До незрілої людини, яка принципово не вміє працювати, доцільно застосовувати авторитарний стиль управління. Сучасне розвинене суспільство має демократичний характер, його громадяни беруть участь у державному й корпоративному управлінні. Розвинутий тип людини формується в системі управлінських відносин демократичного суспільства.
Основною віссю управління є авторитет. У цьому зв'язку постає питання про джерело його формування. Вчені та керівники визнають важливу роль авторитету, компетентності й чітких критеріїв прийняття рішень для діяльності організації. Змінюється лише основа, на якій грунтується авторитет. Відомі тлумачення поняття ієрархії й авторитету вже застаріли, а тому потребують уточнення. Авторитет не визначається тільки обійманою посадою в ієрархічній структурі, званням, контролюючими повноваженнями та інформаційним монополізмом, а переважно є наслідком впливу кооперативного стилю
•т 35
управління, прагнення до праці, активності, управлінської культури й сили переконання, зумовленої знанням.
Модель стилів Існує стільки стилів управління, скільки є ор-управління ганізацій і керівників. Насамперед визначимо ——————————— типологію стилів управління.
З усіх можливих стилів управління на перший план висуваються авторитарний та ліберальний. Розрізняють такі форми авторитарного стилю: харизматичний, автократичний і бюрократичний.
Однією з відомих моделей стилів управління є так звана біхе-віоральна решітка, побудована у двох вимірах — з орієнтацією на людей (турбота про людей) та орієнтацією на завдання (турбота про виробництво) [2]. У цій моделі ступінь прояву зазначених параметрів оцінюється від одного до дев'яти балів, тому виокремлюється 81 стиль управління, з яких п'ять є основними (рис. 11). Типологія стилів аналізується в [17; 20].
У науці управління розрізняють також два протилежні стилі управління — авторитарний і кооперативний.
Авторитарний Розглянемо відмінності між авторитарним і і кооперативний кооперативним (у спеціальній літературі його стилі управління називають ще партиципативним) стилями уп-——————————— равління залежно від ступеня активності керівника та залучення підлеглих до процесу прийняття рішень і реалізації намірів (процесу управління). Ці стилі не можна розглядати окремо один від одного, тому що вони є граничними величинами одного континууму. Нині їх дуже рідко застосовують у чистому вигляді (хіба тільки в дуже малих фірмах), скоріше йдеться про змішані форми й різні градації, які перебувають у межах цих величин. Графічно це показано на рис. 12.
За авторитарного стилю управління активною стороною є керівник, підлеглі поводяться пасивно. До типових ознак авторитарного стилю належать такі:
• прийняття рішення, виконання та контроль — входять до компетенції кількох людей;
• керівник приймає рішення в одноособовому порядку і дає вказівки;
• підлеглий беззастережно сприймає вказівки і виконує їх;
• керівник контролює виконання своїх вказівок;
• підлеглий не має права контролювати начальника.
36
Рис. II. Біхевіоральна решітка Блейка — Мутона
Для авторитарного стилю характерні незначні контакти між керівником і підлеглими, що призводить до сильної поляризації сторін. Відчуття у підлеглих причетності до виконання загального завдання майже відсутнє. Для авторитарного стилю характерні насамперед слухняність, дисципліна, здатність і готовність засвоювати та виконувати свої обов'язки.
37
За кооперативного стилю управління активність розподіляється між керівником і підлеглими.
Найхарактерніші ознаки кооперативного стилю:
• чітке міжособистісне розмежування функцій щодо прийняття рішень, їх виконання та контроль;
• підлеглі беруть участь у процесі прийняття рішень;
• контроль перетворюється на самоконтроль, орієнтований на виконання завдання;
• підлеглі мають право контролювати дії начальника.
Кооперативний стиль управління перетворює підлеглого на співробітника. Керівник і співробітники працюють над спільним завданням і потрібні один одному,- Відносини підлеглості стають менш вираженими; у процесі роботи керівництво довіряє співробітникам; вони самостійні, мають можливості для особистого розвитку та самореалізації; розвивається відчуття групової згуртованості та ідентифікації себе з підприємством і його завданнями.
Далі наведено градацію ступенів участі співробітників у межах авторитарного та кооперативного стилів управління.
