Хоча велика земельна власність зростала, вона не станови-
ла основу економіки, як це мало місце у Західній Європі. На
додаток до великих маєтностей існувало значне число малих
землевласників. Великі землевласники мали меншу владу, ніж
на Заході Європи, вони підлягали законові так само, як інші
люди. Селяни ж мали різний легальний статус: абсолютно
вільні, вільні з різного роду обмеженнями, кріпаки, невільни-
ки. Велика земельна власність розширювалася за рахунок
розорювання цілини, а не за рахунок відбирання селянської
землі. Мала або общинна земельна власність переважала в
сільському господарстві.
Феодальні тенденції, зокрема щодо маноріальної економі-
ки, стали помітними в кінці XII ст. Посилення уваги до хлібо-
робства було пов'язане із занепадом зовнішньої торгівлі, спри-
чиненим постійними нападами половців уздовж торговельних
шляхів Дніпра та занепадом Візантії як торговельного цент-
ру після її завоювання хрестоносцями у 1204 р.
Більшість населення Київської Русі проживала у сільській
місцевості й називалася смердами. Разом з тим є підстави
ділити сільське населення на вільних людей і невільних, які
знаходилися у власності князя, бояр та інших людей. Зустрі-
чаються відомості про села з челяддю, рабами.
Термін "смерд" (походження нез'ясоване) означає вільний
селянин, який займався землеробством, працював у власному
дворищі. Проте слово "смерд" вживалося і в іншому, ширшо-
му значенні: воно означало все населення крім князя, всіх
княжих підданих. Економічне становище смердів було різним.
"Руська Правда" признає у смердів рухоме і нерухоме майно і
навіть холопів, що теж належали до майна. Смерди господа-
рювали в основному на своїй землі, що є свідченням їхньої еко-
номічної самостійності.
Поруч з цим повноправним і економічно незалежним се-
лянством існувало інше — залежне, безземельне, що працю-
вало на чужій землі і внаслідок своєї економічної залежності
було обмежене у політичних правах. Джерела подають нам
інформацію про деякі з них.
Ізгої — люди без суспільного становища, що з різних при-
чин вийшли з тієї соціальної групи, до якої належали, та не
ввійшли до іншої. Вони вважалися вільними, проте не мали
власного господарства, часто осідали в чужих дворах, при цер-
квах. Аналогічним було становище сябрів.
Закупи (відомі із "Руської Правди", як наймити) — це люди,
які відробляли позичені гроші — "купу" або наймалися на
роботу, попередньо беручи плату. Закупи жили або у дворі пана,
або у своєму власному господарстві. Ті закупи, які виконува-
ли хліборобську роботу, називалися рільними закупами. За-
куп, безперечно, був вільною людиною. Він мав своє майно,
рухоме або нерухоме, особисто відповідав за свої вчинки, а не
його господар (як за холопа). За незаслужене покарання за-
купа господар повинен був платити як за вільного. Закуп мав
право оскаржити пана перед княжим судом. Однак його ста-
новище було дуже хитким і він міг кожної миті опинитися в
категорії холопів.
Рядовичами називали селян, які уклали ряд (угоду) з фео-
далом, визнаючи свою залежність від нього. За соціальним і
юридичним становищем рядовичі подібні до закупів. Вони
входили до складу челяді, виконували певні роботи у госпо-
дарстві феодала або сплачували йому данину.
Холопи — це невільники, раби. Причини невільництва "Ру-
ська Правда" називає різні: одруження з рабинею при від-
сутності застереження своїх прав; поступання на двірську
службу, банкрутство купця і продаж його майна на конкурсі;
втеча чи крадіжка, вчинена закупом; неспроможність сплати
судового покарання. Діти холопів також ставали холопами.
Та найпоширеніший шлях до невільництва — полон під час
війни.
Раби були об'єктом купівлі-продажу. Поступово (почина-
ючи з X ст.) більшість рабів, крім двірських, отримали земельні
наділи і своїм становищем наблизилися до селян.
л. Іпіста, ремесла, торгівля у київській Русі
Міста на Русі, як і в усій Європі, виникли внаслідок відок-
ремлення ремесла від землеробства, в результаті скупчення
значної кількості ремісників і торгових людей-купців. У VI —
IX ст. це були городища — невеликі укріплені поселення.
Середньовічні міста України—Русі утворювалися по-різному:
були це, найперше, центри племінних союзів. Чимало міст (Га-
лич, Львів, Ярослав, Ізяслав, Володимир, Холм) заснували князі.
Виростали міста із боярських поселень, часто у них перетво-
рювалися окремі села. Найбільше міст виникало на перетині
сухопутних торговельних шляхів, а також на берегах судно-
плавних річок — Дніпра, Дністра, Дону, Волги та їхніх приток.
XI — XIII ст. — це період урбанізації Русі і найбільшого
розквіту її міст. Літопис "Повість временних літ" нараховує у
XIII ст. майже 300 міст. У них проживали 13—15% населення.
Місто, як правило, складалося з кількох частин: власне міста,
оточеного стіною, яке називалося ще "дитинцем" і передмістя,
що виникло внаслідок нових поселень і в якому проживали
ремісники, торговельники, розміщувалися склади, майстерні
тощо. Стіни міста були, як правило, дерев'яні, хоча трапляли-
ся й кам'яні, з вежами, брамами. Передмістя ділилися на кінці,
а кінці — на вулиці. Міські будівлі були дерев'яні, а церкви
— кам'яні або дерев'яні. Літопис згадує про будівництво мос-
ту через Дніпро у 1115 р. за князювання Володимира Моно-
маха. Внаслідок дерев'яного характеру забудови міст, у них
досить часто виникали пожежі.
Керівними особами в місті були: в стольному — князь, який
тримав біля себе тіуна, в нестольному — посадник, який та-
кож мав тіуна; тисячник, сотник, десятник, старости кінців,
вулиць, старости для окремих промислів. Крім місцевих жи-
телів, у містах проживали іноземні громадяни: євреї, німці,
поляки та ін.
Міста належали державі, церкві та князям. З волі міських
урядників чи правителів на міщан накладалися податки та
різні повинності. Міста зберігали тісний зв'язок з сільським
господарством.
Ремесла. Київська Русь славилася майстрами-ремісника-
ми та їхніми виробами. Існувало понад 60 видів ремесел. Важ-
ливою галуззю ремесла була металургія та обробка заліза. Мала
місце спеціалізація ковальської справи. Основна продукція —
сокири, серпи, коси, нараменники, лопати, ножі, цвяхи, підкови,
замки, ключі, гаки, обручі тощо. Виготовлення зброї та військо-
вої амуніції займало провідне місце.
Ливарна справа, центрами якої були Київ, Володимир, Чер-
нігів та інші міста, досягла значних успіхів, особливо після
прийняття християнства. Будівництво церков, соборів, монас-
тирів сприяло виготовленню предметів релігійного призначен-
ня, розвитку ювелірного мистецтва. Руські ремісники вироб-
ляли прикраси способом чеканки срібла і золота, волочіння
дроту, виготовлення назерні, філіграні, застосовувалась техні-
ка позолоти, оздоблення черню і т. ін.
Успішно розвивалося гончарство, широко поширене і в міс-
тах, і в селах. Вироблялася цегла — плінфа, високоякісний
будівельний матеріал, з якої будувалися собори, церкви, фор-
теці та палаци.
Високого рівня розвитку досягло склоробне виробництво,
обробка дерева, з якого робили все: вози, колеса, човни, діжки,
бодні, відра, корита, ложки, колиски, меблі та ін.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81