Він дістався вже майже до половини висоти судна, коли гора наздогнала його. З страшною силою вона вдарила його по ногах. Ноги зірвалися з ненадійної опори, з рук вислизнув пучок водоростей, і, повернувшись, мов на осі, Павлик обличчям і грудьми упав на слизьку спину кашалота. Падаючи, він встиг помітити, що кілька рук восьминога захоплені величезною щелепою, і велетенське головоноге безпомічним мішком звисло, під головою кашалота. Павлик сковзнув по боці кашалота вниз, але зараз же чомусь зупинився і повис на ньому. В ту ж мить кашалот здригнувся, люто кинувся вбік від судна, відкинувши спотворене, але ще живе тіло восьминога, і несамовито завертівся над галявиною з Павликом, що висів на його боці.
Не можна було зрозуміти, що сталося. У всякому разі, Павлик, нічого не розуміючи й інстинктивно хапаючись руками за слизьку спину кашалота, якимсь далеким куточком свідомості дбав тільки про те, щоб не впасти і не потрапити під жахливі удари хвоста, який з страшною силою працював зовсім близько.
В наступну мить кашалот метнувся догори, потім кинувся вниз, з надзвичайною швидкістю промчав над судном і зник у темних глибинах океану. Останнє, що встиг помітити Павлик, були яскраві промені світла від чотирьох ліхтарів і чотири людські постаті в густому клубку щупальців, що звивалися, як змії. Потім все зникло. Густий морок оточив Павлика і з нездоланною силою давив на його груди і голову, відкидаючи назад ноги, немов намагаючись зірвати його з місця і кинути в жахливу гігантську м'ясорубку позаду… Павлик насилу пригнув голову до спини кашалота і, знеможений, зовсім знесилений, з мокрим від сліз обличчям, заплющив очі…
Розділ XI
ПОГОНЯ
Марат відкрив очі і байдуже подивився навколо себе. Потім раптом рвучко піднявся і сів на ліжко.
– Він поніс Пазлика! – закричав він у відчаї. – Він поніс його! Врятуйте Павлика, товаришу командир. Швидше! Швидше!
В одній білизні Марат схопився з ліжка, кинувся до дверей, намагаючись кудись бігти, щось робити. Ні капітан, ні зоолог, ні комісар, який стояв оддалік, не встигли його втримати. Але в цю хвилину в дверях з'явився Горєлов, і Марат опинився в його довгих, дужих руках.
– Що ти говориш, Марате? Хто поніс? Звідки ти знаєш? – схвильовано запитали капітан і зоолог, відводячи хворого на місце.
– Я бачив, – бурмотів Марат, безсило опускаючись знову на ліжко. – Кашалот… Величезний… пронісся над нами… тримав Павлика на собі…
Він знову стомлено заплющив очі, його звичайно смагляве обличчя посіріло, і здавалося – він знову непритомніє.
Зоолог, в білому халаті, знову взявся за Марата.
– Що це може означати? – запитав капітан.
– Розуміється, марення, і більше нічого, – сказав Горєлов.
– Так, швидше за все, – погодився зоолог, розтираючи груди Марата. – І це змушує мене побоюватись, що у нього щось схоже на струшення мозку. Мабуть, від електричного удару рукавицею восьминог в передсмертних корчах кинув Марата на стінку корабля. У всякому разі, ні я, ні Скворешня кашалота не бачили.
В госпітальний відсік увійшов океанограф Шелавін.
– Ви про кашалота? – запитав він, глянувши крізь криво надіті окуляри на зоолога. – Правду кажучи, я теж за все своє життя такого екземпляра ніколи не бачив. Абсолютно!
Всі здивовано глянули на Шелавіна і потім перезирнулись.
– Про якого кашалота ви говорите, Іване Степановичу? – запитав зоолог.
