Майже тієї ж миті він повернувся назад і впевненим голосом пояснив:
– Тигри не люблять жолудів!
– Але ж ти казав, вони люблять усе, крім меду,– сказав Пух.
– Усе, крім меду та жолудів, – заявив Тигра.
Почувши це, Пух сказав:
– А-а, ясно!
А Паць, який досить-таки зрадів, що Тигри не люблять жолудів, спитав:
– То, може, вони люблять будяки?
– Будяки? – сказав Тигра. – О, будяки Тигри справді люблять понад усе на світі!
– Тоді ходімо в гості до Іа,– запропонував Паць.
І всі троє негайно рушили далі шукати сніданку Тигрі. Вони йшли, йшли і йшли і нарешті прийшли в той закуток Лісу, де пасся Іа.
– Привіт, Іа! – сказав Пух.– Оце ось – Тигра.
Іа обійшов навколо Тигри з одного боку, потім повернувся й обдивився його з другого боку.
– Як, ви сказали, оце ось зветься? – спитав він.
– Тигра.
– Угу,– сказав Іа.
– Він щойно прийшов сюди,– пояснив Паць.
– Угу,– ще раз сказав Іа.
Він довго-довго розмірковував, а тоді додав:
– А коли він піде звідси?
Пух став пояснювати, що Тигра – великий друг Крістофера Робіна і що він прийшов у Ліс назавжди; а Паць пояснював Тигрі, що він, тобто Тигра, не повинен ображатися на те, що сказав Іа, бо він, тобто Іа, завжди такий понурий; а Іа-Іа пояснював Пацеві, що – навпаки – сьогоднішнього ранку він надзвичайно веселий; а Тигра всім пояснював, що він досі ще не снідав.
– Тут, певне, щось знайдеться для нього, – сказав Пух.– Тигри завжди їдять будяки – через те ми й прийшли до тебе в гості, Іа.
– Красненько дякую за увагу, Пуше.
– Ой Іа, я не хотів сказати, що ми не хотіли тебе бачити...
– Ясно, ясно. Але ваш новий смугастий друг, він, цілком зрозуміло, хоче поснідати. Як, ви сказали, його звати?
– Тигра.
– Ну, ходімо зі мною, Тигро.
Іа підвів Тигру до найколючішого будяка й показав на нього копитом.
– Цей кущик я беріг до свого Дня Народження,– сказав він.– Але, зрештою, що таке день народження? Сьогодні він є, а завтра – нема. Пригощайся, будь ласка, Тигро.
Тигра подякував і насторожено зиркнув на Пуха.
– Оце такі будяки? – пошепки спитав він.
– Точно такі,– сказав Пух.
– Ті самі, які Тигри люблять понад усе на світі?
– Саме ті,– сказав Пух.
– Зрозуміло,– сказав Тигра і відкусив найбільшу гілку й голосно захрумтів.
– Ой! – раптом скрикнув Тигра. Він сів на землю й засунув лапу в рота.
– Що трапилося? – запитав його Пух.
– Пече! – пробурмотів Тигра.– Тигри не люблять будяків.
– Тоді навіщо було псувати такий чудовий кущ? – суворим голосом запитав Іа-Іа.
– Але ж ти сам, Тигро, казав,– почав Пух,– що Тигри люблять усе, крім меду та жолудів.
– І будяків! – крикнув Тигра, який тепер бігав, висолопивши язика, й робив коло за колом. Пух сумно подивився на нього.
– Що ж нам робити? – спитав він Паця.
Паць знав, що робити. Не вагаючись ані хвильки, він сказав, що треба йти до Крістофера Робіна.
– Ви знайдете його в Кенги,– сказав Іа.
– Тигро,– покликав Пух.– Іди-но сюди! Ми зараз підемо до Кенги. У неї вже напевне знайдеться для тебе ціла купа сніданків.
Тигра докінчив останнє коло й підбіг до Пуха.
– Пече! – пояснив він, широко й привітно усміхаючись.– Гайда! – і побіг першим. Пух та Паць повільно почалапали за ним.
Дорогою Паць мовчав, бо не міг придумати, про що поговорити, а Пух також мовчав, бо він саме обдумував нову пісню. І коли він її добре обдумав, то заспівав:
Наш маленький Тигра -
Бідолашний Тигра.
Ох, ну чим йому допомогти?
Він не їсть нічого!
Хто ж не їсть нічого -
Той не може, звісно, і рости.
Він не любить меду
(Жах – не любить меду!),
Ані жолудів.
Пожувавши трохи
Кущ чортополоху,
Тигра ледве-ледве не зомлів.
