пігмеїв, що зненацька з'явилися звідти. Між цими виструнченими, наче на варті, гігантами валялося багато фігур, уже повалених океаном; величезні циліндри, що колись прикрашали їхні голови, позлітали з них і лежали осторонь.
– Рапа-Нуї… – бурмотів океанограф. – Рапа-Нуї… Стародавній Вайгу… Значить, правда: його затопив океан… Дивись, Павлику! Дивись! Запам'ятай це назавжди…
Довго стояли вони мовчки перед кам'яними гігантами. Нарешті Шелавін, наче прокинувшись, зітхнув і сказав:
– Треба йти далі, Павлику. Ми ще зустрінемо їх немало. Нам треба закінчити обслідування острова.
Кинувши останній довгий погляд на підводних вартових гори, Шелавін запустив гвинт і поплив далі на південь.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118
«Дюзова бригада» в наміченому складі негайно взялася до роботи біля кормової частини корабля.
Тимчасом капітан викликав до себе в центральний пост Шелавіна й запропонував йому якнайдокладніше ознайомитися з підводною горою.
– Ми ще не можемо визначити свої координати, – сказав при цьому капітан. – Жоден із наших інфрачервоних розвідників поки що не працює. Але, можливо, найближчий огляд гори допоможе саме вам, досвідченому океанографу, встановити, що це за гора, де вона знаходиться, чи не є вона підніжжям банки, великої обмілини, коралових рифів або коралових атолів. Атоли ж можуть бути населені, і в нашому становищі це була б дуже велика неприємність. Обережність не завадить… Коли настане ніч, підніміться на поверхню, роздивіться, чи не помітно вогнів, руху суден, туземних каное. Візьміть, якщо вважаєте за потрібне, кого-небудь із команди, щоб супроводили вас…
– Ну, навіщо ж, Миколо Борисовичу, відривати зараз людей від роботи! Я чудово й сам справлюсь, хоча, якщо дозволите, я взяв би з собою Павлика. Він не так уже тут потрібний, та й для нього було б цікаво й корисно…
Капітан згодився. Павлик невимовно радів цій вилазці: він давно не блукав під водою, а нові місця обіцяли нові враження, нові відкриття, нові радощі.
З повною зарядкою рідкого кисню в патронах, електроенергії в акумуляторах, харчування та води в термосах і в повній амуніції геологорозвідників і підводних мисливців, Шелавін і Павлик рівно о п'ятнадцятій годині зійшли з площадки на схил гори й пішли по грунту на південь. Іти було нелегко. Схил був досить стрімкий, густо вкритий уламками скель, ноги загрузали в мулі, плутаючись у водоростях. Можна було б просто пливти над схилами гори за допомогою гвинтів на найменшій швидкості, але Шелавін свідомо відмовився від цього, пояснивши Павликові, що необхідно дослідити геологічну будову гори; геологія ж розкриває свої таємниці тільки пішоходам, а не пілотам, хоча б і підводним.
Багато риб зустрічалося на шляху. Павлик безпомилково називав їх, викликаючи схвальне бурмотіння океанографа.
Через чверть години ходьби Павлик раптом спіткнувся, нахилився й витягнув щось із мулу.
– А ось це що таке? – спитав він, простягаючи Шелавіну свою знахідку.
В його руках був грубої, примітивної роботи, але цілком чітко оформлений кривий ніж з якимсь обрубком замість держака й тьмяно поблискуючим чорним лезом. Ледве глянувши на нього, Шелавін здивовано вигукнув:
– Обсидіановий ніж. Ніж із чистого вулканічного скла! А справа стає надзвичайно цікавою! Абсолютно! Давай, Павлику, ще покопаємось тут.
Через хвилину Шелавін з торжеством витягнув із мулу ще одну знахідку.
– Так і є! – радісно сказав він, роздивляючись її. – Обсидіановий наконечник списа… Чудово! Абсолютно! Копай, копай, Павлику!
Більше, проте, вони нічого не знайшли. Трохи відпочивши, вони пішли далі. Шелавін втратив на якийсь час свою звичайну балакучість і довго йшов мовчки, заглиблений у думки, лише зрідка нагадуючи Павликові:
– Дивись під ноги. Гарненько дивись! Не пропусти чого-небудь…
І знову йшов уперед, похиливши голову, мовчазний і замислений, зрідка бурмочучи щось нерозбірливе і наштовхуючись на скелі. Через півгодини Шелавін раптом зупинився перед великою плоскою скелею. Підвівши очі, він на мить завмер, а потім закричав голосом, повним захоплення:.