– Та про того ж самого кашалота, який промчав наді мною, як божевільний, переплутав усі мої кулі, зірвав з місця буй з батометрами… Взагалі зіпсував всю мою сьогоднішню роботу по вивченню течій. Він так нісся, немов почував себе на гарпуні.
– Коли ви його бачили? – швидко спитав капітан.
– Години зо три тому.
– Де ви були в цей час?
– На гідрофізичній станції номер три, глибина триста метрів, у вісімнадцяти кілометрах на південний схід від бази.
– Якого напряму він дотримувався?
– Точно: з норда на зюйд.
– Якраз у напрямі від галявини восьминогів до станції номер три! – з здивуванням у голосі сказав зоолог. – Чи може це бути звичайним збігом?
У цей час Марат глибоко зітхнув і повільно відкрив очі. Він спокійно оглянув усіх, що його оточували, і слабим, переривчастим голосом промовив, немов продовжуючи розмову:
– Я виразно… Ясно бачив… Павлик висів… на боці кашалота. Кашалот пронісся над нами… не далі ніж в десяти-п'ятнадцяти метрах… На його спині… біля голови… стирчав уламок гарпуна.
– Вірно! – закричав, розводячи руками, Шелавін. – Абсолютно вірно! Стирчав! Справді, уламок стирчав! Значить, ми бачили того самого негідника. Він мені всю станцію зіпсував.
– Але чому ж, в такому разі, ви не бачили Павлика на боці кашалота? – схвильовано спитав зоолог.
– Кашалот міг пройти повз Івана Степановича не тим боком, тільки і всього, – сказав капітан, думаючи в той же час про щось інше.
– Що ж тепер робити? Бідолашний хлопчик! – прошепотів зоолог, стискаючи в кулак свою бороду. – Бідолашний хлопчик…
– Не може бути сумніву: він уже давно загинув, – зауважив Горєлов. – Що ж можна зробити?
Він міряв великими розмашистими кроками госпітальний відсік у проході між ліжками: чотири кроки вперед, чотири назад.
Комісар швидко повернув свою сиву голову до Горєлова, і на його молодому з жвавими очима обличчі відбилося щире здивування.
Капітан також здивовано глянув на Горєлова і звернувся до зоолога.
– Лорд, ви певні, що він не залишився на судні чи біля нього?
– Цілком певний! – відповів зоолог. – Знищивши більшу частину восьминогів і розігнавши решту, я і Скво-решня старанно оглянули судно. Ми бачили пробоїну, яку Павлик знайшов, бачили розтерзаного восьминога незвичайних розмірів…
І, немовби вражений несподіваною думкою, він вигукнув:
– Я починаю розуміти! Як я одразу не догадався! Адже восьминоги і взагалі головоногі – це любима страва кашалотів. І тільки кашалот в змозі був спотворити, покалічити восьминога таких розмірів. Все сходиться, капітане! Немає сумніву, біля нас по той бік судна разом з нашою битвою відбувався бій кашалота з восьминогом. І наш бідолашний Павлик якось ув'язався в нього.. перебив його. Адже кашалот навіть не скористався своєю перемогою. Він кинув здобич, не поласувавши нею.
– Тоді ясно, що Іван Степанович бачив того самого кашалота, що й Марат, – задумливо сказав капітан.
Горєлов перестав ходити, і всі мовчки дивилися на капітана, почуваючи, що зараз вирішується Павликова доля.
– Ну, нічого! – сказав, нарешті, піднявши голову, капітан. – Кашалот від нас не втече.
Горєлов подивився на годинник – було вже шістнадцять годин з хвилинами – і квапливо звернувся до капітана:
– Гляньте, Миколо Борисовичу. Я зайшов сюди доповісти вам, що мені необхідно вийти з підводного човна і перевірити роботу двох лівих дюз. Я сьогодні оглядав їх зсередини і зверху. Вони, здається, трохи забилися, і, можливо, доведеться розібрати їх та прочистити. Дозвольте, я зараз же цим займусь.