Наш маленький Тигра -
Бідолашний Тигра.
Чим же нам йому допомогти?
Він не їсть нічого
Нашого, смачного,
А йому ще ж треба підрости!
– Він уже й так дуже великий,– сказав Паць.
– Правду кажучи, він ще не дуже великий.
– Може, й так, але він здається дуже великим. Просто велетенським.
Пух, почувши це, глибоко замислився і пробурмотів сам до себе:
Скільки в Тигрі кілограмів,
літрів, метрів і бананів?
Го-го-го...
Та в той час, як він плигає,
Він велетнем виглядає!
Го-го-го!!!
– От і весь віршик,– сказав він.– Тобі подобається, Пацю?
– Усе, окрім літрів та бананів,– сказав Паць.– По-моєму, вони там ні до чого.
– А їм обов'язково закортіло стати обабіч метрів,– пояснив Пух,– от я й пустив їх туди. Між іншим, це найкращий спосіб складати вірші – дозволяти словам ставати там, де вони хочуть.
– Справді? А я й не знав,– сказав Паць.
Тигра увесь цей час весело вистрибував попереду, раз по раз вертаючись назад, аби запитати: "Сюди йти?.." Та ось нарешті показалася хатка Кенги. Біля хатки стояв Крістофер Робін. Тигра щодуху помчав до нього.
– Ага, ось ти й прибіг, Тигро! – сказав Крістофер Робін.– Я знав, що ти десь гасаєш.
– А я стільки всього знайшов у Лісі! – похвалився Тигра. – І пух знайшов, і пацю знайшов, і якесь іа знайшов. Тільки сніданку не знайшов.
Пух та Паць підійшли до Крістофера Робіна, міцно обнялися-привіталися і пояснили в чому справа.
– Ти, мабуть, знаєш, що люблять Тигри? – спитав Пух.
– Якщо я дуже постараюся, то, мабуть, згадаю,– сказав Крістофер Робін.– Але мені здається, Тигра сам знає.
– Звісно, знаю,– сказав Тигра.– Тигри люблять усе на світі, окрім меду, жолудів та ще... як звуться оті пекучки?
– Будяки.
– Еге, та ще окрім них.
– Ну, що ж, і то добре. Кенга знайде тобі щось поснідати.
Вони зайшли в хатку до Кенги, і коли Крихітка Ру сказав:
"Привіт, Пуше" і "Привіт, Пацю (по одному разу) і "Привіт, Тигро" (двічі, бо так він ще ніколи не вітався й, до того ж це звучало досить кумедно), – вони пояснили Кензі, чого прийшли, і Кенга дуже лагідно й ніжно сказала:
– Ну що ж, любий Тигро, зазирни в мій буфет і подивися, що тобі припаде до душі.
Кенга одразу збагнула, що хоч Тигра й здається великим, але він так само, як і її Крихітка Ру, потребує ласки й турботи.
– А мені теж можна зазирнути? – спитав Пух, який уже став почувати себе трохи одинадцятигодинно , й, діставши дозвіл, розшукав у буфеті невеличку бляшанку згущеного молока. Мабуть, щось йому підказало, що Тигри не люблять згущеного молока, тому він нишком потягнув бляшанку в тихий куток, де йому ніхто не заважатиме їсти, та й почав собі підкріплятися.
А Тигра? Що довше він тицяв свого носа і лапи то в одну, то в іншу банку, тим більше знаходив речей, яких Тигри не люблять. І коли він перекопирсав увесь буфет і знайшов усе, що там було, але не знайшов нічого собі до смаку, він спитав Кенгу:
– Що ж тепер буде?
Але Кенга, Крістофер Робін та Паць у цей час обступили Крихітку Ру, умовляючи його випити риб'ячий жир. І Ру казав: "А може, не треба?", а Кенга казала: "Та як же, серденько Ру, згадай, що ти мені обіцяв".
– А що то таке? – пошепки спитав Тигра Паця.
– То йому дають Здоров'ячі Ліки,– пояснив Паць.– А він їх страшенно не любить.
Тигра підійшов ближче й перехилився над спинкою стільчика Крихітки Ру. Раптом він вистромив язика, і почулося голосне "буль-буль!"
Кенга з несподіванки підскочила, скрикнула "ой!" і вихопила ложку якраз у ту мить, коли вона зникала в Тигриній пащі. Ложку вона врятувала, але риб'ячий жир щез.
– Хіба ж так можна, серденько Тигро! – сказала Кенга.
– Він випив мої ліки! Він випив мої ліки! Він випив мої ліки! – захоплено заспівав Крихітка Ру.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39