Мамко моя, голубко моя,
Коли ж вас си надіяти?
Чи на Різдво з колядками,
Чи на Великдень з писанками,
Чи на Миколая з писанками?
Задзвоніть, дзвоники, задзвоніть,
Та мою мамку збудіть!
Та най же вони встають,
Та най нас порадять!
Бо ми газдувати не знаємо,
Бо ми мамки не маємо!
Встаньте, мамко, встаньте,
Та на сироти погляньте.
Бо сироти ніколи правди не мають,
Бо сироти рано встають,
До полудня обіду шукають,
Та рано лягають.
Мамко моя, ластівочко моя,
Мамко моя, щебетушко моя!
Звідки вас буду визирати?
Чи з-за гори високої,
Чи з долини глибокої?
Відай же ваші, мамко,
Стежечки травой заростя,
А доріжки листом западя!..
Станьте, мамко, станьте,
Та походіть по своїм подвір'ячку,
Та наробіть нам слідочків!
Ми будем ті слідочки збирати,
Будем василечками їх обтикати,
Та по тих слідочках вас, мамко,
Будем пізнавати!
— Отож цілу ніч співають, плачуть над померлим,
сидять і говорять про нього. А що відбувається наступ-
ного дня?
— Зранку копають яму на кладовищі, тешуть труну,
хрест. Це роблять ті люди, які вміють, їм дають сніда-
ти. А в хаті готуються до обіду.
— Зранку сходяться люди, так само несуть різні
продукти. Приходять в основному старі люди. Знову
співають, правлять панахиду, розповідають про життя
померлоф.
Потім усі рідні прощаються з померлим, цілують
його і всі виходять із хати, а померлого кладуть у до-
мовину.
— А що кладуть у домовину разом із померлим?
— Збереглася така традиція: кладуть подушечку з
171
сіна, труну вистилають білим, а в далеких місцевостях
кладуть іще змінну сорочку, спідницю або штани,
взуття.
Це залишки тих архаїчних звичаїв, коли разом із
померлим клали в гробницю все його майно — одяг,
прикраси, гроші, посуд, знаряддя праці, худобу, зброю,
навіть слуг, бо вірили, що воно згодиться померлому в
потойбічному світі.
— Що ж відбувається далі?
— Далі похоронна процесія іде до церкви. Там ще
раз правлять панахиду. А якщо церкви в селі немає, то
зі співом ідуть прямо на кладовище. Коло могили знову
співають поминальних пісень, рідні востаннє прощають-
ся з померлим. Могилу копають там, де хтось похова-
ний з родичів, на рушниках опускають труну в яму, а
потім усі кидають в яму по жмені землі й квіти.
Багато містичного було пов'язано з останньою до-
рогою покійника, адже вона осмислювалася як дорога
в потойбічний світ. Тому виконувалися різні магічні дії,
існували заборони, щоб не зашкодити ні мертвому, ні
живим. Залишки їх збереглися в різних повір'ях. Які
повір'я ви знаєте?
— Коли винесли мерця з хати і з подвір'я, треба слі-
дом за ним зачинити двері і ворота, щоб смерть не вер-
талася.
— Треба зачинити худобу в хліві, щоб не забрав
із собою худоби.
— Не можна їсти, коли несуть мерця. Бо виросте
«мертва кістка».
— Коли несуть мерця селом, треба зачинити всі
двері і ворота.
— Не можна іти чи їхати проти похорону, не можна
переходити дорогу померлому.
— От бачите, які дивні звичаї. Багато з них тепер
не можна пояснити. Це свідчить про те, що вони дуже
давні, незрозумілі навіть тим, хто їх дотримує. А ще що
відбувається на кладовищі?
— На кладовищі хтось із родичів померлого роздає
дітям і старим людям, бідним печиво, цукерки.
— Це, діти, теж залишки давнього обряду жертво-
приношення, коли приносили в жертву силам природи
і померлим предкам, які зливалися з силами природи,
їжу й тварин. Жертвоприношення збереглося і в поми-
нальних обрядах. Чому це відбувалося, ви вже знаєте:
щоб задобрити предків, які нібито могли впливати на
природу, на урожай. Такі були звичаї у слов'ян-язич-
ників.