– Дві дюзи вийшли з ладу? – швидко повернувся до Горєлова капітан. – Коли ж це могло статися? Адже ми прийшли сюди з справними дюзами.
Горєлов зам'явся. Він важко переступив з ноги на ногу і повільно сказав:
– Я й раніше помічав, що не все гаразд в їх роботі…
– Товаришу військінженер, – холодно заговорив капітан, – чому ви мені не доповіли про цю несправність раніше?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118
Не можна було зрозуміти, що сталося. У всякому разі, Павлик, нічого не розуміючи й інстинктивно хапаючись руками за слизьку спину кашалота, якимсь далеким куточком свідомості дбав тільки про те, щоб не впасти і не потрапити під жахливі удари хвоста, який з страшною силою працював зовсім близько.
В наступну мить кашалот метнувся догори, потім кинувся вниз, з надзвичайною швидкістю промчав над судном і зник у темних глибинах океану. Останнє, що встиг помітити Павлик, були яскраві промені світла від чотирьох ліхтарів і чотири людські постаті в густому клубку щупальців, що звивалися, як змії. Потім все зникло. Густий морок оточив Павлика і з нездоланною силою давив на його груди і голову, відкидаючи назад ноги, немов намагаючись зірвати його з місця і кинути в жахливу гігантську м'ясорубку позаду… Павлик насилу пригнув голову до спини кашалота і, знеможений, зовсім знесилений, з мокрим від сліз обличчям, заплющив очі…
Розділ XI
ПОГОНЯ
Марат відкрив очі і байдуже подивився навколо себе. Потім раптом рвучко піднявся і сів на ліжко.
– Він поніс Пазлика! – закричав він у відчаї. – Він поніс його! Врятуйте Павлика, товаришу командир. Швидше! Швидше!
В одній білизні Марат схопився з ліжка, кинувся до дверей, намагаючись кудись бігти, щось робити. Ні капітан, ні зоолог, ні комісар, який стояв оддалік, не встигли його втримати. Але в цю хвилину в дверях з'явився Горєлов, і Марат опинився в його довгих, дужих руках.
– Що ти говориш, Марате? Хто поніс? Звідки ти знаєш? – схвильовано запитали капітан і зоолог, відводячи хворого на місце.
– Я бачив, – бурмотів Марат, безсило опускаючись знову на ліжко. – Кашалот… Величезний… пронісся над нами… тримав Павлика на собі…
Він знову стомлено заплющив очі, його звичайно смагляве обличчя посіріло, і здавалося – він знову непритомніє.
Зоолог, в білому халаті, знову взявся за Марата.
– Що це може означати? – запитав капітан.
– Розуміється, марення, і більше нічого, – сказав Горєлов.
– Так, швидше за все, – погодився зоолог, розтираючи груди Марата. – І це змушує мене побоюватись, що у нього щось схоже на струшення мозку. Мабуть, від електричного удару рукавицею восьминог в передсмертних корчах кинув Марата на стінку корабля. У всякому разі, ні я, ні Скворешня кашалота не бачили.
В госпітальний відсік увійшов океанограф Шелавін.
– Ви про кашалота? – запитав він, глянувши крізь криво надіті окуляри на зоолога. – Правду кажучи, я теж за все своє життя такого екземпляра ніколи не бачив. Абсолютно!
Всі здивовано глянули на Шелавіна і потім перезирнулись.
– Про якого кашалота ви говорите, Іване Степановичу? – запитав зоолог.
– Та про того ж самого кашалота, який промчав наді мною, як божевільний, переплутав усі мої кулі, зірвав з місця буй з батометрами… Взагалі зіпсував всю мою сьогоднішню роботу по вивченню течій. Він так нісся, немов почував себе на гарпуні.
– Коли ви його бачили? – швидко спитав капітан.
– Години зо три тому.
– Де ви були в цей час?
– На гідрофізичній станції номер три, глибина триста метрів, у вісімнадцяти кілометрах на південний схід від бази.
