– Не до душі мені усі ці вмивання,– буркотів Іа-Іа.– А надто ота нова безглузда мода – мити за вухами. Як ти на це дивишся, Пуше?
– Ну,– сказав Пух,– я дивлюся так...
Однак ми так ніколи і не дізнаємось, як на це дивився Пух, бо нараз від річки почувся сплеск, а далі тоненький писк Ру і зляканий крик Кенги.
– Довмивався! – сказав Іа.
– Крихітка Ру впав у воду! – закричав Кролик і побіг слідом за Крістофером Робіном на порятунок.
– Дивіться, як я плаваю! – пропищав Крихітка Ру. Він був уже далеко від берега, посеред плеса, і течія прудко несла його до водоспаду.
– Ру, любий мій, ти не потонув? – стривожено гукала Кенга:
– Ні! – відповів Ру.– Дивись, як я пла... Буль, буль! – і він надовго зник під водою, випірнувши аж посеред наступного плеса.
Кожен, як міг, старався допомогти Крихітці Ру.
Паць, який хутенько прочумався від сну, підстрибував на місці й верещав:
"Ой, ой! Що тепер буде?" Сова пояснювала, що в разі раптового занурення під воду найголовніше – це тримати голову над водою. Кенга величезними стрибками мчала вздовж берега і все допитувалася: "Ру, любий мій, ти й справді не потонув?", а Ру, долаючи плеса й водоспади, завжди відповідав одне: "Дивіться, як я плаваю!"
Іа-Іа обернувся задом до річки й опустив хвоста у воду, саме туди, куди перед тим упав Крихітка Ру. Так він і сидів, спиною до всього, що діялося навкруги, стиха щось бурмочучи собі під ніс та примовляючи:
– Бач, до чого призводять умивання! Але ти тільки хапайся за мого хвоста, Крихітко Ру, і все буде гаразд".
А Крістофер Робін із Кроликом бігли понад берегом і всіх підбадьорювали:
– Ру, тримайся, я йду до тебе! – гукав Крістофер Робін.
– Гей, ви там, перекиньте що-небудь через річку, отам, трохи нижче,– командував Кролик.
Та Пух і без нього вже щось надумав. Він стояв за два плеса нижче від того місця, де зараз борсався Ру, і тримав у лапах довгу тичку. Мить – і Кенга теж була біля нього. Схопивши тичку за другий кінець, вона одним махом перестрибнула через річку. Тепер Пух тримав тичку з одного, а Кенга – з другого боку річки, а далі вони разом опустили її до самої води, і невдовзі Крихітка Ру, який усе ще захоплено булькав: "Дивіться, як я плаваю!" – вчепився за тичку й вибрався на берег.
– Ну що, бачили, як я плаваю? – гордо пищав Крихітка Ру, не звертаючи уваги на бурчання Кенги, поки вона його витирала.– Пуше, ти бачив, як я плаваю? Оце називається плавати!.. Кролику, ти бачив, що я робив? Я плавав!.. Гей, Пацику! Чуєш мене? Як, потвоєму, що я робив? Я плавав!.. Крістофере Робіне, ти бачив, як я...
Але Крістофер Робін нічого не чув і не бачив. Він дивився на Пуха.
– Пуше,– сказав він,– де ти знайшов оцю вісь?
Пух глянув на тичку, котру все ще тримав у лапах.
– Ну, йшов і знайшов,– сказав він.– То це – вісь? А я гадав – звичайна собі палиця, може, на щось знадобиться. Бачу – стирчить у землі, я її й висмикнув.
– Пуше,– урочисто сказав Крістофер Робін.– Експедицію закінчено. Це – земна вісь. Ти відкрив Північний полюс!
– Та ну?! – сказав Пух.
......................................
Коли всі повернулися на лужок, Іа все ще сидів на тому самому місці, де його залишили, і мочив у воді свого хвоста.
– Гей, скажіть хто-небудь Крихітці Ру, нехай він там швидше,– попросив Іа.– У мене дубіє хвіст. Я б не став про це говорити, та правди не приховаєш. І я зовсім не скаржуся, хоча це правда. Хвіст мій добряче змерз.
– А я вже ось! – пропищав Ру.
– О, то ти вже тут!
– Ти бачив, як я плаваю?
Іа витяг хвоста з води і помахав ним.
– Так я і знав,– сказав він.– Нічого не відчуває. Затерп і занімів. Он до чого дійшло. Зовсім задубів. Та коли це нікому не завдає клопоту, значить, так воно й мусить бути.