А ще: всі обряди у стародавніх русичів закінчува-
лись великою спільною трапезою. Чи є залишки цього
звичаю в похоронному обряді?
— Після похорону на кладовищі родичі покійного
запрошують усіх людей на обід. Усі сідають за стіл і
найперше куштують древні обрядові страви — кашу
(коливо) або три ложки борщу. Потім їдять усе, співа-
ють поминальні пісні. Запрошують на обід усіх старих,
бідних, а хто не може прийти, тому приносять їжу до-
дому, щоб пом'янув померлого. Коли пообідають, їжу
залишають на столі для померлих.
— Збереглися давні, ще дохристиянські традиції. А
ще є в Гнідині цікавий обряд на наступний день. Це
теж жертвоприношення всім померлим. Що це за обряд?
— Наступного дня вранці несуть померлому сніда-
ти на кладовище. Дорогою частину продуктів роздають
дітям, старим людям. А тоді приходять на могилу, роз-
кладають там їжу, сідають і снідають, а що не з'їли,
лишають на могилі.
— Такий самий обряд справляють і в поминальні
дні, а тепер дайте відповіді на такі запитання:
— Чи є якісь відмінності в похоронному обряді, ко-
ли ховають молоду дівчину або хлопця?
— Молоду дівчину одягають у весільне вбрання, з
стрічками і вінком, і так ховають. А ще несуть деревце,
як на весілля, перев'язують весільними рушниками тих,
хто несе труну. Печуть весільний коровай і роздають,
на цвинтарі за дівчиною.. Так само печуть коровай і
несуть гільце для хлопця.
Це свідчить про те, що в давнину весілля й похорон
були близькими за своєю суттю. Померлі ніби брали
шлюб із підземним божеством.
Ми вже сказали, що похоронний обряд — це обряд
пам'яті. Часто кладовище називають обличчям живих.
Справді, як ми доглядаємо могили померлих, свідчить
про нас самих. Наш народ здавна шанував могили своїх
предків, та й не тільки наш — усі народи шанували. Бо
в тих могцлах — наша пам'ять, наше минуле, наша іс-
торія. Ті могили святі. Вони оспівані в піснях, у думах,
у легендах, у поезії Т. Г. Шевченка. І ця велика повага
до високих могил нашої історії починається з поваги до
могили рідної людини. Похоронивши близьку людину,
173
родичі з великою шаною ставилися до неї, до пам яті
про неї, і тому в народній обрядовості сформувався ряд
поминальних звичаїв. Що це за звичаї?
— Поминки на 9-й, 40-й, в річницю смерті й щороку
на проводи. У Гнідині відзначається поминальна субота
перед зеленою, або клечальною неділею. І кожна субота
також вважається поминальною.
— Що ж відбувається в ці дні?
— Обряди на 9-й день, 40-й день і в річницю смерті
однакові. Перед тим днем роблять поминальний обід.
Скликають людей, обідають за столом, співають поми-
нальних пісень. А наступного дня знову несуть на моги-
лу снідання. Там розстеляють скатертину, їдять, а що не
з'їли — роздають людям і лишають на могилі. Це тіль-
ки родичі.
— А що таке проводи?
— Це звичай поминати померлих на їхніх могилах
у наступний понеділок (вівторок) після Великодня. На
цвинтар сходиться все село, на могилах розкладають
їжу, обідають, правлять панахиди, роздають людям про-
дукти, щоб вони пом'янули всіх померлих. А тоді зби-
раються всім селом і разом обідають, поминають, спі-
вають поминальних пісень...
— Отже, давні традиції в деяких селах збереглися
аж до наших днів. Це свідчить про високу моральність
людей, які бережуть в душі пам'ять роду... Колись одна
бабуся* розповіла мені: «На проводи всі померлі вихо-
дять до воріт кладовища і стоять, виглядають, хто до
них прийде».
Це так зворушило мене, що я мало не заплакала.
Уявила, скільки ж їх не дочекалися своїх синів, дочок,
родичів, онуків.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52