– Слухаю, Миколо Борисовичу!
– А тепер – на підводний човен! – скомандував капітан. – Та скоріше! Ми несемо радість екіпажеві, і не можна примушувати його занадто довго чекати.
Радість була справді надзвичайна. Хоча команді вже давно слід було спати, але всіх охопило таке хвилювання, що ніхто не зміг зразу лягти й заснути.
Нарешті втома взяла своє, скоро в підводному човні запанувала сонна тиша. Один лише Скворешня, єдиний вахтовий на все судно, насилу перемагав сон, мугикаючи під ніс свою улюблену українську «Реве та стогне Дніпр широкий…» Правда, був момент, коли раптом замовкло й це тихе мугикання, і Скворешня на ходу, затримавшись біля одвірка, задрімав всього лише на одну-дві хвилини. Але саме в ці короткі хвилини підводний човен ледве відчутно здригнувся від м'якого, тихого поштовху й зараз же заспокоївся. Сонна, нічим не потривожена тиша продовжувала панувати в каютах та відсіках «Піонера». Скворешня прокинувся, зітхнув і знову заходив своїми важкими розміреними кроками під тихе мугикання пісні, так нічого й не помітивши…
Розділ VIII
БІЛЯ ПІДНІЖЖЯ ОСТРОВА
Багато років тому, в кінці XIX століття, доктор Ганс Гольдшмідт вперше розробив хімічну реакцію, яка згодом була названа його ім'ям. Суть цієї реакції полягала в тому, що коли змішати окис заліза (окалина, порошок іржі і т. ін.) з порошком алюмінію і суміш цю підпалити, то алюміній у процесі горіння відбере від окису заліза кисень, відновлюючи цим самим чисте залізо, а сам окислиться; виділена при цьому надлишкова теплова енергія розплавить залізо, а утворений окис алюмінію спливе на поверхню у вигляді шлаку.
Ось ця суміш окису заліза з порошком алюмінію і носить назву терміту; і з того часу, як «реакція Гольдшмідта» стала відомою, вона довго застосовувалась лише для одержання деяких найпростіших феросплавів, і особливо для зварювання рейок.
Сорок років так обмежено й примітивно використовувався терміт в лабораторіях і металургійній практиці, поки, нарешті, радянські вчені не розкрили всі багатющі можливості, які були до того часу заховані в цій реакції. Виявилося, що окис будь-якого металу може відновлюватися в якому завгодно приміщенні в звичайному тиглі, без особливого устаткування, лише при наявності відомих, точно визначених термітів (алюмінію, літію, натрію, силіцію).
Особлизої уваги в процесі термітної реакції заслуговують незвичайні температури, що розвиваються під час неї. Вже під час відновлення заліза алюмінієм утворюється температура в 3500°, при якій розплавлялись усі відомі на той час метали.
Реакція ж вольфрам – алюміній розвиває температуру в 7500°, тобто вище сонячної (6000°), і протікає настільки бурхливо, що вольфрам випаровується.
На той час, коли Крєпін конструював свій підводний човен, радянські вчені домоглися вже того, що термітна реакція могла відбуватись навіть під водою так само безвідказно, як застосовується під водою автогенне зварювання й різання металів, але далеко простіше, вільніше й безпечніше.
За допомогою термітної реакції і вирішив Козирєв поставити на місце кільце дюз, виготовлене з такого тугоплавкого сплава, який було б зовсім неможливо розігріти й обробити в підводних умовах іншими засобами.
Коли рано-вранці шостого серпня Ромейко, Скворешня і Матвєєв підготували у вихідній камері труби, троси, металеві листи та інші матеріали для спорудження риштування й підмостків навколо кормової частини підводного човна, Козирєв з капітаном вже закінчили всі розрахунки і план майбутніх робіт по встановленню на місце дюзового кільця. Спустившись вниз, у вихідну камеру, Козирєв застав там водолазів та механіків уже вдягненими в скафандри й готовими до виходу. Швидко одягнувшись і сам, він натиснув кнопку на стіні, сигналізуючи центральному посту, що можна впускати в камеру воду. Через кілька хвилин вода наповнила камеру, почувся скрип тросів, що почали відпускати площадку. Але ледве відділившись верхнім краєм на півметра від корпусу підводного човна, площадка зупинилась, скрип припинився.
