Це врятувало його від дальших ударів та ушкоджень, якими йому загрожувала шалена качка корабля. Тримаючись за стіл здоровою рукою, капітан звівся на ноги і, пробираючись у непроглядній темряві по хиткій палубі, серед уламків скла, серед гуркоту й стуку предметів, що ковзали й били по ногах, добрався до акумуляторної шафки. Шафки не було на місці. Тоді капітан направився до дверей й спробував їх відчинити. Але двері заїло в пазах, і вони довго не піддавалися його зусиллям. Лише напруживши всі сили, капітанові вдалося трохи відсунути їх, протиснутися у відчинену щілину й вийти в коридор. Качка була вже слабка. Палуба стала майже стійкою, але лишалась у похилому до корми положенні. У цілковитій темряві, з простягненими вперед руками, капітан кинувся до центрального поста керування й голосно заговорив:
– Товариші!.. Спокій!.. Підводний човен вирівнявся!.. Всі, хто може, на місця!.. Включайте автономні сітки!..
Далеко в коридорі спалахнула лампа. Вона освітила кілька постатей, що спускалися в люки машинного відділу.
Двері центрального поста були відчинені.
Пробравшись у куток, де мала знаходитись акумуляторна шафка, капітан полегшено зітхнув: шафка була на місці. В наступну мить спалахнуло світло, і капітан оглянувся. Центральний пост являв собою картину повної розрухи. Майже всі лампочки сигналізації були побиті. Дерев'яний табурет висів на щиті управління, зачепившись за погнутий важіль вентиляції баластних цистерн. Великий гайковий ключ, невідомо звідки взявшись, пробив запобіжне скло і стирчав в одному з контрольних приладів. Клавіатура управління і кілька вимірювальних приладів були перебиті інструментами, що вилетіли з вітрини і лежали зараз розкидані під щитом. Головний гірокомпас був понівечений. Осторонь, біля столу, без ознак життя лежав ниць лейтенант Кравцов, напівприкритий картою, що впала зі столу. З-під його голови по похилій палубі повзла тоненька цівка крові.
Одним поглядом капітан охопив усю цю жахливу картину і, помітивши на столі радіотелефонний апарат, кинувся до нього. Апарат неначебто уцілів і був в порядку. Чи ж у порядку точки приймання?
Голос капітана пролунав майже у всіх відсіках корабля:
– Слухати команду! Капітан в центральному посту! Всім, хто помітив проникнення води, доповісти мені негайно по радіосітці! На випадок пошкодження сітки повідомити особисто! Всім науковим працівникам подати допомогу потерпілим! Прізвища потерпілих повідомити через десять хвилин! Професорові Лордкіпанідзе, а якщо це неможливо – Цою з'явитися в центральний пост негайно!
Через п'ятнадцять хвилин усе, що стосувалося стану підводного човна та його екіпажу, вже було відомо капітанові.
З екіпажу корабля тяжко потерпіли: лейтенант Кравцов, водолаз Крутицький, художник Сідлер та прибиральник Щербина, що лежали вже в госпітальному відсіку в непритомному стані. Легко потерпіли, але залишаються на ногах після поданої їм першої допомоги: старший лейтенант Богров, професор Шелавін, помічник механіка Ромейко.
Безвісти пропав головний механік Горєлов. Ніхто не міг зрозуміти, куди і як він зник. А втім, турботи й хвилювання з приводу стану човна не дозволяли нікому занадто багато думати про це дивне зникнення. Всіх хвилювала доля корабля.
Вже через годину після вибуху відбулися короткі збори всього екіпажу. Капітан змалював становище: вибух газів, прониклих невідомо яким способом у газопрозідну камеру, завдав підводному човну значних руйнувань, проте жоден з його життєвих механізмів не вибув остаточно з ладу, – всі пошкодження можуть бути ліквідовані силами екіпажу. Найголовніше – це те, що «Піонер» зберіг плавучість – щоправда, з великим диферентом на корму і, згідно з показаннями уцілілого глибиноміра, тільки на певній, стоп'ятдесятиметровій глибині, не маючи можливості ні опуститися, ні піднятися. Позбувшись руху, управління, боєздатності і, нарешті, якщо можна так висловитись, оглухнувши й осліпнувши, підводний човен відносився якоюсь течією в невідомому напрямі. Всі контрольно-вимірювальні прилади, апарати зв'язку, автоматичної сигналізації й управління можна, як і пошкоджені машини, полагодити або замінити запасними. Єдина серйозна небезпека загрожує з боку ходових і рульових дюз, стан яких невідомий. Безпосередньо примикаюча до дюз газопровідна камера наповнена водою, яка почала пробиватися в кормовий електролізний відсік. Поки що не можна точно встановити, яким чином вода проникла в камеру: через пробоїну в корпусі підводного човна чи через дюзи. Також не можна бути впевненим, чи взагалі цілі дюзові кільця, чи силою вибуху вони зірвані й скинуті з човна. Про все це можна буде дізнатися, коли буде відновлено загальну або автономну сітку управління, за допомогою якої вдасться відкрити вихідну камеру й зробити зовнішній огляд кормової частини корабля.
– Усьому екіпажеві, – закінчив своє повідомлення капітан, – потрібно негайно взятися за упорядкування всіх відсіків підводного човна, за ремонт машин, лагодження й заміну приладів та апаратів. Усі повинні пам'ятати, що мова йде не тільки про врятування човна, а й про те, що він зобов'язаний бути на своєму посту у Владивостоці точно у визначений урядом строк. На нас чекає величезна робота, але якщо дюзи, в якому б то не було вигляді, залишилися ще на підводному човні, він повинен бути й буде двадцять третього серпня у Владивостоці!
Його віра, його енергія й непохитна рішучість передалися кожному учасникові зборів. Загорілися очі, пожвавішали стомлені обличчя. Один за одним люди виходили вперед, закликали до самовідданої праці, клялися, що готові віддати життя за врятування підводного човна і за його появу у Владивостоці в строк…
До полудня всі відсіки корабля загальною авральною роботою всієї команди були очищені від уламків, було наведено порядок в господарських та продуктових складах, складах спорядження, інструментів, матеріалів, водолазного майна, хімічному та боєприпасів. Нашвидку пообідавши й розбившись на бригади за фахом, команда зараз же взялась за відновлення всіх сіток, за ремонт і лагодження машин, апаратів та приладів.
Найбільша, найтяжча й найвідповідальніша робота припала на долю бригади електриків. Все на підводному кораблі – управління, зв'язок, сигналізація, світло, розжарення, робота гармат і механізмів – живилось електричним струмом. У всі кутки й закутки проникала сітка електричних проводів.
Одержавши підсилення в складі професора Шелавіна, а також Цоя і Павлика, які мали деякий досвід та знання в практичній електротехніці, бригада робила справжні чудеса. Вже на двадцять четверту годину пошкоджені акумуляторні секції були поставлені на місце, розбиті акумулятори замінені новими, загальна сітка освітлення відновлена. Акустики Чижов і Птицин на цей час встигли розібрати носову ультразвукову гармату, з тим, щоб завтра з самого ранку взятися за її відбудову. Третій акустик, Бєляєв, працював над найтоншими й найніжнішими апаратами підводного човна: ультразвуковими прожекторами – його очима та вухами. Вони були розсіяні по всій зовнішній поверхні підводного човна й більше за всіх потерпіли від страшенного струсу, якого зазнав човен під час вибуху. На щастя, доступ до цих апаратів був зсередини, і вони були забезпечені повним асортиментом запасних частин, так що Бєляєву доводилось лише заміняти пошкоджені частини новими.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118