Авторитарний стиль -^ ——————— Використання начальником • ———————— ^- Кооперативний стиль
повноважень приймати рішення Ступінь свободи співробітників
І давати розпорядження
Вирішує Начальник Перед Перед Начальник Начальник
та наказує вирішує прийняттям прийняттям пропонує приймає
начальник та наказує, рішення рішення обговорити проект
однак начальник начальник проблему рішення,
обґрунтовує допускає пропонує та визначає розробле-
рішення запитання обговорити межі прий- ного разом
проблему няття рішень зі співробіт-
співробітни- никами
ками
Зі стилем управління пов'язані певні організаційні особливості. За авторитарного стилю процес пошуку рішення суворо централізований, а розпорядження спрямовані згори вниз. Кооперативний стиль передбачає більшу децентралізацію, рішення приймаються на відповідному рівні, обминаючи багато інстанцій.
Ефективність того чи іншого стилю управ- "Оптимальний" ління є предметом наукових та емпіричних стиль управління досліджень, однак переконливих результа- ———————————— тів на користь якогось одного стилю поки що не досягнуто. Критерієм ефективності стилю управління є його вплив на працелюбність і продуктивність, конфліктність і робочу атмосферу.
Стиль управління визначається багатьма факторами. Безпосередньо на його формування впливають особистість керівника, його позиція та цінності. Зрозуміло, що тим, хто схильний до авантюризму, рекомендувати кооперативний стиль можна лише умовно.
Слід також ураховувати склад колективу та особистості співробітників. Ті, хто звик до авторитарного управління, не можуть одразу "перебудуватися" на кооперативний стиль, який передбачає відчуття відповідальності з їхнього боку. Те саме стосується й авторитарного стилю, у якому з самого початку запрограмовані конфлікти. Крім того, конкретна ситуація чи постановка незвичного завдання може потребувати нетрадиційної поведінки, відмінної від офіційно прийнятого стилю управління (передусім тоді, коли потрібно швидко прийняти рішення або коли настають надзвичайні обставини). За такої ситуації прихильники кооперативного стилю повинні вміти, використовуючи свої повноваження, діяти авторитарне. Проте навіть діючи авторитарне, "кооперативний" керівник повинен висловлюватись у прийнятному тоні.
З огляду на викладені причини деякі автори вважають, що можна говорити тільки про ситуативно правильні стилі управління. Це збігається з раніше вже висловленою думкою, що стилів управління стільки, скільки керівників і ситуацій.
"Оптимальний" стиль управління можливий лише за умови гармонійного поєднання та взаємодії принципів, прийнятих в організації, стилю управління та адекватної конкретній ситуації організаційної поведінки керівників.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34
Основною віссю управління є авторитет. У цьому зв'язку постає питання про джерело його формування. Вчені та керівники визнають важливу роль авторитету, компетентності й чітких критеріїв прийняття рішень для діяльності організації. Змінюється лише основа, на якій грунтується авторитет. Відомі тлумачення поняття ієрархії й авторитету вже застаріли, а тому потребують уточнення. Авторитет не визначається тільки обійманою посадою в ієрархічній структурі, званням, контролюючими повноваженнями та інформаційним монополізмом, а переважно є наслідком впливу кооперативного стилю
•т 35
управління, прагнення до праці, активності, управлінської культури й сили переконання, зумовленої знанням.
Модель стилів Існує стільки стилів управління, скільки є ор-управління ганізацій і керівників. Насамперед визначимо ——————————— типологію стилів управління.
З усіх можливих стилів управління на перший план висуваються авторитарний та ліберальний. Розрізняють такі форми авторитарного стилю: харизматичний, автократичний і бюрократичний.
Однією з відомих моделей стилів управління є так звана біхе-віоральна решітка, побудована у двох вимірах — з орієнтацією на людей (турбота про людей) та орієнтацією на завдання (турбота про виробництво) [2]. У цій моделі ступінь прояву зазначених параметрів оцінюється від одного до дев'яти балів, тому виокремлюється 81 стиль управління, з яких п'ять є основними (рис. 11). Типологія стилів аналізується в [17; 20].
У науці управління розрізняють також два протилежні стилі управління — авторитарний і кооперативний.
Авторитарний Розглянемо відмінності між авторитарним і і кооперативний кооперативним (у спеціальній літературі його стилі управління називають ще партиципативним) стилями уп-——————————— равління залежно від ступеня активності керівника та залучення підлеглих до процесу прийняття рішень і реалізації намірів (процесу управління). Ці стилі не можна розглядати окремо один від одного, тому що вони є граничними величинами одного континууму. Нині їх дуже рідко застосовують у чистому вигляді (хіба тільки в дуже малих фірмах), скоріше йдеться про змішані форми й різні градації, які перебувають у межах цих величин. Графічно це показано на рис. 12.