– А який там бісів син жартує? – розгнівався Скворешня, переступаючи занепокоєно з ноги на ногу і поглядаючи на відкриту вгорі вузьку щілину. – Ну й братухи-електрики! Робили, робили – і не доробили. Добрі працівнички!
– Площадка не відкривається! – повідомив центральний пост Козирєв. – У чому справа, товаришу командир?
– Не розумію, – здивовано відповів голос капітана. – Адже ми вчора виходили, і вона була справна. І в мене тут, на щиті управління, червоний сигнал. Зараз накажу електрикам перевірити всі приводи. Зачекайте трохи.
– Поки там Марат повзатиме по перебірках і перевірятиме сітку, давайте-но тут подивимося, – запропонував Скворешня, – може, заїло відпускні троси.
– Єсть оглянути троси, товаришу старшина, – промовив Матвєєв, відкриваючи патронташ і збираючись наповнити повітрям заспиннй мішок.
– Та не варто возитися з мішком, – сказав Скворешня. – Вилазь краще мені на плечі. Зручніше буде працювати.
– Єсть на плечі.
На могутніх плечах Скворешні Матвєєв почував себе вільно і впевнено, як на площадці розсувної драбини. Під стелею камери він швидко оглянув блок з правильно намотаними витками троса, перевірив в обшивці корпусу вихідний отвір троса, потім, висунувши голову в щілину між верхнім краєм площадки та корпусом, перевірив зовнішнє кріплення троса з площадкою.
– Тут усе в порядку, Андрію Васильовичу, – доповів він Скворешні, повернувшись на його плечах. – Стій! Стій!.. – закричав він раптом. – Ану, Андрію Васильовичу, піднімай вище! За ноги! Ще вище!.. Еге! Що ж це таке?! Ось так штука!
Звичайно спокійний, урівноважений і небагатослівний, Матвєєв зараз трохи захвилювався. Висунувшись до половини над площадкою й перехилившись через неї назовні, він водив там на всі боки ліхтарем, з усієї сили витягався, намагаючись щось дістати руками.
– Та в чому там справа, нарешті? – не витримавши, закричав Скворешня.
– Нібито земля, Андрію Васильовичу, – відповів Матвєєв, легко зіскакуючи з плечей Скворешні. – Можу навіть сказати напевно, що земля. Скеля… справжнісінька скеля! Вона підпирає площадку і не дає їй опуститися. Підводний човен боком притиснувся до неї.
Це відкриття викликало загальну сенсацію. Капітан наказав Матвєєву вибратися через щілину назовні й обслідувати скелю. Матвєєв швидко повернувся й доповів, що скеля, до якої течією притиснуло «Піонера», становить частину великого схилу підводної гори, що простягається далеко на всі боки й піднімається, певно, до поверхні, а можливо, і над поверхнею. Занадто високо спливати Матвєєв не наважувався, дотримуючись наказу капітана. За розпорядженням капітана, Скворешня та десять чоловік команди, всі в скафандрах, вибралися з підводного човна тим же шляхом, що й Матвєєв. Вони винесли з собою кілька мотків тонкого, гнучкого троса і, зробивши з нього три величезні зашморги, наділи їх на носову частину корабля, а четвертим намертво закріпили корму до скелі. Потім, схопивши кінці носових зашморгів і повернувшись обличчям до вільного океану, люди разом, за командою Скворешні, запустили свої гвинти на десять десятих ходу. П'ятсот кінських сил через п'ятнадцять хвилин відтягнули підводний човен від скелі й поставили його носом в океан, кормою до підводної гори.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118