Після короткого вагання бойовий командир, який ніс величезну відповідальність за неоціненний корабель, прийняв рішення, яке підказували йому радянські почуття. Однак перш ніж натиснути кнопку до «підйому» на пульті центрального поста управління, капітан Воронцов забезпечив безпеку корабля всіма заходами, які були в його розпорядженні. Інфрачервоний розвідник знову вирвався з борту підводного човна і почав кружляти навколо нього, підіймаючись по спіралі до поверхні, вистрибував у повітря і безперервно пересилав на екран центрального поста зображення всіх предметів, які зустрічалися на його шляху, – уламків аварії, риб, водоростей і навіть прозорих медуз. Все говорило про пустельність океану і неба, цілковитий спокій і безпеку. І лише тоді показався на поверхні океану «Піонер»…
Ще з шумом і зітханнями працювали пневматичні важелі, які вганяли нижню кришку люка в його гніздо, як човен, закінчивши рятування хлопчика, вже швидко занурювався у спокійні безпечні глибини, лягаючи на свій курс. В цей час зоолог і лікар підводного човна Арсен Давидович Лордкіпанідзе напружено працював у госпітальному відсіку над тілом мертвенноблідого, зовсім нерухомого Павлика.
Щастя Павликове полягало в тому, що старший радист Плетньов прийняв із Ленінграда і передав капітанові Воронцову шифровану радіограму лише через годину після того, як підводний човен зняв хлопчика з айсберга. Саме ця година врятувала йому життя.
Радіограма була від Головного штабу морських сил Республіки і мала надзвичайно важливі повідомлення.
Органи Управління державної безпеки встановили, що одна іноземна держава, зацікавлена в послабленні оборони наших далекосхідних берегів, невідомо як дізналася про маршрут «Піонера», і її таємні агенти намагаються знищити підводний човен під час його зупинки в Гібралтарській протоці чи в іншому пункті його маршруту. Тому Головний штаб пропонує капітану Воронцову іти до Владивостока, не зупиняючись у Гібралтарській протоці, і не через Індійський океан, а навколо миса Горн і через Тихий океан, триматися протягом всього шляху на великих глибинах, зберігаючи цілковиту секретність і нічим себе не виявляючи. Ця зміна маршруту повинна була потягти за собою і перебудову плану наукових робіт експедиції. Однак Головний штаб підтверджує, що за всіх обставин строк прибуття корабля до Владивостока лишається незмінним – двадцять третє серпня.
Не могло бути сумніву, що коли б капітан Воронцов одержав цю радіограму трохи раніше, він навіть не наблизився б до місця загибелі «Діогена». Не важко собі уявити, яка доля чекала б Павлика в цьому випадку…
Командир підводного човна стояв у коридорі і уважно перечитував аркуш паперу з розшифрованою радіограмою. Радист Плетньов, маленький, сухий, з темним, зморщеним, як сушена груша, обличчям, стояв перед командиром. На лівій руці у нього невистачало двох пальців – пам'ять про тривалу зимівлю на одному з далеких островів Радянської Арктики і про трагічну зустріч там з білою ведмедицею і двома ведмежатами, – зрештою, трагічнішою для ведмежої родини, ніж для Плетньова.
Радист терпеливо чекав розпоряджень командира. Стіни коридора і двері з обох його боків під м'яким світ-ло'м електричних ламп матово вилискували лаком темно-червоної поліровки. Узорчата каучукова доріжка тяглася по підлозі. З кількох круглих люків, вирізаних в підлозі і огороджених легким півколом поручнів, виривалися стовпи яскравого світла і доносився тихий шелестячий шум працюючих машин.
Командир повернув нарешті до Плетньова стурбоване обличчя.
– Розпорядіться, будь ласка, негайно скликати до мене командний склад човна і запросіть начальника наукової частини. І самі, звичайно, приходьте.
– Єсть, товаришу командир, скликати командний склад, начальника наукової частики і самому прийти!
Через кілька хвилин, викликані умовними сигналами з своїх кают, диспетчерських і з різних відсіків підводного човна, один за одним квапливо проходили в двері командирської каюти перший помічник капітана старшин лейтенант Богров, головний електрик воєнний інженер другого рангу Корнєєв, начальник акустичної частини лейтенант Чижов, начальник наукової частини професор Лорд-кіпанідзе, комісар Сьомін, старшина водолазів Скворешня і, нарешті, Плетньов.
Каюта командира складалася з двох частин. Ліва, відгороджена портьєрою, була спальнею. В правій частині, просторішій, посередині стояв робочий стіл. В кутку на невеликому столику розміщалися кілька найголовніших навігаційних приладів, які автоматично показували те саме, що й прилади в центральному посту управління. В іншому кутку – шафочка з акумулятором для автономної сітки освітлення. Тут же стояла шафа, наповнена книжками. Стіни були завішані великими картами рельєфів дна Атлантичного, Тихого та Індійського океанів. На менших картах були показані горизонтальні і вертикальні розрізи океанів з лініями однакових температур, солоності, щільності вертикальних і горизонтальних течій, пануючих вітрів.
Всі вже усілися навколо стола на легких зручних стільцях, але капітан, не приступаючи до справи, продовжував з нетерпінням поглядати на двері.
– Де ж головний механік? – звернувся він, нарешті, до Плетньова.
– Сказав, що йде негайно.
Двері відсунулися вбік, і в каюту увійшов, трохи зігнувшись під вхідною аркою, високий, ширококостий, сутулуватий головний механік Горєлов. Його велика голова і довге, худе, з запалими щоками обличчя були гладко поголені. Це робило особливо помітними виступаючі гострі вилиці і кутасті щелепи. Під густими бровами глибоко заховалися чорні блискучі очі. Великі вуха, немов крила летючої миші, стовбурчились по боках гладенького черепа.
– Прошу пробачити, Миколо Борисовичу, – промовив він глухим голосом, підходячи до вільного стільця біля стіни. – Мене затримали по дорозі до вас.
Капітан кивнув головою.
– Так ось, товариші, яка справа, – почав він. – Я одержав зараз наказ Головного штабу. Згідно з цим наказом маршрут підводного човна значно змінюється. Через Гібралтар він не піде.
Всі мовчки і здивовано дивилися на капітана.
– Не підемо до Гібралтара? – здивовано запитав зоолог.
– Що таке? – з подивом і трохи розгублено запитав Горєлов.
– Ви щось хотіли сказати, Федоре Михайловичу? – звернувся до нього капітан.
– Нічого особливого, Миколо Борисовичу… я просто вражений такою несподіванкою.
– Так, звичайно, – промовив капітан і продовжував: – Справа однак не обмежується зміною курсу. Наказ вимагає дотримання максимальної секретності походу. Тому попереджаю вас, товариші, що підводний човен не тільки не заходитиме в будь-які порти, але буде уникати всіляких зустрічей з суднами, наближення до берегів, підйомів на поверхню. Підводний човен буде весь час перебувати в бойовому підводному стані. В зв'язку з цим я суворо забороняю будь-які дії, що можуть викрити підводний човен. Глибина ходу буде весь час не менше як триста метрів. У нічні години забороняється користуватися світловими прожекторами і відкривати щити ілюмінаторів.
– А як же з науковими роботами? – стурбовано запитав зоолог.
– Вони не постраждають, Арсене ДаЕидовичу. Навпаки, якщо хочете, можна збільшити число глибоководних станцій і обслідувати також екваторіальну і південну Атлантику, частину Антарктики, південну і тропічну частини Тихого океану.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118