За авторитарного стилю управління активною стороною є керівник, підлеглі поводяться пасивно. До типових ознак авторитарного стилю належать такі:
• прийняття рішення, виконання та контроль — входять до компетенції кількох людей;
• керівник приймає рішення в одноособовому порядку і дає вказівки;
• підлеглий беззастережно сприймає вказівки і виконує їх;
• керівник контролює виконання своїх вказівок;
• підлеглий не має права контролювати начальника.
36
Рис. II. Біхевіоральна решітка Блейка — Мутона
Для авторитарного стилю характерні незначні контакти між керівником і підлеглими, що призводить до сильної поляризації сторін. Відчуття у підлеглих причетності до виконання загального завдання майже відсутнє. Для авторитарного стилю характерні насамперед слухняність, дисципліна, здатність і готовність засвоювати та виконувати свої обов'язки.
37
За кооперативного стилю управління активність розподіляється між керівником і підлеглими.
Найхарактерніші ознаки кооперативного стилю:
• чітке міжособистісне розмежування функцій щодо прийняття рішень, їх виконання та контроль;
• підлеглі беруть участь у процесі прийняття рішень;
• контроль перетворюється на самоконтроль, орієнтований на виконання завдання;
• підлеглі мають право контролювати дії начальника.
Кооперативний стиль управління перетворює підлеглого на співробітника. Керівник і співробітники працюють над спільним завданням і потрібні один одному,- Відносини підлеглості стають менш вираженими; у процесі роботи керівництво довіряє співробітникам; вони самостійні, мають можливості для особистого розвитку та самореалізації; розвивається відчуття групової згуртованості та ідентифікації себе з підприємством і його завданнями.
Далі наведено градацію ступенів участі співробітників у межах авторитарного та кооперативного стилів управління.
Авторитарний стиль -^ ——————— Використання начальником • ———————— ^- Кооперативний стиль
повноважень приймати рішення Ступінь свободи співробітників
І давати розпорядження
Вирішує Начальник Перед Перед Начальник Начальник
та наказує вирішує прийняттям прийняттям пропонує приймає
начальник та наказує, рішення рішення обговорити проект
однак начальник начальник проблему рішення,
обґрунтовує допускає пропонує та визначає розробле-
рішення запитання обговорити межі прий- ного разом
проблему няття рішень зі співробіт-
співробітни- никами
ками
Зі стилем управління пов'язані певні організаційні особливості. За авторитарного стилю процес пошуку рішення суворо централізований, а розпорядження спрямовані згори вниз. Кооперативний стиль передбачає більшу децентралізацію, рішення приймаються на відповідному рівні, обминаючи багато інстанцій.
Ефективність того чи іншого стилю управ- "Оптимальний" ління є предметом наукових та емпіричних стиль управління досліджень, однак переконливих результа- ———————————— тів на користь якогось одного стилю поки що не досягнуто. Критерієм ефективності стилю управління є його вплив на працелюбність і продуктивність, конфліктність і робочу атмосферу.
Стиль управління визначається багатьма факторами. Безпосередньо на його формування впливають особистість керівника, його позиція та цінності. Зрозуміло, що тим, хто схильний до авантюризму, рекомендувати кооперативний стиль можна лише умовно.
Слід також ураховувати склад колективу та особистості співробітників. Ті, хто звик до авторитарного управління, не можуть одразу "перебудуватися" на кооперативний стиль, який передбачає відчуття відповідальності з їхнього боку. Те саме стосується й авторитарного стилю, у якому з самого початку запрограмовані конфлікти. Крім того, конкретна ситуація чи постановка незвичного завдання може потребувати нетрадиційної поведінки, відмінної від офіційно прийнятого стилю управління (передусім тоді, коли потрібно швидко прийняти рішення або коли настають надзвичайні обставини). За такої ситуації прихильники кооперативного стилю повинні вміти, використовуючи свої повноваження, діяти авторитарне. Проте навіть діючи авторитарне, "кооперативний" керівник повинен висловлюватись у прийнятному тоні.
З огляду на викладені причини деякі автори вважають, що можна говорити тільки про ситуативно правильні стилі управління. Це збігається з раніше вже висловленою думкою, що стилів управління стільки, скільки керівників і ситуацій.
"Оптимальний" стиль управління можливий лише за умови гармонійного поєднання та взаємодії принципів, прийнятих в організації, стилю управління та адекватної конкретній ситуації організаційної поведінки керівників.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34