По-перше, кейнсіанці заперечували аргументацію кла-
сичної школи. Вони поставили під сумнів спроможність
147
норми процента бути регулятором, який нібито забезпечує
перетворення заощаджень домашніх господарств у інвести-
ції підприємців. Фактором нагромадження заощаджень та
інвестицій є не тільки і не стільки норма процента, а й
інші явища. Адже люди заощаджують і тому, що вони
хочуть забезпечити добробут своєї родини в майбутньому
або придбати дорогі речі. Підприємці збільшують або змен-
шують інвестиції під впливом ринкової конюнктури, ма-
ючи на меті одержання прибутків.
По-друге, кейнгіанці не визнавали здатності зарплати
бути значним резервом зниження цін, бо зниження зарплати
обмежує платоспроможність покупців і зменшує можливості
реалізації створених у суспільстві товарів і послуг.
Головні відмінності в поглядах представників класичної
школи і кейнсіанства звелися до такого:
1. Для класиків сукупні витрати є величиною стабіль-
ною: зменшення витрат домашніх господарств компенсу-
ється зростанням інвестицій. Для кейнсіанців сукупні ви-
трати є явищем змінним, тому вони акцентують увагу на
елементах сукупних витрат і досліджують їх фактори.
2. Класики цілком покладаються на еластичність цін,
за допомогою яких, як вони вважають, і підтримуються
рівновага та функціонування економіки на рівні її потен-
ційних можливостей. Кейнсіанці виходять з нееластичносгі
цін і заперечують їх універсальну здатність регулювати
економіку.
3. Класики покладаються на здатність економіки до
саморегулювання, тому вважають зовнішнє втручання зай-
вим. Кейнсіанці стверджують, що економіка не здатна
власними силами долати порушення рівноваги, скорочення
виробництва і безробіття, тому державне втручання є не-
обхідністю. Засобами державного втручання з метою вста-
новлення рівноваги можуть бути: а) оподаткування доходів;
б) вплив на норму процента за кредит; в) зміна величини
витрат з державного бюджету.
Нині необхідність державного регулювання економіки
стала загальновизнаним фактом. Навіть сучасні послідовни-
ки класичної теорії - неокласики - не заперечують його.
Щоправда, роль державного регулювання вони розуміють
інакше. Зокрема, головними сферами державного втручання
неокласики визнають: а) створення суспільних благ (громад-
ський порядок, безпека, освіта, культура тощо); б) обмежен-
ня негативних наслідків певних видів підприємницької ді-
яльності для суспільства та довкілля; в) впорядкування
взаємин між субєктами ринкових відносин через запровад-
148
ження відповідних законів, процедур, санкцій; г) заохочення
конкуренції між виробниками і руйнування барєрів, що ви-
никають на її шляху.
Як бачимо, погляди на регулювання економіки є досить
різними і навіть протилежними. Вони виникали і розви-
вались у процесі економічної діяльності, в боротьбі різних
наукових шкіл. Сьогодні в Україні відбувається зміна уяв-
лень про доцільність, завдання і межі державного регулю-
вання економіки. Уряд, різні політичні партії та рухи,
професійні спілки пропонують своє розуміння цих питань,
свої програми. Щоб розібратися в них, мати змогу їх
оцінити, треба памятати, що наша країна не першою
розвязує проблему подолання спаду економіки та забез-
печення її збалансованого розвитку. Необхідно ознайоми-
тися з надбанням світової економічної думки і практики.
Загальна економічна рівновага - це до певної міри
абстракція, ідеал економіки. В реальній дійсності відбува-
ються її порушення, тому розвиток економіки має цик-
лічний характер.
Тенденція до економічного піднесення властива більшо-
сті держав світу, насамперед розвинутим країнам. Економіч-
не піднесення - це збільшення обсягів виробництва, підви-
щення продуктивності праці, зростання добробуту.
Середньорічні темпи зростання валового національного про-
дукту на душу населення протягом 1965-1989 рр. для шести
розвинутих країн світу визначалися такими показниками:
США - 1,6 %; Японія -4,3%; Франція -2,3%; Німеч-
чина -2,4%; Швеція - 1,8 %; Великобританія - 2 %. От-
же, протягом 25 років зростання продуктивності праці в роз-
винутих країнах відбувається по-різному. Безумовним
лідером тут є Японія. Кожна з країн забезпечувала певне се-
редньорічне збільшення продукту національного виробницт-
ва, незважаючи на те, що в межах цього 25-річного періоду
були роки більшого і меншого зростання, тупцювання на міс-
ці і навіть спадів виробництва.
Економіка розвивається нерівномірно. Довгострокова
тенденція до економічного піднесення переривається спа-
дами виробництва. Тут є певна закономірність: стрімке
піднесення економіки змінюється спадом, що переходить
у депресію, а після неї знову починається економічне
пожвавлення. Послідовна зміна цих фаз складає економіч-
ний цикл. Якщо абстрагуватися від деталей, то економічний
цикл можна зобразити у вигляді схеми (див. мал. 48). На
схемі пунктирною лінією зображено тенденцію довгостро-
кового зростання. Суцільною лінією показано фази еконо-
149
Верствва
досягнутого
розвитку
Малюнок 48. Фази економічного циклу
мічного циклу. Сам цикл охоплює період від одного спаду
до іншого. Після досягнення найвищого рівня виробництва
та повного використання всіх ресурсів наступає спад (еко-
номічна криза). Для нього характерні скорочення обсягів
виробництва, банкрутство частини підприємств, безробіття.
У фазі депресії спад припиняється, але нарощування ви-
робництва ще немає. У фазі піднесення зростають обсяги
виробництва, відкриваються нові підприємства, скорочу-
ється кількість безробітних.
Економічні цикли розрізняють за глибиною спаду і за
терміном, протягом якого економіка повертається у перед-
кризовий стан. Найбільший в історії економічний спад
відбувся у 30-х роках XX ст., коли обсяги виробництва,
зокрема, в Сполучених Штатах Америки скоротилися на-
половину. Цей спад назвали <великою депресією>, і не
лише через глибину падіння, а й тому, що він тривав 10
років. Найглибшою після другої світової війни була криза
1974-1975 рр. У цей період падіння виробництва не пе-
ревищувало 10 %.
Економіка України першої половини 90-х років пере-
буває у стані кризи. Проте, на відміну від розвинутих
країн з ринковою економікою, сучасна криза в Україні не
є циклічною. Спад виробництва зумовлено структурною
недосконалістю і технологічною відсталістю командної еко-
номіки, зруйнуванням старих економічних і політичних
структур та відсутністю нових. Нині ми маємо спад, спри-
чинений переходом від однієї соціально-економічної систе-
ми до іншої. Є підстави вважати, що чим повільніше
відбуватиметься перехід, тим тривалішою буде криза.
Циклічний характер економічного розвитку деякі еко-
номісти пояснюють масовими інвестиціями капіталу в нові
виробництва, що періодично викликає стрімке піднесення
економіки. Iнші вчені вважають, що економічні спади є
150
періодичними невідповідностями між обсягами виробництва
і платоспроможним попитом населення або порушеннями
у грошово-кредитній системі.
Кожне з пояснень заслуговує на увагу, оскільки відбиває
реальні зміни в економіці у різних фазах економічного
циклу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62