– Човен! Туземне каное!..
З несподіваною спритністю й швидкістю він скочив на скелю. Перед ним, як на п'єдесталі з базальту, майже до борту засипане мулом, лежало довге суденце з характерно вигнутим носом, прикрашеним вигадливою фантастичною різьбою.
– Сюди, Павлику! – нетерпляче закричав Шелавін. – За лопатку! Розчищай!
Оточені хмарою мулу, вони гарячково працювали з чверть години, і коли мул осів, а вода набула своєї звичайної прозорості, перед ними лежала туземна пірога з проломленим дном, навантажена залишками прогнилих рибальських сіток. Порпаючись у цій купі, то Шелавін, то Павлик з радісними криками витягали все нові й нові знахідки: людський череп, дерев'яні статуетки з людськими або пташиними головами, рибальські кістяні гачки, якісь дерев'яні червонуваті дощечки довжиною від одного до двох метрів, покриті густою в'яззю незрозумілих значків.
Перша ж дощечка, що потрапила до рук Шелавіна, справила на нього приголомшливе враження. Уткнувшись в неї майже впритул шоломом, з нестямними очима, що майже вилазили з орбіт, він вдивлявся декілька хвилин у довгі рядки цих значків, потім, раптом пританцьовуючи на місці, закричав:
– Кохау!.. Кохау ронго-ронго… Це вони! Це вони! Кохау ронго-ронго рапануйців!..
Остовпілий від здивування Павлик з розкритим ротом дивився на цю картину, що нагадувала танець первісних дикунів з якимись незрозумілими заклинаннями.
– Чи розумієте ви, юначе, що це значить, дозвольте вас спитати? Ні, ні! Ви не розумієте, що це значить!.. Це… Це…
– А що ж це, й справді, значить? – спитав, отямившись, Павлик.
Але Шелавін раптом замовк, зосереджено замислився, потім пробурмотів:
– Що це значить? Гм… гм… Зачекаємо трохи… Треба переконатися. Треба перевірити. Ми ще натрапимо… Я певний, що натрапимо на аху і… і… Ходімо! Скоріше ходімо далі!.. Складай усе в човен! Повертаючись назад, захопимо.
Шелавін майже біг попереду, а Павлик ледве встигав за ним. Так вони пройшли ще з півгодини, і коли Павлик нарешті відчув, що вибивається з сил, Шелавін раптом зупинився.
Перед ними, стіною метрів зо два заввишки, тягнулась поперек схилу, метрів на п'ятдесят-шістдесят завдовжки, складена з величезних плит тераса. Але ні Шелавін, ні Павлик не дивились на неї. В цілковитому мовчанні, наче зачаровані, закинувши голови, вони не зводили очей з кількох гігантських статуй, що мовчазно, в похмурому й грізному спокої височіли над терасою на п'ятнадцять-двадцять метрів. У променях ліхтарів було видно їхні дивовижні голови, прикрашені, немов кам'яними тюрбанами, величезними, двометровими циліндрами. Зрізані назад вузькі чола, довгі ввігнуті носи, глибокі порожні й чорні орбіти, тонкі, суворо стиснуті губи та гострі підборіддя справляли незабутнє враження внутрішньою силою свого надлюдського образу.
Вони стояли на видовжених тулубах, без ніг, з ледве окресленими під грудьми руками – примітивні й могутні, мовчазні й грізні, – і пильно дивилися вперед, у безмежні простори океану, через голови пігмеїв, що зненацька з'явилися звідти. Між цими виструнченими, наче на варті, гігантами валялося багато фігур, уже повалених океаном; величезні циліндри, що колись прикрашали їхні голови, позлітали з них і лежали осторонь.
– Рапа-Нуї… – бурмотів океанограф. – Рапа-Нуї… Стародавній Вайгу… Значить, правда: його затопив океан… Дивись, Павлику! Дивись! Запам'ятай це назавжди…
Довго стояли вони мовчки перед кам'яними гігантами. Нарешті Шелавін, наче прокинувшись, зітхнув і сказав:
– Треба йти далі, Павлику. Ми ще зустрінемо їх немало. Нам треба закінчити обслідування острова.
Кинувши останній довгий погляд на підводних вартових гори, Шелавін запустив гвинт і поплив далі на південь.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118