– Якого напряму він дотримувався?
– Точно: з норда на зюйд.
– Якраз у напрямі від галявини восьминогів до станції номер три! – з здивуванням у голосі сказав зоолог. – Чи може це бути звичайним збігом?
У цей час Марат глибоко зітхнув і повільно відкрив очі. Він спокійно оглянув усіх, що його оточували, і слабим, переривчастим голосом промовив, немов продовжуючи розмову:
– Я виразно… Ясно бачив… Павлик висів… на боці кашалота. Кашалот пронісся над нами… не далі ніж в десяти-п'ятнадцяти метрах… На його спині… біля голови… стирчав уламок гарпуна.
– Вірно! – закричав, розводячи руками, Шелавін. – Абсолютно вірно! Стирчав! Справді, уламок стирчав! Значить, ми бачили того самого негідника. Він мені всю станцію зіпсував.
– Але чому ж, в такому разі, ви не бачили Павлика на боці кашалота? – схвильовано спитав зоолог.
– Кашалот міг пройти повз Івана Степановича не тим боком, тільки і всього, – сказав капітан, думаючи в той же час про щось інше.
– Що ж тепер робити? Бідолашний хлопчик! – прошепотів зоолог, стискаючи в кулак свою бороду. – Бідолашний хлопчик…
– Не може бути сумніву: він уже давно загинув, – зауважив Горєлов. – Що ж можна зробити?
Він міряв великими розмашистими кроками госпітальний відсік у проході між ліжками: чотири кроки вперед, чотири назад.
Комісар швидко повернув свою сиву голову до Горєлова, і на його молодому з жвавими очима обличчі відбилося щире здивування.
Капітан також здивовано глянув на Горєлова і звернувся до зоолога.
– Лорд, ви певні, що він не залишився на судні чи біля нього?
– Цілком певний! – відповів зоолог. – Знищивши більшу частину восьминогів і розігнавши решту, я і Скво-решня старанно оглянули судно. Ми бачили пробоїну, яку Павлик знайшов, бачили розтерзаного восьминога незвичайних розмірів…
І, немовби вражений несподіваною думкою, він вигукнув:
– Я починаю розуміти! Як я одразу не догадався! Адже восьминоги і взагалі головоногі – це любима страва кашалотів. І тільки кашалот в змозі був спотворити, покалічити восьминога таких розмірів. Все сходиться, капітане! Немає сумніву, біля нас по той бік судна разом з нашою битвою відбувався бій кашалота з восьминогом. І наш бідолашний Павлик якось ув'язався в нього.. перебив його. Адже кашалот навіть не скористався своєю перемогою. Він кинув здобич, не поласувавши нею.
– Тоді ясно, що Іван Степанович бачив того самого кашалота, що й Марат, – задумливо сказав капітан.
Горєлов перестав ходити, і всі мовчки дивилися на капітана, почуваючи, що зараз вирішується Павликова доля.
– Ну, нічого! – сказав, нарешті, піднявши голову, капітан. – Кашалот від нас не втече.
Горєлов подивився на годинник – було вже шістнадцять годин з хвилинами – і квапливо звернувся до капітана:
– Гляньте, Миколо Борисовичу. Я зайшов сюди доповісти вам, що мені необхідно вийти з підводного човна і перевірити роботу двох лівих дюз. Я сьогодні оглядав їх зсередини і зверху. Вони, здається, трохи забилися, і, можливо, доведеться розібрати їх та прочистити. Дозвольте, я зараз же цим займусь.
– Дві дюзи вийшли з ладу? – швидко повернувся до Горєлова капітан. – Коли ж це могло статися? Адже ми прийшли сюди з справними дюзами.
Горєлов зам'явся. Він важко переступив з ноги на ногу і повільно сказав:
– Я й раніше помічав, що не все гаразд в їх роботі…
– Товаришу військінженер, – холодно заговорив капітан, – чому ви мені не доповіли про цю несправність раніше?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118