– Бідненький мій Іа! Я його зараз витру,– сказав Крістофер Робін. Він витяг носовичок і став витирати осликові хвоста. '
– Дякую тобі, Крістофере Робіне. Ти тут єдиний, хто розуміється на хвостах. Усі інші не здатні мислити. У цьому їхня біда. Вони не мають уяви. Для них хвіст – це не хвіст, а просто якась собі китиця поза спиною.
– Не журися, Іа,– сказав Крістофер Робін, щосили розтираючи хвоста.– Тепер йому краще?
– Так, тепер він начебто відчуває себе хвостом. Відчуває, що він комусь належить. Якщо ти тямиш, про що я кажу...
– Привіт, Іа,– сказав Пух, підходячи до них зі своєю віссю.
– Моє шанування, Пуше. Дякую за увагу...
...Пух розгублено подивився на Крістофера Робіна.
– Пух саме знайшов Північний полюс,– сказав Крістофер Робін.– Чудово, правда, Іа? Ось земна вісь!
Пух скромно опустив очі.
– Оце? – спитав Іа.
– Так! – сказав Крістофер Робін.
– То ми шукали оцю штуку? – спитав Іа.
– Саме її,– сказав Пух.
– Гм,– сказав Іа.– Ну що ж. Принаймні дощу не було,– додав він.– І то вже добре.
Вони встромили вісь у землю, і Крістофер Робін прив'язав до неї дощечку з написом:
ПІВНІЧНИЙ ПОЛЮС.
ВІКРИТИЙ ПУХОМ.
ПУХ ЙОГО НАШОВ.
Потому всі розійшлися по домівках. І здається, хоч я й не зовсім у цьому певен, Крихітці Ру довелося прийняти гарячу ванну й одразу лягти спати.
А Пух так пишався своїм подвигом, що, опинившись у власній хатці біля власного буфета, мусив перш за все гарненько підкріпитися.
ПРИГОДА ДЕВ'ЯТА,
У якій паць із усіх усюд оточений водою
Дощ хлюскотів, хлюскотів і хлюскотів. Паць сказав собі, що ніколи за все своє життя – а йому було страшенно багато років: може, три, а може, навіть цілих чотири! – ніколиніколи він ще не бачив стільки дощу одразу. А дощ усе періщив – з ранку до ночі, день за днем, день за днем...
"От якби,– думав Паць, визираючи з віконця,– от якби я гостював у Пуха чи в Крістофера Робіна, чи навіть у Кролика, коли почався дощ, тоді мені весь час було б весело. А так сиди тут сам-один мов палець і думай-гадай, коли ж то цей дощ ущухне!"
І Паць уявив собі, що він сидить у гостях у Пуха й питає його: "Пуше, ти бачив колинебудь отакенний дощ?", а Пух відповідає: "Просто жах, Пацику!" або він, Паць, каже: "От би знаття, чи не розмило дорогу до Крістофера Робіна?", а Пух відповідає: "Бідолашного старого Кролика, мабуть, уже точно вимило з дому".
Отак любенько погомоніти – хіба то не радість, не насолода?! Бо навіщо тоді взагалі здалися такі незвичайні речі, як повені чи потопи, коли тобі навіть ні з ким про них погомоніти?
А видовище, що й не кажи, було-таки справді незвичайне. Маленькі сухі рівчачки, в яких Паць, бувало, так прелюбо копирсався рильцем, стали струмками; маленькі струмки, в яких він, бувало, залюбки брьохався, стали річками; а річка, на берегах якої друзі так весело гралися, вилізла зі свого ложа (так називають річчину постіль) і розлилася так широко та далеко, що Паць занепокоївся, чи не забереться вона скоро у його власне ложе (тобто в його власну постіль).
"Усе ж трішечки лячно,– сказав він сам до себе,– лячно бути зовсім Малесеньким Пацем, з усіх усюд оточеним водою! Крістофер Робін і Пух можуть врятуватися, видершись на дерева; Кенга така стрибуча, що також може врятуватися; Кролик може врятуватися, закопавшись у землю; Сова може врятуватися, полетівши куди завгодно; а Іа може врятуватися, якщо... якщо буде голосно кричати, доки його не порятують... Тільки я сиджу тут, оточений водою, і нічого-нічого не можу вдіяти!.."
А дощ усе хлюскотів та хлюскотів, і з кожним днем вода підіймалася вище та вище, і ось вона вже підступила майже до самого віконця... а Паць і досі не спромігся щось вдіяти.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39